Доки бідолашній Гемуль скімлив і щулився під дощем, решта торувала собі шлях до сходів з льоху.
Нам пощастило, двері відчинені! – зрадів Мумі-троль. – Бачте, як іноді може стати в пригоді чиясь неуважність!
– То я забув замкнути їх на ключ! – не забарився Чмих. – Усі почесті прошу складати мені!
Те, що вони побачили, було доволі дивною картиною. На гілляці сидів Ондатр і гриз грушку.
– Де Мама? – запитав Мумі-троль.
– Вирубує хащі, щоб звільнити з кабінету твого Тата, – відповів, набурмосившись, Ондатр. – Сподіваюся, ондатровий рай – спокійне місце, бо мені вже не жити!
Усі прислухалися. Потужні удари сокири змушували здригатися все зелене царство. Потім почувся лускіт і вигуки радості. Тата Мумі-троля звільнено!
– Мамо! Тату! – втішено загукав Мумі-троль, прокладаючи собі шлях до сходів крізь джунґлі. – Що тут сталося, доки нас не було?
– Ой, любчику, – забідкалася Мама. – Ми знову наламали дров з чарівним капелюхом. Піднімайся нагору, я знайшла у шафі кущик ожини.
То було пишне пообіддя. Бавилися в "джунґлі".
Мумі-троль взяв собі роль Тарзана, Хропся була за Джейн, Чмих – сином Тарзана, а Нюхмумрик – шимпанзе Чітою.[6] Хропусь повзав у чагарях, начепивши зуби, вирізані з апельсинової шкуринки,[7] і грав Ворога.
– Tarzan hungry, – крикнув Мумі-троль, спинаючись угору по ліані. – Tarzan eat now![8]
– Що він каже? – запитав Чмих.
– Каже, що зараз їстиме, – пояснила Хропся. – Це по-англійському. Усі, хто потрапляє в джунґлі, розмовляють англійською мовою.
Тарзан, сидячи на шафі, протрубив бойовий клич, на який враз відгукнулися Джейн та інші Тарзанові дикі приятелі.
– Це вже переходить усілякі межі, – буркотів до себе Ондатр. Він знову заховався у хащах папороті, загорнувши рушником голову, щоб ніяке повзуче пагіння не добралося йому до вух.
– А зараз я викраду Джейн! – репетував Хропусь.
Не довго думаючи, ухопив сестрицю за хвоста й поволік її до нори під столом у вітальні.
Повернувшись "додому", до затишного кубельця на дереві, Мумі-троль-Тарзан одразу збагнув, що трапилося. З небувалою спритністю він зісковзнув по ліані додолу і, стрясаючи джунґлі своїм бойовим кличем, кинувся на порятунок Джейн.
– О-хо-хо! – зітхнула Мама Мумі-троля. – Здається, нашим дітям весело.
– Мені теж так здається, – погодився Мумі-тато. – Подай банана, якщо твоя ласка!
Отак мешканці Мумі-будиночка забавлялися до самого вечора, не турбуючись тим, що двері до льоху заросли; про бідолашного Гемуля ніхто навіть не згадав. Він усе ще сидів у промоклій сукні, котра прилипла йому до ніг, і пильнував Мамелюка. Знічев’я гриз яблуко або лічив тичинки тропічних квітів, найчастіше, однак, важко зітхав.
Дощ ущух, настали сутінки. У ту мить як зайшло сонце, щось дивне почало діятися з зеленим пагорбом, на який обернувся будинок Мумі-тролів. Він в’янув так само швидко, як перед тим буяв. Плоди морщилися і падали у траву. Квіти стулили пелюстки, листочки поскручувалися. Знову увесь будинок зашарудів і затріщав. Якийсь час Гемуль спостерігав за тим, що відбувалося, а тоді підступив ближче й потягнув за галузку. Вона легко обламалася, суха й крихка, наче хмиз. Гемулеві раптом зблисла в голові думка. Він назбирав величезну купу гілляк, приніс з дровітні сірники і розпалив посеред саду ватру. Веселий, втішений Гемуль сів коло вогню посушити свою одіж. Тут не забарилася в його голові ще одна думка. З надгемульським зусиллям він затягнув до вогню Мамелючого хвоста. Печена риба була його найулюбленішою стравою.
Коли родина Мумі-тролів та її приятелі з диких джунґлів таки проторували шлях до ґанку й відчинили вхідні двері, то побачили перед собою страшенно щасливого Гемуля, котрий уже встиг спожити сьому частину Мамелюка.
– Негіднику! – заволав Хропусь. – Тепер я не зможу зважити свою рибину!
– Зваж мене і додай! – незворушно хмикнув Гемуль. Не було у цю мить сили, яка б могла зіпсувати йому настрій.
– А тепер спалимо джунґлі! – запропонував Тато Мумі-троля.
На заклик відгукнулися всі й кинулись виносити з хати хмиз та бадилля, а потім розклали ще не бачене у Долині Мумі-тролів вогнище. Мамелюка запекли на тому вогнищі повністю і з’їли геть усе, з головою та хвостом вкупі. Потім ще довго не стихали суперечки, яким завдовжки він був: сягав від сходів до дровітні чи лише до бузкового куща?
Розділ шостий,
де з’являються Чупсля і Трясля із загадковою валізкою, яких переслідує Мара, а ще мовиться про те, як Хропусь чинив правосуддя
Одного раннього ранку на початку серпня мандрували горами Чупсля і Трясля[9] й опинилися приблизно у тому самому місці, де Чмих знайшов Чарівникового капелюха. Вони спинилася на вершині й задивилися на Долину Мумі-тролів.
Чупсля мала на голові червону шапочку, а Трясля волокла велику валізку. Вони прийшли здалеку й дуже втомилися. Унизу з комина будиночка Мумі-тролів струменів вранішній дим.
– Димсля, – мовила Трясля.
– Щось готуютьсля, – кивнула голівкою Чупсля.
Вони рушили в Долину, розмовляючи по дорозі чудернацькою мовою, яка є ужитковою для всіх чупслів і тряслів. Їх не всі розуміли, та головне, що між собою вони могли прекрасно порозумітися.
– Гадаєшсля, нас впустятьсля? – засумнівалася Чупсля.
– Хтознасля… – відказала Трясля. – Але не бійсясля, якщо нас зустрінутьсля непривітно.
Вони сторожко підійшли до будинку і поставали знічено біля сходів.
– Постукаємсля? – несміливо запитала Чупсля. – А раптом на нас накричатьсля?
У ту мить Мама визирнула у вікно і голосно покликала:
– Кава готова!
Чупсля і Трясля так страшенно налякалися, що сторчголов заплигнули через віконце до льоху, де зберігалася картопля.
– Ой, – зойкнула Мама і аж підскочила з переляку. – Напевно, двоє щуриків залізло до пивниці. Чмиху, віднеси їм трохи молока!
Раптом вона помітила покинуту на сходах валізку.
"О, та вони з багажем! – подумала вона. – Напевно, захочуть затриматися у нас на довше…"
Мама рушила на пошуки Тата, щоб попросити його доставити ще два ліжка, але дуже-дуже маленькі. А тим часом Чупсля і Трясля принишкли в картоплі – лише очі виблискували – і зі страхом очікували, що ж буде з ними далі.
– У кожномусля разі тут готують кавусля, – пробубоніла Трясля.