Із Росії з любов'ю

Сторінка 28 з 69

Ян Флемінг

М. урвав розповідь, щоб краще розкурити люльку.

— А хто начальник "Т", сер? — скористався паузою Бонд. — Мені не доводилося працювати в Туреччині.

— Того чоловіка звуть Керім. Дарко Керім. Батько — турок, мати — англійка. Чудовий хлопець! Командував базою ще до війни. Один із найкращих наших співробітників у світі. Прекрасно працює. Любить нашу роботу. Інтелігентний. Знає ту частину світу, як свою долоню. — М. змінив тему, і водночас змінилися рухи люльки, яка тепер мандрувала в роті з кутика в кутик. — А розповіла та дівчина таку історію: нібито вона — єфрейтор МДБ; була при ділі від самого закінчення школи, а нещодавно її перевели до стамбульського центру, де вона працює шифрувальницею. Цього переводу вона добилася сама, бо хоче втекти з Росії і перейти до нас.

— Це добре,— мовив Бонд. — Мати одну з тих шифрувальниць нам не зашкодить. Але чого це раптом їй закортіло перебратися сюди? М. кинув швидкий погляд на Бонда.

— Тому, що вона закохана. — Він зробив паузу і м'яко додав. — Вона заявляє, що закохана у вас.

— Закохана в мене?

— Атож, у вас. Так вона каже. її звуть Тетяна Романова. Ви щось про неї чули?

— Боже мій, ні! Звичайно, ні, сер.

М. усміхався, спостерігаючи сум'яття на обличчі в Бонда.

— Але чорт її забирай, що та дівчина мала на увазі? Вона колись бачила мене? Звідки вона про мене знає?

— Так,— погодився М.,— усе це звучить геть безглуздо. Так безглуздо, що цілком може бути правдою. Дівчині двадцять чотири. Вступивши до МДБ, вона працювала в центральному архіві, такому самому, як і наші. В англійській секції. Шість років. Одним із досьє, з якими їй довелося мати справу, було ваше.

— От побачити б це досьє! —вихопилося в Бонда.

— А історія така. Спершу вона захопилася вашими фото — вашою зовнішністю і таке інше. — Кінчики вуст у М. опустилися, наче він щойно висмоктав лимон. —Вона перечитала все про ваші операції. Вирішила, що ви — страх який гарний хлопець.

Бонд мовчки роззирнувся навкруги. Вираз обличчя в М. був байдужий.

— А особливо дівчині припало до душі те, що ви нагадуєте їй героя з книжки одного російського автора — його прізвище Лєрмонтов. Очевидно, це її улюблена книжка. Той герой над усе захоплювався грою в карти і весь час тільки й робив, що устрявав у бійки та виплутувався з них. В усякому разі ви нагадуєте їй того хлопця. Вона каже, що довго не могла нічого придумати, і ось одного дня їй сяйнула ідея домагатися переводу в один із закордонних центрів, де б вона якось зв'язалася з вами. Ви з'явитесь і порятуєте її.

— Зроду ще не траплялося чути такої божевільної історії, сер. Начальник "Т" цього, звісно, не проковтнув?

— Зачекайте хвилинку. — У голосі М. зазвучали нотки роздратування. — Не кваптеся з висновками лише тому, що ніколи з таким не зустрічалися. Уявімо собі, що ви — зірка екрана й одержуєте легковажні листи від дівчат з усього світу. В тих листах бозна-які нісенітниці — мовляв, дівчатка без вас жити не можуть і таке інше. Дурненька дівчинка, що служить у Москві секретаркою, у відділі, де самі жінки, як, скажімо, в наших архівах. У кімнаті — жодного чоловіка, на якого варто поглянути. І ось вона лицем до лиця зустрічається з вашими... е-е... енергійними рисами на знімках у досьє, що регулярно надходить до неї на перегляд. І відбувається те, що я б назвав "злам". Таке трапляється з секретарками в усьому світі, коли вони ламаються від отих жахливих пик у журналах. — М. погойдав люлькою з боку в бік, показуючи, що в цих страхітливих жіночих звичках він нічого не тямить. — Бог свідок, про такі речі я знаю небагато, але, сподіваюсь, ви не заперечуватимете, що вони таки трапляються.

Почувши цей заклик на допомогу, Бонд усміхнувся.

— Згоден. А якщо серйозно, сер, то я починаю вже вбачати в цьому певний сенс. Чого б російській дівчині не бути такою самою дурненькою, як і англійській? Проте, щоб вчинити отаке, потрібен неабиякий дух. Чи усвідомлює вона наслідки, які чекають на неї в разі викриття її намірів? Що повідомляє з цього приводу начальник "Т"?

— Він передає, що вона була сама не своя від страху,— охоче пояснив М. — Увесь час роззиралася, чи за нею ніхто не стежить. Та поруч сиділи тільки селяни й звичайні пасажири, всього-на-всього кілька чоловік, бо то був пізній рейс. Але заждіть, ви ж не почули й половини історії. — М. зробив глибоку затяжку і випустив хмарину диму в бік вентилятора, що повільно обертався над головою. Бонд спостерігав, як дим потрапляє під лопаті й розвіюється. — Дівчина сказала Керіму, що її почуття до вас поступово розвинулось у фобію. Вона почала ненавидіти вже сам вигляд російських чоловіків. З часом це перейшло в огиду до режиму й особливо до роботи, яку вона виконує для них і, якщо можна так висловитися, проти вас. Тож вона клопоталася, щоб її перевели працювати за кордон. А оскільки вона добре володіє англійською і французькою мовами, то їй поки що запропонували Стамбул, правда, лише посаду в шифрувальному відділі з нижчою, ніж у неї була, платнею. Одне слово, після шестимісячної підготовки три тижні тому дівчина потрапила до Стамбула. Трохи обжилася й невдовзі дізналася ім'я нашої людини, Керіма. Він працює в Туреччині дуже давно, і всі там знають про його діяльність. Керім не надає цьому великого значення і так відвертає увагу від спеціальних агентів, яких ми час від часу туди засилаємо. Мати в таких місцях підставну особу навіть корисно — до нас приходить досить 'багато клієнтів, якщо їм відомо, куди йти і з ким розмовляти. Бонд не втримався від коментаря:

— Відкритий агент часто працює навіть краще за того, котрий витрачає багато часу й енергії, щоб зберегти своє інкогніто.

— Тож вона й надіслала Керіму свою записку. Тепер хоче дізнатися, чим він може їй допомогти. — М. у задумі посмоктав люльку. —Звісно, перша реакція в Керіма була точнісінько така, як і у вас: він почав роззиратися, шукаючи пастку. Проте, помізкувавши, дійшов висновку, що росіянам нічого домагатися в цій ситуації. Пором заглиблювався в простори Босфору і невдовзі мав повертати назад до Стамбула. В міру того, як Керім продовжував свої спроби розбивати її легенду, дівчину дедалі більше охоплював розпач. Потім,— в очах М. з'явився блиск,— потім пролунав вирішальний аргумент.