Государ цар Олексій Михайлович, на превелике горе своїх підданих і не менше горе малоросіян, що за лагідність вельми його любили, 30-го січня 1676-го року помер, але народ утішений був коронуванням достойного сина його, наслідника Федора Олексійовича. Царювання сього государя почалося продовженням воєнних дій з турками на користь римського імператора Леопольда, що мав з ними відкриту війну, в якій з російської сторони роблено диверсії. Султан, з свого боку, чинячи також шкоду Росії, випустив з Єдикуля Юрія Хмельницького, що був кілька разів у Малоросії гетьманом, і проголосив його князем сарматським, або малоросійським, і гетьманом козацьким. Війська йому призначено татарські, під командою самого хана кримського, і турецькі, з пашею Ібрагімом. Хмельницький, з тими військами походжаючи по задніпровській Малоросії, намовляв народ тамтешній єднатися з ним під протекцію турецьку, але, зовсім не осягнувши в тому успіху, мав нещастя бачити на власні очі численні варварства і несамовиті лютості, чинені турками й татарами над народом руським, що йому не корився. І коли запримітили турки вороже в Хмельницькому спочування до єдиновірного і однорідного йому народу, то, закувавши його в кайдани, відіслали назад до Єдикуля Царгородського, звідкіль по якомусь часі промовано його з князів сарматських на паламаря грецької церкви на одному з тих островів, куди його заслано на вічне ув’язнення.
ултан турецький, звідавши року 1677-го, що місто Чигирин, по знищенню Дорошенка та його влади, зосталося під пануванням гетьмана Самойловича, вислав на здобуття того міста і його околиць численну армію свою з турків і татар під командою хана кримського та се-раскіра паші Ібрагіма і звелів їм, узявши Чигирин, іти на Київ і заволодіти ним і всією тогобічною стороною. Але не так то діється в полі, як рядиться з султаном у сералі. Хан з пашею і з усіма військами прибули до Чигирина того року в липні місяці і, облігши його з усіх боків, окопалися під ним по самі вуха. Залога, що складалася з 7000 піших козаків під командою полковника Григорія Кар-повича Коровки, ставила на всі спроби ворога хоробрий спротив і безустанними вилазками з міста скрізь його побивала. Гетьман Самойлович і князь Ромодановський, бувши з військами своїми над Дніпром, дали вістку через розвідника у місто про підсипку свіжих допоміжних військ, і тії війська, в числі 7000 піхоти, за даною їм настановою і по згоді з комендантом міським, підійшовши до міста вночі проти 15 серпня, вдарили на табір турецький у той час, коли з міста зроблено на нього вилазку. Поразки зазнали турки і татари великої: вони, не знаючи дійсного числа напасників, страшенно перелякались і, покинувши табір та укріплення, одійшли від міста в повному безладді. При тому вбито й сина ханського Осман-Гірея. Султан, мстячи за тую поразку військ своїх, звелів замордувати з тріумфом перед сералем кількадесят руських бранців, узятих під Чигирином, і таке підле варварсто вважалося в усьому мусульманстві за славне і богоугодне.
Року 1678-го, коли гетьман з князем Ромодановським із військами своїми укріпляли в Задніпровській Малоросії міста і настановляли в них залоги, татари кримські позаду них зробили всіма силами своїми напад на Східну Малоросію і, перейшовши до міста Рославля, вчинили в нім велике спустошення, полонячи народ і палячи все, що їм траплялося. У той самий час турецька армія зблизилася вдруге до міста Чигирина, Гетьман з князем, виступивши їй навпроти, мали декілька легких боїв, в обидві сторони не вирішальних. Нарешті дано генеральну баталію, і турки її виграли. Вони, укріпившись окопами з численною артилерією, відбивалися від росіян з ранку до ночі і змусили їх відступити. Але росіяни, відступаючи, встигли підсилити міську залогу свіжими військами і, на підмогу попередньому начальникові тамтешньому Коровці, зоставили в ній стольника Івана Карповича Ржевського. Турки облягли зараз Чигирин і поробили біля нього багато окопів та насипів, але обложені, ведучи з міста страшенну пальбу і часті вилазки, знищили турецькі приготування і самих їх кілька разів одбивали. Одначе наостанку турки, поробивши багато мін і підірвавши ними міські вали, вчинили генеральний наступ у тії проломи. Гарнізонні війська, бачивши неминучу загибель, прийняли найвідважніше рішення, не здаючися зовсім у полон, пробитися крізь ворога будь-що-будь. Намір сей виконали з дивовижною хоробрістю і успіхом. Вони встали в одну подовгасту грубу фалангу, і коли турки, перейшовши міські вали, розтягнулися в широку лінію, щоб охопити місто, то козаки вдарили на турків впоперек їхньої лінії і, випаливши на них з мушкетів, прийняли передових на списи і, таким чином очистивши собі досить широкий прохід, вийшли за місто в повному порядку і з малою втратою. Турків, що нападали ззаду, побивали списами, і вони, бачивши велику свою загибель, мляво гналися за козаками. Одначе козаки в оборонному стані перейшли аж до самого Дніпра, а там засіли в побудованих армією редутах і, з них переправившись через Дніпро, з’єдналися зі своєю армією. Війська тії, покидаючи Чигирин, поклали в замку його під порохові магазини запалені ґноти, а гармати також набили порохом з ґнотами, які, загорівшись, зробили з будівель страшні руїни і понищили силу турків, що наповнили собою замок, прагнучи здобичі, 3 тих військ, що пробилися, укомплектував гетьман шість полків польових, сердюцьких, тобто постійних піхотних, як вони стали за короля польського Баторія і відрізнялися від інших піхотних полків реєстрових повсякчасною службою на границях, коли ті верталися по закінченню походу на полкові свої квартири. Платні визначено їм по три карбованці на козака річно, а старшинам залежно від рангу кожного; і мундир на два роки, що складався з куртки, або камзола, з рукавами червоної мальви бавовняної, набитого часто бавовною і вистьобаного рясними пасмугами, і з шароварів сукняних блакитних, а замість плащів з одного турецького дуломана білого сукна, званого габою, з коміром до череса. На тую платню та мундир призначив гетьман нові податки з поспільства по алтину з диму і поку-ховне з горілки, за що ремствували народ і товариство і зчиняли бунти.