Перший
Правда.
Тобі ще й досі блиском грають очі
I лиця паленіють — не згасає
Твій захват. О Лауро, не давай
Йому минути марно. Заспівай, Лауро,
заспівай що-небудь.
Лаура
Дайте
Мені гітару.
(Співає)
Всі
Bravo! Bravo! Чудо!..
Розкішно!
Перший
Дякуємо, чарівнице!
Ти серце пориваєш. З насолод
Життя хіба одно кохання дужче
За музику. Але й саме кохання —
Це теж мелодія. Поглянь: дон Карлос,
Твій гість похмурий, як він зворушився!
Другий
О що за звуки! Скільки в них душі!
Чиї слова, Лауро?
Лаура
Дон Гуана.
Дон Карлос
Що? Дон Гуан!
Лаура
Їх склав колись для мене
Мій вірний друг, мій вітрогон коханий.
Дон Карлос
Твій Дон Гуан — безбожник і поганець,
А ти — дурна!
Лаура
Чи збожеволів ти?
Та я тебе звелю ось зараз слугам
Зарізати, хоч ти іспанський гранд.
Дон Карлос
(встає)
Клич їх!
Перший
Лауро, годі! Не лютуй,
Дон Карлосе. Вона... вона забула...
Лаура
Що? Що на чеснім поєдинку брата
Його забив Гуан? А справді шкода,
Що не його самого.
Дон Карлос
Я дурний,
Що запалився.
Лаура
А! Признався сам,
Що ти дурний, — ну, згода.
Дон Карлос
Винен я!
Даруй, Лауро. Знаєш: я не можу
Спокійно чути це ім'я...
Лаура
Хіба
Тому я винна, що ім'я це вúсить
У мене раз у раз на язиці?
Гість
Ну, а тепер, на знак, що в серці гніву
На нього ти не маєш, заспівай
Нам ще, Лауро?
Лаура
Добре, на прощання.
Не рано — ніч уже. Що ж заспівати?
А! Слухайте.
(Співає)
Всі
Незрівнянно, розкішно!..
Лаура
Добраніч вам, панове.
Гості
На добраніч,
Лауро!
Виходять. Лаура зупиняє дона Карлоса.
Лаура
Ти, шалений, залишись.
Сподобався мені ти, Дон Гуана
Ти нагадав мені, коли налаяв
Мене і з скреготом затиснув зуби.
Дон Карлос
Щасливий! Ти його кохала?
Лаура потакує рухом.
Дуже?
Лаура
О, дуже.
Дон Карлос
I тепер кохаєш?
Лаура
Зараз?
Ні, не кохаю. Двох мені не можна
Кохати. Я тепер тебе кохаю.
Дон Карлос
Скажи, Лауро, скільки літ тобі?
Лаура
Вже вісімнадцять літ.
Дон Карлос
Ти молода...
I будеш молодою ще літ п'ять
Чи шість. Навколо тебе ще літ шість
Вони юрбою тиснутися будуть,
Тебе голубити і милувати,
Носити подарунки дорогі,
Вітати серенадами нічними
I один одного на перехрестях
Вночі за тебе убивати будуть.
Та час мине — і очі западуть,
I зморщені повіки почорніють,
I сивина блисне в твоїй косі,
I називатимуть тебе старою,
Тоді що скажеш ти?
Лаура
Тоді... Навіщо
Про це гадати? Що то за розмова?
Чи в тебе все такі думки? Прийди
I відчини балкон. Як тихо в небі!
Повітря тепле не зрухнеться. Ніч
Цитриною і лавром пахне. Місяць
Блищить яскраво в темній та густій
Блакиті, і гукають вартові
Протягло: "Ясно!.." А далеко десь
На півночі — в Парижі, — може, небо
Сповите хмарами, і дощ іде,
I дме холодний вітер. А що нам,
Що нам до того? Карлосе мій, слухай:
Я вимагаю — усміхнись до мене.
Ну то-то ж!
Дон Карлос
Любий демон!
Стукають.
Дон Гуан
Гей, Лауро!
Лаура
Хто там? Чий голос?
