На означеннях різних запахових вражень має мова дуже мало слів. "Пахне" — на приємні враження, "смердить" — на неприємні, а коли прийдеться специфікувати, то додаємо або спеціально предмет, про котрий мова, або певні типові запахи, що більше-менше можуть, бодай у чуткіших осібників, репродукувати бодай згадку віднесеного враження. Взагалі треба завважити, що чим примітивніше життя чоловіка, чим примітивніша поезія, тим меншу роль грає запах, тим бідніша мова на його означення, тим менше згадують про нього поети. Можемо се побачити у Гомера, де запахові враження зазначаються рідко, та й то звичайно тільки прикметниками, тобто частями мови, найменше здібними до репродукції враження у слухача. Орієнтальні народи, старі єгиптяни, євреї, вавілоняни, здавна були далеко більше вразливі на запахи, і вони здавна грають більшу роль в їх поезії, ніж у європейців. У староєгипетській повісті про двох братів запах волосся молодої жінки, котрого жмуток ухопив Ніл і заніс до царської пральні, передається одежі фараоновій і розбуджує у фараона непобориме бажання — знайти властительку сього пахучого волосся.
Дуже інтересною являється з того погляду старогебрейська "Пісня пісень", де стрічаємо ось такі порівняння: "Твоє ім'я є мов пахощі кадила".
Коли король сидить при столі —
Мій олійок розливає пахощі;
Мій любий є обік мене,
Мов скляночка, повна мірри.
Тут стрічаємо "пахучий виноград"; милий порівнюється до клубиків диму в формі пальми, надиханих запахом мірри і кадила; його любов — се запах пахощів понад усі аромати; у дівчини запах одежі є мов запах дивану; сама вона — се садок, засаджений оливками, шафраном, рожами, цинамоном, міррою і алоесом і всякими деревами, що дають кадило з найкращим запахом.
Повій, вітре, від полудня,
Вій по мойому садочку,
Щоб він дихав пахощами! —
кличе молодий коханець.
Тільки у деяких новочасних поетів ми стрічаємо подібно або ще більше розвинений змисл запаху і його літературне визискання. Особливо багате жниво можна зібрати на французькій поетичній ниві. Як приклад досить буде назвати ті правдиві оргії чи симфонії різнородних запахів, які стрічаємо в повістях Золя, прим., запахи різних родів сиру в "Le ventre de Paris", запахи різних цвітів, у котрих душиться Альбіна, в "La faute de l'abbe Mouret".
В нашій поезії не стрічаємо такої гіпертрофії запахового чмислу. В народних піснях запах грає дуже малу роль, а такі звороти, як "коло мене, молодого, мандрівочка пахне", занадто ще слабі, щоб викликати у слухачів хоч бліду ремінісценцію конкретного враження. У Шевченка не стрічаємо образів, узятих з сього змислу, коли не числити переспіву псалмів Давидових; щонайбільше зазначено у нього неприємні запахові враження, як "маслак смердячий".
Враження смаку далеко частіше попадаються в нашій поезії вже хоч би для того, що абстракції тих вражень у нашій і у многих інших мовах служать для вислову приємного і неприємного чуття взагалі. "Солодкий", "гіркий", "квасний", "солоний", "терпкий" мають різнородні значення. В народних піснях і поговірках раз у раз знаходимо такі епітети, як "любку мій солодкий", "гірка година", "на дворі кваситься", "солоно продав", "гірко заробиш, солодко з'їси". Те саме бачимо і в інших мовах, і досить буде нагадати латинське "Dulce et decorum pro patria mori" , susser lip (солодке тіло) у старонімецьких міннезінгерів, Міцкевичеве "z ust stodycze wysysac" ("(Czaty") і т. і. В нашій коломийці дівчина співає:
Ой солодка капустищ, а гірке качання;
Ой солодке закохання, гірке розлучання.
Епітетами, взятими з обсягу смаку, характеризує свою любов парубок:
Ой дівчино, дівчинонько, така-с ми миленька,
Як уліті на нивоньці вода студененька,
Як уліті при роботі води сі на пити,
Так з тобою постояти та й поговорити.
Дівчина характеризує таким самим способом життя з нелюбом:
Ой волю я, моя мати, гіркий полин їсти,
Аніж маю із нелюбом обідати сісти.
У Шевченка із сього обсягу стрічаємо мало образів; найбільше пам'ятний і пластичний є, мабуть, у "Гамалії", де козацький напад на Скутару порівняно до гуртової вечері:
Не злодії з Гамаліем
Їдять мовчки сало
Без шашлика!
Контраст між свобідн им і невільним життям малює Шевченко також пластично і оригінальне образами, взятими з обсягу смаку:
А їлась би смачненька каша!
Та каша, бачите, не наша,
А наш несолений куліш,
Як знаєш, так його і їж!
Інші Шевченкові образи, взяті з обсягу смаку, як ось: "упитися кров'ю", "кров і дим їх упоїв" і т. д., не мають такої сили і пластики і являються більше риторичними прикрасами. І у Шашкевича знаходимо гарне означення:
І день йому милий, і солодка нічка.
Змисл дотику, як ми вже згадали, служить нам до пізнання не тільки форми тіл, їх консистенції, поверхні і температури, але також їх віддалення, корегуючи тут ненастанно змисл зору. Відси походить те інтенсивне явище, що первісні міри майже всі взяті з обсягу дотику, мірою майже все було людське тіло, наш народ і досі ще вживає таких примітивних означень, як: дошка груба на два пальці, довга на три п'яді, вода глибока на два хлопа, відси до нього нема і ста кроків. Зрештою, і загальніші міри: локоть, стопа, сажень (доти сягне чоловік) мають явні сліди мірення людським тілом. Не диво, що сей змисл, такий важний для психічного розвою кождої людини, дав нашій мові, а тим самим і поезії багато інтересних і важних термінів та епітетів, котрими послугуємося в найрізніших значеннях, не раз не думаючи про їх первісне призначення. І так говоримо: то тяжка справа, легко мені на душі, се піде гладко, гаряче любити, холодна розпука, квадратовий дурень, гладка дівчина, рогата душа, твердий характер, м'яка вдача, слизька спекуляція, гороїжитися і т. ін., і при тім в нашій душі виринають образи різного роду, але не дотикові, хоч певно, ще несвідомо примішуються й вони, даючи тим іншим образам певний окремий колорит. Нема що мовити, що й поезія мусить користати з тих образів, нагромаджених уже в самій скарбівні мови, тим більше що вони вже поетичні самі собою. І ось ми бачимо їх живцем у народних піснях:
Ой не питай, пане брате, чи дівчина гладка,
Але питай, пане брате, чи метена хатка.