Історія села Горюхіна

Сторінка 5 з 5

Олександр Пушкін

Горюхінці з мовчазним здивуванням дивилися на цю надзвичайну подію, але незабаром боичка, жид і незнайомий були забуті. День минув шумно й весело—і Горюхіно заснуло, не передбачаючи, що чекало на нього.

Як зійшло ранкове сонце, жителі були розбуджені стуком у вікна і закликанням на громадський сход. Громадяни один за одним з'явилися на подвір'я приказної хати, що правила й за вічову площу. Очі в них були каламутні й червоні, обличчя опухли; вони, позіхаючи й чухаючись, дивилися на людину в картузі, в старому голубому кафтані, що важно стояла на ґанку приказної хати,— і намагалися пригадати собі риси його, колись ними бачені. Староста Трифон і земський Авдій стояли біля нього без шапки, з виглядом улесливості й глибокого суму.— "Чи всі тут?" — запитав незнайомий. "Чи всі тут?" — повторив староста. "Всі",— відповіли громадяни. Тоді староста оголосив, що від пана одержано грамоту, і наказав земському прочитати її для громади вголос. Авдій виступив і голосно прочитав таке. (N3. "Грамоту грізновіщу сюю списах я у Трифона старости, у нього ж вона й зберігалася в кивоті разом з іншими пам'ятками володарювання його над Горюхіним". Я не міг сам одшукати цього цікавого листа).

Трифоне Іванів!

Податель листа цього, повірений мій **, їде у вотчину мою село Горюхіно для вступу в управління ним. Негайно по його прибутті зібрати мужиків і оголосити їм мою панську волю, а саме: Наказів повіреного мого ** їм, мужикам, слухатися, як моїх власних. А все, що він вимагатиме, виконувати без заперечень, в противному разі має він ** чинити з ними якнайсуворіше. До цього спонукав мене їхній несумліний непослух, і твоє, Трифоне Іванів, шахрайське потурання.

Підписано NN.

Тоді **, розкарячивши ноги, подібно до літери хера і взявшися в боки, подібно до ферта, виголосив таку коротеньку і виразну промову: "Дивіться ж ви в мене, не дуже розумничайте,— ви, я знаю, народ розбещений, та я виб'ю Дурощі з ваших голів, мабуть, чи не скорше від учорашнього хмелю". Хмелю в жодній голові вже не було. Горюхінці, мов громом приголомшені, повісили носи і з жахом порозходилися по хатах.

ПРАВЛІННЯ ПРИКАЖЧИКА **

** прийняв кермо влади і взявся виконувати свою політичну систему; вона заслуговує на особливий розгляд.

Головною основою її була така аксіома: що мужик багатіший, то він розбещеніший — що бідніший, то смирніший. Через це ** дбав про смирність вотчини, як про головну селянську чесноту. Він потребував реєстр селян, поділив їх на багатіїв і бідняків. 1) Недоїмки були розкладені між найзаможнішими мужиками і виправлялися з них якнайсуворіше.— 2) Незаможні й схильні до неробства гультіпаки були негайно посаджені на ниви—а як за його розрахунком праця їхня виявлялась недостатньою, то він оддавав їх за наймитів іншим селянам, за віщо ці сплачували йому добровільну данину, а ті, кого він оддавав у холопство, мали повне право відкупатися, заплативши поверх недоїмок подвійний річний оброк. Всяка громадська повинність падала на заможних мужиків. Рекрутство ж було торжеством користолюбному правителеві; бо від рекрутства відкупалися по черзі всі багаті мужики, доки нарешті вибір не падав на негідника або на розореного 1. Громадські сходи було скасовано.— Оброк він збирав потроху і цілий рік підряд. Поверх того, завів він несподівані збори. Мужики, здається, платили і не надто більше проти колишнього, але ніяк не мали змоги ні заробити, ні заощадити достатньо грошей. За три роки Горюхіно зовсім зубожіло.

Горюхіно зажурилося, базар спорожнів, пісні Архипа-Лисого замовкли. Дітвора пішла попідтинню. Половина мужиків була на полі, а друга служила наймитами; і день храмового свята зробився, за висловом літописця, не днем радощів та веселощів, а роковинами печалі та споминів гірких.

……………………………………………………………………………………………………

1 Посадив окаянний прикажчик Антона Тимофієва в кайдани — а старий Тимофій сина відкупив за 100 карбованців; а прикажчик закував Петрушку Єремеєва, і того відкупив батько за 68 крб.— і хотів окаянний закувати Льоху Тарасова, але той утік у ліс — і прикажчик а цього дуже журився і лютував на словах,— а відвезли до міста і віддали в рекрути Ваньку п'яницю. (Донесення горюхінських мужиків).