Калле Блюмквіст і Расмус

Сторінка 33 з 34

Астрід Ліндгрен

Єва-Лотта охнула.

— Ти здурів! А що, як Червоні Троянди їх викрали!

Така думка трохи стурбувала Калле. Та він скоро заспокоївся.

— Тихо! — мовив він. — Тоді ми викрадемо їх назад!

— Так, — жваво підхопив Расмус. — Ми кинемо бойовий поклик і викрадемо їх назад. Я також стану Білою Трояндою, тату!

Це сенсаційне повідомлення не заспокоїло професора.

— Калле, я посивію через тебе, — сказав він. — Звісно, я буду вдячний тобі довіку, але кажу, якщо папери пропадуть…

Поліцай Б'єрк перебив його:

— Не хвилюйтеся, професоре! Якщо Калле Блюмквіст каже, що ви отримаєте папери, то так і буде!

— Принаймні Кальвен уже не мозолить нам очі, — сказав Андерс і сплюнув у вир, що здіймався за човном.

— А Ніке спить та й спить, — мовив Расмус.

Любий давній штаб — ніхто не мав кращого штабу, як лицарі Білої Троянди! Пекареве горище — велике й містке, там є безліч чудових речей. Лицарі Білої Троянди за чимало років позносили сюди, як білки в дупло, всі свої коштовності. Луки, щити, дерев'яні мечі прикрашають стіни. Під гребенем даху висить трапеція. По кутках лежать м'ячики для настільного тенісу, боксерські рукавиці і старі тижневики. А під однією довшою стіною стоїть стара шаховка Єви-Лотти, де Білі Троянди зберігають скриньку зі своїми реліквіями. В тій скриньці сховані і професорові папери. Радше, були сховані. Тепер він отримав їх назад, ті коштовні папери, що наробили стільки клопоту, а надалі триматиме в банківському сейфі.

Ні, Червоні Троянди не поцупили їх. Дарма Єва-Лотта боялася.

— Хоч, якби ми знали, що вони там, то перенесли б до свого штабу, — сказав Сікстен, як лицарі Червоної і Білої Троянд разом обговорювали те, що сталося. Вони сиділи в пекаревому садку над річкою, і Андерс розповідав їм ту моторошну історію, вимахуючи руками і не гребуючи гучними словами.

— Усе почалося з того, що я висів на кущі ввечері в четвер. Відтоді ми не мали спокійної хвилини, — виголосив він.

— Вічно вам щастить, — гірко мовив Сікстен. — Чому ті кіднапери не з'явилися на кілька хвилин раніше, коли повз Еклюндову віллу проходили ми?

— Цього ще бракувало, — сказала Єва-Лотта. — Бідолашному Петерсові довелося б ще й морочитися з вами, наче йому мало довічного ув'язнення.

— Ти напрошуєшся на прочуханку? — грізно мовив Сікстен.

Це було першого вечора після того, як вони повернулися додому. Потім минуло кілька днів. І ось Білі Троянди зібралися у своєму штабі на пекаревому горищі. Їхній ватажок, стоячи посеред горища, промовляв гучним голосом:

— Шляхетний чоловік і відважний воїн буде посвячений у лицарі Білої Троянди. Витязь, саме ім'я якого навіває страх далеко навкруги. Расмусе Расмуссоне, вийди наперед!

Витязь, саме ім'я якого навіває страх, вийшов наперед. Він, правда, був малий і наче не навівав страху, але на чолі в нього світився шляхетний запал, як і в кожного лицаря Білої Троянди. Він звернув погляд на свого ватажка. Його сині очі сяяли, і те сяйво свідчило, що тепер здійснюється його заповітна мрія. Нарешті він стане лицарем Білої Троянди, нарешті!

— Расмусе Расмуссоне, підійми праву руку і склади священну присягу. Ти маєш присягнути, що будеш вірний Білій Троянді тепер і на віки вічні, що не зраджуватимеш її таємниць і перемагатимеш Червоних Троянд скрізь, куди тільки вони поткнуть свого носа.

— Я спробую, — сказав Расмус Расмуссон. Він підняв руку й почав проказувати: — Я присягаюся бути Білою Трояндою тепер і на віки вічні і зраджувати всі таємниці, які винюхаю, — пхе, ляпало, — присягаюся на цьому!

— Зраджувати всі таємниці він справді мастак, — шепнув Калле Єві-Лотті. — Я зроду не бачив дитини, що балакала б стільки зайвого, як він.

— Так, — погодилась Єва-Лотта. — Але однаково він гарний.

Расмус очікувально дивився на ватажка, — що буде далі?

— Ох, та ти ж дурницю сказав, — мовив Андерс. — Та, зрештою, байдуже. Расмусе Расмуссоне, стань навколішки.

І Расмус став навколішки на вичовгану підлогу горища. Він був такий радий, що йому хотілося навіть погладити дошки підлоги — адже відтепер тут буде і його штаб!

Ватажок зняв зі стіни меча.

— Расмусе Расмуссоне, — мовив він, — оскільки ти склав священну присягу бути вірним Білій Троянді, я посвячую тебе у лицарі Білої Троянди.

Він ударив Расмуса мечем по плечі, і той, сяючи з радощів, підвівся з підлоги.

— Тепер я справді Біла Троянда? — спитав він.

— Біліша за багатьох інших, — сказав Калле. Тієї миті у відчинене вікно на горищі влетів камінчик і впав на підлогу. Андерс квапливо підняв його.

— Виклик від ворога, — сказав він, розгортаючи папірця, що був намотаний на камінчика.

— Що там пишуть нікчемні Червоні? — спитала Єва-Лотта.

"Шалудиві, паршиві пуделі з ордену Білої Троянди, —

прочитав Андерс.

— Шукати старі папери за книжковою шафою ви вмієте, але Виликого Мумрика ни знайдите довіку. Бо він знайшов сховок у кублі Виликого Дикого звіра, а ім'я його ТАЄМНИЦЯ! Та коли Вили-кий Дикий звір укусить вас за носи, то ви скажите половину його імини. А решта буде те, чим присмачують їжу, втямили, шалудиві пуделі?"

— Ви тепер кинете бойовий поклик? — з надією в голосі спитав Расмус, коли ватажок закінчив читати.

— Ні, спершу нам треба подумати, — відповіла Єва-Лотта. — Расмусе, що ти скажеш, коли я вкушу тебе за носа?

— Скажу: перестань! — відповів Расмус.

Єва-Лотта нахилилася і грайливо вкусила його за круглий кінчик носа.

— Ой! — зойкнув Расмус.

— Атож, кажуть "ой", — мовила Єва-Лотта.

— А їжу присмачують перцем, — сказав Андерс. — "Ойперець"! Дурнішої назви й не придумаєш. Навіть для Червоних занадто дурна.

— Ойсіль, — сказав Калле. — їжу присмачують сіллю.

— Як же вони спромоглися покласти Великого Мумрика до Ойсілевої буди? — здивувалася Єва-Лотта. — Мабуть, приспали його хлороформом.

— Кого, Великого Мумрика? — обурився Андерс.

— Та ні, Ойсіля, звичайно!

Ойсілем звали кунделя головного лікаря. Пес був такий лютий, як і сам головний лікар, а це вже багато важило.

— Вони, певне, стежили, коли доктор Гальберґ водив його на прогулянку, — сказав Калле.

— І що нам робити? — спитала Єва-Лотта. Вони посідали на підлогу й почали радити раду.

Расмус також. Він слухав вухами й очима, — тепер нарешті почнеться найцікавіше.