– Стій, Маро! – рішуче звелів Хропусь. – Я маю тобі щось сказати!
Мара зупинилася.
– Я довів свої міркування до логічного завершення, – вів далі Хропусь. – Може, Чупсля і Трясля викуплять Вміст валізки? Яка твоя ціна?
– Висока, – крижаним голосом відповіла Мара.
– Моєї гори золота з острова гатіфнатів достатньо?
Мара заперечно похитала головою.
– Ой, як тут холодно, – озвалася Мама Мумі-троля. – Піду по шаль.
Вона швиденько перебігла садом, де Мара залишила морозяні сліди, вийшла на ґанок, і тут їй сяйнула щаслива думка. Розпашіла від хвилювання, вона схопила з комоди капелюх Чарівника. Лиш би Мара гідно оцінила його!
Повернувшись до кущів бузку, де чинилася судова розправа, Мама поклала капелюха в траву і мовила:
– Ось найвартісніша річ в усій Долині Мумі-тролів! Чи знає шановна Мара, що виростало з цього капелюха? Чудові маленькі хмаринки, якими можна було кермувати, чарівна солодка вода і тропічний райський сад! Це єдиний чарівний капелюх у світі!
– Доведи! – Мара не приховувала насмішки.
Мумі-мама поклала до капелюха вишеньку.
Залягла мертва тиша, всі затамували подих.
– Лиш би звідти не поперла якась бридота! – прошепотів Нюхмумрик до Гемуля.
Їм пощастило. Мара зазирнула в капелюх і побачила там жменю червоних рубінів.
– Бачиш! – зраділа Мама. – Уяви, на що обернеться, скажімо, гарбуз!
Мара подивилася на капелюх, потім перевела погляд на Чупслю та Тряслю і знову на капелюх. Видно було, як напружено працює в неї думка.
Урешті Мара схопила чарівного капелюха і, не зронивши й слова, морозяно-сірою тінню посунула геть.
Умить знову заяскріли літні барви, все навколо задзижчало і задухмяніло.
– Щастя, що ми позбулися капелюха, – сказала Мама. – Нарешті він згодився для доброї справи.
– Хмаринки були такі гарні, – сумно мовив Чмих.
– А як весело було гратися у Тарзана в джунґлях! – і собі засмутився Мумі-троль.
– Швидкосля минулосля усе! – тішилася Трясля, хапаючись за валізку, яка досі лежала на лаві підсудних.
– Геніальносля! – погодилася Чупсля, беручи Тряслю за руку.
Удвох вони почеберяли до будинку, а решта стояли й дивилися їм услід.
– Що вони сказали? – запитав Чмих.
– Побажали всім доброго дня чи щось таке… – відповів Гемуль.
Розділ останній, дуже довгий,
у якому мова про те, як Нюхмумрик знову вирушив у мандри, про відкриття таємниці валізки, про те, як Мама Мумі-троля відшукала свою торбинку і влаштувала з тієї радості велике свято, а також про появу Чарівника у Долині Мумі-тролів
Це було наприкінці серпня. Ночами пугикали сови, а лилики чорними зграями безгучно кружляли над садом. Шумів ліс, брижилося море. Природа тривожно чогось очікувала, а згори споглядав землю великий жовтий місяць. Мумі-троль понад усе любив найостанніші тижні літа, хоч і сам до пуття не розумів чому. Ліс і море шуміли у цей час на інший лад, у повітрі вчувався запах перемін, дерева немов чогось очікували.
"Передчуваю, станеться щось надзвичайне, – думав Мумі-троль. Він прокинувся і лежав, дивлячись у стелю. – Напевно, ще дуже рано, але день буде сонячний".
Мумі-троль повернув голову і побачив, що ліжко Нюхмумрика порожнє. Тієї ж миті з-під вікна долинув таємний умовний сигнал – один довгий посвист і два короткі, що означало: "Які плани на сьогодні?"
Мумі-троль зістрибнув з ліжка й визирнув надвір. Між деревами ще тулився присмерк, віяло прохолодою. Внизу стояв Нюхмумрик.
– Йо-хо! – крикнув Мумі-троль, але дуже тихо, щоб не побудити інших. – Привіт! – привітався він, спустившись по мотузяній драбині.
– Привіт!
Друзі зійшли до річки і вмостилися на поручнях місточка, баламкаючи ногами над водою. Сонце вже піднялося над лісом і світило їм у вічі.
– Точнісінько так само сиділи ми тут навесні, – сказав Мумі-троль. – То був перший весняний день після зими. Усі ще спали…
Нюхмумрик кивнув. Він майстрував з очерету човники і спускав їх на воду.
– Цікаво, куди вони попливуть? – озвався Мумі-троль.
– Туди, де мене немає… – відповів Нюхмумрик.
Човники один по одному допливали до закруту річки і зникали з очей.
– Навантажені прянощами, акулячими зубами й смарагдами… – фантазував Мумі-троль.
Нюхмумрик зітхнув.
– Ти запитував про плани? – нагадав Мумі-троль. – А сам що намислив?
– Та є у мене задум. Але це, розумієш, план на одного…
Мумі-троль довго дивився на друга – він одразу все збагнув.
– Ти нас покидаєш…
Нюхмумрик кивнув.
Якийсь час вони сиділи мовчки, баламкаючи ногами у повітрі. Річка невпинно плинула під ними, несучи свої води у незвідані краї, куди так тужно рвалося Нюхмумрикове серце.
– Коли вирушаєш? – запитав Мумі-троль.
– Ось зараз, – відповів Нюхмумрик, відпускаючи на волю хвиль решту своїх корабликів.
Він зістрибнув з поруччя і понюшкував повітря. День був добрий для початку подорожі. Гірський кряж рожевів у променях сонця, стежка спиналася по ньому вгору і зникала за перевалом. Там простиралася інша долина, а за нею – інші гори…
Мумі-троль дивився, як Нюхмумрик пакує намет.
– Довго мандруватимеш?
– Ні, – втішив друга Нюхмумрик. – Першого весняного дня я знову з’явлюся в Долині Мумі-тролів і свисну під вікном. Час злетить так швидко, що й зогледітися не встигнеш!
– Що ж, бувай! – з жалем зітхнув Мумі-троль.
– Бувай! – попрощався Нюхмумрик.
Мумі-троль стояв на місточку, дивлячись услід Нюхмумрикові. Постать друга щораз маліла, аж врешті розчинилася поміж беріз та яблунь, але за якийсь час здалеку долинули звуки гармонії: Нюхмумрик грав свою улюблену пісеньку "В усіх звірят кокарди на хвостах". "Тепер він щасливий!" – подумав Мумі-троль. Мелодія звучала чимраз слабше і згасла в далечі. Мумі-троль почвалав росяним садом назад, додому. На сходах ґанку він застав Чупслю і Тряслю, котрі ніжилися на сонечку.
– Привітсля! – привіталася Чупсля.
– Привіт! – відгукнувся Мумі-троль. Він уже навчився розуміти їхню мову (хоча розмовляти йому ще було важко).
– Ти плакавсля? – схвилювалася Трясля.
– Пусте, – відмахнувся Мумі-троль. – Нюхмумрик подався у мандри.
– Як шкодасля, – поспівчувала Чупсля. – Можесля, повеселієшсля, як поцілуєшсля Тряслю в носика?
Мумі-троль, не бажаючи нікого образити, цмокнув Тряслю у носа, однак веселіше йому не стало.