Дон Гуан
Відчини...
Лаура
Невже!
О Боже мій!..
(Відчиняє двері)
Входить Дон Гуан.
Дон Гуан
Вітаю...
Лаура
Дон Гуан!
(Лаура кидаєтъся йому на шию)
Дон Карлос
Як? Дон Гуан!..
Дон Гуан
Лауро, друже мій!..
(Цілує її)
Лауро, хто у тебе?
Дон Карлос
Я — Дон Карлос.
Дон Гуан
От зустріч несподівана! Я завтра
Весь до твоїх послуг...
Дон Карлос
Ні, зараз, зараз.
Лаура
Дон Карлосе, вгамуйтесь. Ви у мене,
А не на вулиці. Ідіть, будь ласка.
Дон Карлос
(не слухаючи її)
Я жду. Ну що ж? Адже ж ти шпагу маєш.
Дон Гуан
Якщо тобі скортіло — дуже прошу.
Б'ються.
Лаура
Ай, ай! Гуане!
(Кидається на ліжко)
Дон Карлос падає.
Дон Гуан
Край. Вставай, Лауро!
Лаура
Що там? Убитий! I в моїй кімнаті!
Чудово! Що ж мені тепер робити,
Гульвісо, дияволе? Куди ж його
Я викину?
Дон Гуан
Та, може, він живий ще.
(Оглядає тіло)
Лаура
Якраз, живий! Дивись, проклятий! Просто
У саме серце ткнув його — не схибив;
I кров не йде з трикутної уразки,
А вже не дише — добре?
Дон Гуан
Що робить?
Він сам того хотів.
Лаура
Ех, Дон Гуане,
Аж прикро. Вічні фіглі та пригоди!..
А все, мовляв, — не винен. Звідки ти?
Давно вже тут?
Дон Гуан
Я тільки ось приїхав,
I то тихцем, мене ще не простили.
Лаура
I зараз же згадав свою Лауру?
Як так, то добре. Тільки ні, не вірю.
Ти поуз двір мій випадково йшов
I дім забачив.
Дон Гуан
Ні, моя Лауро,
Спитайся Лепорелло. Я спинився
Край міста в підлій Венті. Я Лаури
В Мадриді йшов шукати.
(Цілує її)
Лаура
Друже мій!
Чекай... при мертвому? Що з ним робити?
Дон Гуан
Облиш його. Удосвіта раненько
Я винесу його під опанчею
I покладу на перехресті...
Лаура
Тільки
Дивись, щоб не побачили тебе.
Як добре ти зробив, що на хвилину
Пізніш явився. В мене тут твої
Приятелі вечеряли. Ось тільки
Пішли вони. Якби ти їх застав!
Дон Гуан
Лауро, і давно його ти любиш?
Лаура
Кого? Ти сниш.
Дон Гуан
Ні. А признайся, скільки
Разів мене ти зрадила тоді,
Як не було мене?
Лаура
А ти, гульвісо?
Дон Гуан
Скажи ж... Ні, поговорим опісля.
СЦЕНА ТРЕТЯ
Пам'ятник командора.
Дон Гуан
Все йде на краще. Ненароком вбивши
Дон Карлоса, я чернецем смиренним
Сховався тут — і бачу кожний день
Мою вдову прекрасну, і, здається,
Запав їй в око. До цього часу
Поводились ми чемно і пристойно,
Але сьогодні зважусь на розмову.
Пора. Як я почну? "Насмілюсь..." Ні...
"Сеньйоро..." Ет! Що в думку навинеться,
То і скажу, без намислу, як справжній
Імпровізатор пісні про кохання...
Вже час би їй приїхати. Без неї,
Я думаю, нудьгує командор.
Яким тут велетнем він виглядає!
Які рамена! Що за Геркулес!
А сам, небіжчик, був малий та хирий!
Тут він, зіп'явшись на ногах, не міг би
До свого носа руку дотягти.
Коли за Ескур'ялом ми зійшлись,
Наткнувся він на шпагу і завмер,
Немов на шпильці коник польовий.
А вдачі він був гордої, крутої
I мав одважний дух... А! Ось вона.