— Виходить, я викликаю у вас непереборну огиду, якщо навіть мій вигляд справляє на вас таке враження,— не міняючи пози, тихим голосом мовив Валомбрез.— Африканська потвора з хижо роззявленою пащею, гострими зубами й виставленими пазурами, вискочивши з печери, мабуть, так не налякала б вас; мій прихід, признатись, трохи нежданий і раптовий, але не треба сердитися, коли пристрасть допускає якусь нечемність. Щоб побачити вас, я не побоявся вашої немилості; і любов моя, ризикуючи прогнівити вас, припадає з смиренним благанням до ваших ніг.
— Ради бога, встаньте, пане герцог,— озвалась молода актриса,— ця поза не до лиця вам. Я тільки бідна провінційна акторка, і мої скромні достоїнства не заслуговують на таку високу увагу. Забудьте цю скороминущу примху і спрямуйте свої помисли на інших жінок, для яких буде щастям виконати ваші бажання. Не примушуйте королев, герцогинь і маркіз мучитися через мене ревністю.
— Яке мені діло до всіх тих жінок,— гаряче сказав Валомбрез, підводячись,— якщо я схиляюся перед вашою гордістю, якщо ваша суворість мене вабить дужче, аніж ласки інших, якщо ваша цнотливість п'янить мене, а скромність доводить до нестями мою пристрасть, якщо без вашої любові я не можу жити! Не бійтеся нічого,— додав він, побачивши, що Ізабелла відчиняє вікно, немовби збираючись кинутися туди, коли герцог вдасться до якогось насильства.— Я прошу тільки, аби ви згодилися терпіти мою присутність і дозволили мені як найпоштивішому закоханому висловлювати вам своє захоплення, сподіваючись, що серце ваше стане м'якше.
— Припиніть ці марні переслідування,— відповіла Ізабелла,— і я хоча й не полюблю вас, але буду вам безмежно вдячна.
— У вас немає ні батька, ні чоловіка, ні коханця, який міг би заперечувати проти намагання порядної людини добитися вашої прихильності, сподобатися вам,— сказав Валомбрез.— Я зовсім не хочу образити вас своїми почуттями. Нащо ж відштовхувати мене? О, ви не знаєте, яке розкішне життя я відкрию перед вами, якщо ви погодитесь зо мною.
Казкові чари будуть бліді поряд з тим, що придумуватиме моя любов, аби догодити вам. Ви, мов та богиня, ходитимете по хмарах, ступаючи серед осяйної лазурі. Всі роги достатку висиплють свої скарби до ваших ніг. Я вловлюватиму в ваших очах і виконуватиму всі бажання ще до того, як вони появляться. Далекий світ відійде, мов сон, і ми в променях сонця злетимо на Олімп, красивіші і щасливіші у своїй п'янкій любові, ніж Амур і Псіхея7. Не відвертайтеся ж від мене, Ізабелло, в такому мертвому мовчанні, не штовхайте до відчаю мою любов, яка може все, тільки не зректися самої себе і вас.
— Цією любов'ю пишалася б кожна інша жінка,— скромно відповіла Ізабелла,— але я не можу розділити її. Якби навіть не доброчесність,— а вона для мене дорожча за життя,— я відмовилася б від цієї небезпечної честі.
— Подивіться на мене прихильно,— заперечив Валомбрез,— вам заздритимуть найзнатніші світські дами. Іншій жінці я сказав би, хай бере все, що захоче, в моїх замках, володіннях, палацах, випатрає комори, повні діамантів і перлів, занурює по самі плечі руки в мої скарбниці, хай одягає своїх челядників розкішніше, ніж одягаються принци, підковує сріблом коней із своїх упряжок, живе на широку ногу, мов королева, хай покоряє своїм блиском Парижу який уже нічому не дивується. Для душі такого складу, як ваша, ці принади надто грубі. Але, може, вас привабить слава приборкувачки і переможниці Валомбреза — ви могли б з тріумфом вести, як бранця, за своєю колісницею, називати своїм служником, своїм рабом того, хто ніколи нікому не корився, кого не могли утримати ніякі кайдани.
— Для моїх кайданів це надто пишний бранець,— сказала молода актриса,— я не можу обмежувати його дорогоцінну волю!
Досі герцог де Валомбрез стримувався, переборював свою природну запальність, удавав лагідного, але рішуча, хоч і чемна відмова Ізабелли вже дратувала його. Він відчував, що за цією доброчесністю криється любов, і ревнощі дужче й дужче розпалювали його гнів. Герцог ступив кілька кроків до дівчини, і вона схопилася рукою за віконну засувку. Злоба спотворила риси його лиця, він мовчки кусав губи.
— Скажіть краще,— нарешті озвався не своїм голосом,— що ви до нестями закохалися в Сігоньяка! От чим пояснюється ваша доброчесність. Чим же він так причарував вас, цей щасливчик? Хіба я не кращий, не з благороднішого роду, не багатший, ніж він, чи не такий молодий, дотепний, не так закоханий, як він?
— Але у нього є принаймні одна риса, якої немає у вас,— відповіла Ізабелла,— він поважає ту, кого любить.
— Бо він не дуже любить,— сказав Валомбрез, обхопивши руками Ізабеллу, яка вже вихилилась із вікна, і, відчувши обійми зухвальця, тихо скрикнула.
В цю мить відчинилися двері. Тиран, запобігливо й аж надто низько кланяючись, увійшов до кімнати й підступив до Ізабелли; Валомбрез одразу ж відпустив її, лютий, що зашкодили його любовним вихваткам.
~ Даруйте, мадемуазель,— озвався Тиран, скоса глянувши на герцога,— я не знав, що ви в такому приємному товаристві; але вже давно треба починати репетицію, і ми ждемо тільки вас.
Справді, крізь прочинені двері видно було Педанта, Ска-пена, Леандра і Зербіну — надійна оборона Ізабелли від замірів на її доброчесність. У герцога було майнула думка накинутись із шпагою на цю потолоч і розігнати всіх, проте це наробило б непотрібного гамору; убивши чи поранивши двох-трьох комедіантів, він нічого не досяг би, та й не ли-чить йому мочити свої благородні руки в крові таких нікчем. Тож герцог стримався, з крижаною чемністю вклонився Ізабеллі, яка, тремтячи всім тілом, підступила до своїх товаришів, і вийшов з кімнати; але на порозі обернувся, махнув рукою і сказав:
— До побачення, панно!
Звичайні собі слова, одначе в тоні, яким Валомбрез мовив їх, була страшна погроза. І на обличчі його, щойно такому чарівному, появився вираз диявольської розпутності; Ізабелла мимоволі здригнулася, хоча присутність акторів і захищала її від усіх підступів. її охопив той смертельний страх, що його відчуває голубка, над якою кружляє, підлітаючи ближче й ближче, коршун.
Молодий герцог подався до карети, за ним поспішав, набридливо сиплючи непотрібні чемності, хазяїн заїзду; незабаром загуркотіли колеса — небезпечний гість нарешті поїхав.