Це я називаю філософією вікінга. Коли на місце того, що є, зухвало ставиться те, що має бути, то за цим напевне криється людське, аж надто людське "хочу".
Квітень, 1924.
ПРИМІТКИ
1. Годилося б зазначити, в якому розумінні цей феномен зосередженості на своєму внутрішньому світі є чи може бути патологічним. Його вплив в історії мистецтв, мислення і загалом новочасного європейського життя — величезний. Саме тому я вимушений був розглянути його у другій частині мого есе "Про точку зору в мистецтві". Аби не повторюватись, я на разі облишаю це питання.
2. Втім, є вагомий виняток. Ясна річ, ідеться про людину в усіх розуміннях виняткову і навіть химерну — святого Августина. Він єдиний у давньому світі знався на Потаємному, властивому новочасному досвіду, тобто германському. Через усе Середньовіччя змагаються в монастирях люди Півночі з людьми Півдня, аби визволити й виокремити душу від тілесності. Гуго Сен-Віктор, Дуне Скот, Оккам, Миколай з Отрекура шукають Потаємного; Тома Аквінський, щирий італієць, поновлює Арістотелеву ідею "тілесної" душі.
3. В іспанському мовленні слово "свідомість" зберегло чисто германське значення рефлексії. Свідомість — це усвідомлення себе самого, своїх думок, пристрастей і т. д., загалом, усвідомлення свого Я.
4. Натомість Арістотель тільки наприкінці своєї метафізики — його вершини — відкриває феномен мислення-в-собі. Але він видається йому таким високим і далеким, що міг стосуватися лиш Бога.