Залишається фундаментальне питання. Як розважити джентльменів дев'ятнадцятого сторіччя оповіддю, що складається з багатьох казок, створених у сторіччі тринадцятому? Стилістична бідність "Ночей" добре відома. Бертон не раз говорив про "сухий і комерційний тон" арабських прозаїків, протиставляючи його надмірній риторичності, що притаманна перській літературі; Літман, який зробив найновіший переклад "Ночей", картає себе за те, що понаставляв дуже багато таких слів, як "запитав", "попросив", "відповів" на п'яти тисячах сторінок, де можна зустріти лише одну-однісіньку форму – "сказав", бо іншої вони, мабуть, не знають. Бертон зі щирим натхненням здійснює такі заміни. Його словник відзначається не меншим розмаїттям, ніж його коментар. Архаїзми вживаються там із жаргоном злочинного світу, канцеляризми та слова морського жаргону з технічними термінами. Його не бентежить славнозвісна гібридизація англійської мови: не так скандинавські запозичення Мориса чи латинські Джонсона здобувають його особливе схвалення, як зіткнення та протиставлення тих і тих. Він застосовує безліч неологізмів та слів чужоземного походження: кастрат, inconséquence, hauteur, іп gloria, bagno, langue fourrée[108], вендета, візир. Значення кожного з цих слів, певно, відповідає оригіналу, але, будучи застосовані в англійській мові, вони звучать фальшиво. Цю фальш не завжди можна вважати недоречною, бо ці словесні – а іноді й синтаксичні – витівки подеколи можуть розважити під час занудного читання "Ночей". Бертон перетворює ці витівки на правило: спочатку він перекладає, як годиться, з належною врочистістю: "Сулейман, син Давида (нехай зійде мир на обох!)", але далі, коли ви вже звикли до цієї врочистої формули, він спрощує весь вираз до простого "Соломон Девідсон"[109]. Він називає царя, який для всіх інших перекладачів є "царем Самарканда в Персії", "царем Самарканда у країні варварів". Покупець, який для всіх інших просто "дратівливий", у нього стає "чоловіком гніву". Але й це ще не все: Бертон цілком переписує – додавши чимало обставин, подробиць і фізіологічних характеристик – першу та останню оповідки. Таким чином, 1885 року він відкриває спосіб, удосконалення якого (або його reductio ad absurdum) ми згодом побачимо в Мардрюса. Вплив англійця завжди триває довше, аніж вплив француза: стилістичний різнобій Бертона постарів не так, як стиль Мардрюса, чий вік значно коротший.
2. Доктор Мардрюс
Доля Мардрюса може здатися парадоксальною. Йому приписують моральну заслугу найточнішого перекладу "Тисячі й однієї ночі", книгу дивовижної хтивості, сховану раніше від читачів добрим вихованням Ґаллана та пуританською манірністю Лейна. Його шанують за геніальну дослівність, яку переконливо демонструє безапеляційний підзаголовок "Дослівний і повний переклад з арабської мови", і за натхнення, що підказало йому назвати свою книжку "Книга тисячі ночей і однієї ночі". Історія цієї назви повчальна; варто згадати про неї, перш ніж безпосередньо перейти до Мардрюса.
У книжці "Золоті луки і копальні дорогоцінних каменів" Масуді{197} описує збірник під назвою "Hezár Afsane", що в точному перекладі з перської означає "Тисяча пригод", а в народі мають звичай казати "Тисяча ночей". В іншому документі десятого сторіччя, який має назву "Фігрист"{198}, переказано першу оповідку з того циклу: в ній розповідається про клятву охопленого розпачем царя, який щовечора лягає в постіль із цнотливою дівчиною, а вранці наказує відрубати їй голову, і про рішучість Шахразади, яка розважає його чудесними оповідками, поки над ними не пролітає тисяча ночей і вона не показує цареві його малого сина. Кажуть, ніби цю історію – яка так переважає благочестиві паломництва Чосера{199}, а також чуму Джованні Боккаччо{200} – вигадали вже після того, як з'явилася назва збірника, з метою виправдати її… Хай там як воно було, але банальне число 1000 незабаром виросло до 1001. Звідки взялася ця додаткова ніч, без якої сьогодні вже неможливо уявити собі назву цієї книжки, ця модель для іронічної критики Кеведо{201} – а потім і Вольтера{202}, – котрі знущалися з Піко делла Мірандоли{203}, який вигадав для своєї праці назву "Книга про все-на світі і ще багато про що"? Літман висуває гіпотезу про вплив турецького словосполучення bin ir, яке буквально означає "тисяча й один", а в розмовній мові застосовується у значенні "багато". Лейн на початку 1840 року знайшов більш витончений аргумент: зміну назви спричинив надприродний страх перед парними числами. Але й на цьому пригоди з назвою збірника не закінчилися. 1704 року Антуан Ґаллан вирішив уникнути повтору, який був у назві оригіналу, й назвав свій переклад "Тисяча й одна ніч". Під цією назвою книжка відома тепер у всіх країнах Європи, крім Англії, яка віддає перевагу назві "Арабські ночі". 1839 року редактор калькуттського видання В. Г. Макнаґген, якого, певно, мучила совість, узяв на себе сміливість перекласти назву в точній відповідності до оригіналу (Quitab alif laila ua laila) як "Книга тисячі ночей і однієї ночі". Цей новаторський буквалізм не залишився непоміченим. 1882 року Джон Пейн{204} почав публікувати свою "Воок of the thousand nights and one night"; 1885 – капітан Бертон – свою "Book of the thousand nights and a night", a 1899 року вийшла друком "Livre de mille nuits et une nuit"[110] у перекладі Ж. K. Мардрюса.
Намагаюся знайти той уривок, який примусив мене засумніватися в точності цього останнього перекладу. Він узятий із повчальної історії Мідного міста, яка в усіх перекладах подається в кінці 566-ї ночі й у частині 578-ї, але доктор Мардрюс (з якої причини, певно, відомо лише його ангелу-охоронцеві) переніс її з ночі 338-ї у 346-ту. Я не в претензії до нього; ця неймовірна реформа вигаданого календаря не мусить вселяти нам страх. Шахразада-Мардрюс розповідає: "Вода струменіла по чотирьох каналах, прокладених у підлозі зали, що вигиналися чарівними звивинами, і русло кожного каналу було забарвлене в особливий колір: першого – в колір рожевого порфіру; другого – в колір топазу; третього – у смарагдовий і четвертого – в бірюзовий; таким чином, вода забарвлювалася в колір русла й, освітлена м'яким світлом, що проникало крізь високі шовкові завіси, відкидала на навколишні предмети та мармурові стіни лагідне віддзеркалення морського краєвиду".