Саме в той час, коли актори їли, десь недалеко почувся раптом якийсь дивний звук. Спочатку ніхто не звернув на нього уваги, думали, що то вітер свистить у голому гіллі чагарника, але невдовзі звук став виразніший. Він скидався на хрипке й пронизливе, сердите і водночас безтямне сичання, походження якого трудно було пояснити.
Жінки трохи злякалися.
— Що як це змія! — скрикнула Серафіна.— Жахливі гади викликають у мене таку огиду, що я не витримаю, умру.
— В таку холоднечу,— заперечив Леандр,— змії завмирають і сплять закляклі у своїх кублах.
— Леандр має слушність,— потвердив Педант.— Напев-
5*
131
не, це якийсь лісовий звірок, ми його налякали чи потривожили, їжте спокійно.
Скапен, почувши шипіння, нашорошив свої лисячі вуха, хоч і червоні від холоду, а все одно чуткі, й бистрим оком глянув туди, звідки долинали незрозумілі звуки. Висока трава зашурхотіла, наче там ішла якась тварина. Скапен знаком застеріг акторів, щоб сиділи тихо, і незабаром із хащів, витягнувши шию і задерши голову, з величною ту-поумністю перевалюючись на широких перетинчастих лапах, вийшов важний гусак. За ним ступали дві довірливі і простодушні гуски, його подруги.
— Ось вам і печеня, яка так і проситься на рожен,— стиха мовив Скапен.— Саме небо, вражене нашими нестерпними голодними муками, вельми доречно посилає її нам.
Хитрий проноза встав і відійшов убік, описуючи півколо і ступаючи так легко, що сніг жодного разу не зарипів у нього під ногами. Гусак уважно, з недовір'ям і цікавістю розглядав групу акторів, неспроможний збагнути своїм темним гусячим розумом, як і чого вони опинилися в цьому звичайно безлюдному місці. Заставши його за цим спогляданням, актор, якому, здавалося, не звикати було до таких крадіжок, тихо підійшов до гусака ззаду і накинув на нього свій плащ так точно, спритно і швидко, що все це діло зайняло менше часу, ніж потрібно було, аби його описати.
Накривши гусака, Скапен кинувся на нього, схопив за шию під плащем, бо бідолашна птиця, задихаючись, так била крильми, що він геть злетів би. В цій позі Скапен був схожий на відому античну скульптуру, що зветься "Хлопчик з гускою". Незабаром придушений гусак перестав битися. Голова його безсило впала на стиснутий Скапенів кулак. Крила більше не тріпотіли. Лапи, взуті в оранжеві сап'янці, востаннє здригнулись і витягнулися. Птах сконав. Гуски, його вдови, боячись такої ж долі, жалібно заґелґотіли, наче мовили надгробне слово, і повернули назад у чагарі.
— Браво, Скапене, прекрасно зроблено,— вигукнув Тиран,— краще від усього того, що ти граєш на сцені. Гусей захопити зненацька трудніше, аніж Жеронтів3 і Труфаль-діно, бо ці птахи від природи страшенно обережні й завжди пильнують; саме тому, як це ми знаємо з історії, капітолій-ські гуси відчули серед ночі, що підходять галли, і тим урятували Рим 4. Правда, цей солідний гусак рятує нас по-іншому, а проте не менш чудодійно.
Стара Леонарда обскубла й випотрошила гусака. Поки вона ретельно вищипувала на ньому пух, Блазіус, Тиран та Леандр розійшлись по ліску, назбирали пштолля, обтрусивши з нього сніг, і склали на сухому місці. Скапен ножем вирізав і обстругав шпичак, який мав правити за рожен. Дві обрізані розсохаті гілки, ввіткнуті в землю, заміняли таган. З воза взяли пучок соломи, викресали вогонь, який швидко розгорівся й незабаром весело запалав, підрум'янюючи омахами полум'я настромленого на рожен гусака й оживляючи цілющим теплом акторів, котрі з усіх боків оточили багаття.
Скапен скромно, &к то й личить героєві дня, сидів на своєму місці і, потупивши погляд, з благочестивою міною час від часу повертав над вогнем гусака, що поволі набирав прекрасного золотистого кольору, самим своїм виглядом збуджуючи апетит, ширячи довкола такий запах, який довів би до нестями найвибагливішого любителя печені.
Тиран устав і. щироко ступаючи, ходив туди й сюди, аби утриматись, як вір кдзав, од спокуси накинутися на не-досмаженого гусака і проковтнути його разом із рожном, Блазіус дістав із сундука великий олов'яний таріль, призначений для театральних бенкетів. На нього урочисто поклали гусака, який спливав під ножем навдивовижу пахучим рожевим соком.
Птицю розрізали на однакові шматки, і сніданок почався заново. Тепер це був уже не оманливий химерний наїдок, як на початку. Вчинок Скадена нікого не бентежив — Придушена голодом совість мовчала. Педант, знавець усіх тонкощів кухарського мистецтва, перепросив товариство, що в гусятину не додано нарізаних скибочками гірких померанців — то неодмінна і найкраща присмака,— але йому великодушно простили цей кулінарний недогляд.
— Ну от ми й наїлися,— мовив Тиран, витираючи рукою бороду.— Тепер слід було б трохи подумати, що нам діяти далі. В капшуку у мене лишилося не більше, як три чи чотири пістолі, й моя посада скарбника вельми скоро може стати синекурою. Наша трупа втратила двох цінних акторів — Зербіну і Матамора. А втім, ми й не можемо грати в чистому полі на втіху крукам, воронам та сорокам. Ці глядачі не заплатять нам за місця, у них самих немає грошей, винятком тут можуть бути хіба що сороки,— вони буцімто крадуть монети, прикраси, ложки та келихи. Але сподіватися на таку виручку було б нерозумно, А своєю апокаліпсичною шкапою, що конає між оглоблями воза, ми доїдемо до Пуатьє не раніше, як за два дні. І це дуже кепсько, бо за такий час ми, чого доброго, околіємо з холоду та голоду десь край дороги. Смажені гуси не щодня виходять із кущів.
— Ти дуже добре змальовуєш нашу скруту,— зауважив Педант,— а як з неї вийти — не кажеш.
— На мою думку,—відповів Тиран,—треба зупинитися в першому ж селі, яке нам трапиться по дорозі. Польові роботи вже закінчено, тепер саме пора довгих вечорниць. Наймемо якусь клуню чи хлів, це буде нетрудно. Скапен закликатиме біля воріт, обіцяючи ошелешеним роззявам надзвичайне, захопливе видовисько, за яке до того ж можна платити натурою. Курка, шмат сала чи м'яса, дзбан вина даватимуть право на місця в першому ряді. За другий досить буде пари голубів, дюжини яєць, купки овочів, буханця хліба чи якихось інших харчів. Селяни скупі на гроші, а продовольства, припасеного в коморі, не шкодують,— матінкд-природа щедро достачає його. Капшука свого ми грішми не напхаємо, зате животи будуть повні, а це дуже важливо, бо вщ шлунка, як мудро вказував Мененій5, залежить усе благополуччя та здоров'я тіла. Тоді вже нам неважко буде дістатися й до Цуатьє, а там у мене є знайомий хазяїн заїзду, він пустить нас на віру.