Старі козаки, або товариство, як і завжди колись прихильніші до своєї віри і давніх обичаїв, зненавидівши Брюховецького за намір його шукати союзу і протекції магометанців, непримиренних ворогів християнства, і за страту людей своїх, що воєвод охороняли, сповістили про те потаємно князя Ромодановського, радячи йому атакувати зараз військами своїми місто Котельву, де запаси Брюховецького і сам він з прибічниками своїми часто розташовувались, а до Дорошенка послали від себе повірених, прохаючи його прибути до них у Полтаву і прийняти на себе гетьманство, на яке вони його обирають. Дорошенко, поспішивши на той заклик до міста Опішні, застав там велике зібрання товариства й козаків і ними одностайно обраний і визнаний був, яко обох боків Дніпра малоросійський гетьман. Брюховецький, довідавшись про обрання Дорошенка, кинувся був з Котельви в глиб Малоросії з наміром шукати собі партії, котра б його боронила, але козаки, наздогнавши його в містечку Коломаку і там засудивши його контурним судом, розстріляли, а жінку його відіслали з честю до князя Ромодановського.
Запорозькі козаки, будучи завжди одностайні з Брюхо-вецьким, як зі своїм витвором, не були згідні на обрання Дорошенка гетьманом і тому, відмовивши в послуху Дорошенкові, обрали самі собі гетьмана на прізвище Суховій, що був у них за писаря військового, до котрого приєдналися й деякі полки задніпровські, суміжні з Запорожжям, як-от: Чигиринський, Уманський і інші забузькі. А щоб забезпечити себе від підступів Дорошенка, сподіваючись, що він на стороні російській, від якої також побоювались помсти за воєвод, ними побитих, то на той випадок нав’язали запорожці зв’язок з ханом кримським, визнавши його як найвищого свого зверхника і голову. Дорошенко, звідавши про події запорозькі, послав на Січ брата свого Григорія і декількох старшин поздоровити Суховія на гетьманській посаді і просити його і все військо тамтешнє пробувати з ним в єдиномислії й дружбі, стараючись злученими силами оберігати Вітчизну од усіх сторонніх зазіхань, і що він не має наміру вдаватися ні в які протекції, що так зруйнували були народ своїми обманами, інтересами та всякого роду зрадами і неправдою. Однак, дізнавшись через брата свого, що запорожці до нього та порад його не прихильні і що вони союзних їм татар мають намір вести на грабіж в Україну, вирушив сам у задніпровські полки, щоб привести їх до оборонного стану, а на сьому боці доручив команду осавулові генеральному Де-м’янові Гнатовичеві Многогрішному, проголосивши його у війську наказним гетьманом. Але той Многогрішний, мавши чесні прикмети і добрий розум, передбачив, що вагання Дорошенкові не віщують нічого доброго, а задуми його суть марні та шкідливі, і через те освідчився в тому князеві Ромодановському, запевнивши його в непохитній відданості своїй і всього війська, ним командуваного, цареві і царству Російському і просив тільки князя допомогти йому відбити татар та запорожців, що йдуть задля бунту та грабунку в Малоросію. Князь вирядив негайно сина свого проти татар з великим корпусом; але сей молодий князь, не з’єднавшися з Многогрішним, а сподіваючись сам здобути славу звитяжця татар, пішов на них з одним своїм корпусом і був ними розбитий і взятий у полон біля містечка Гайворона. Батько, не змігши йому допомогти, відомстив скорботу свою на мешканцях ніжинських, які не пускали до себе нового воєводи і замкнули проти нього місто. Ромодановський, виваживши міську браму, віддав місто на пограбування своєму військові, а Многогрішний тим часом, розбивши татар і запорожців біля міста Лохвиці, гнав їх і бив аж до ріки Самари і відібрав у них всіх бранців та пограбовану здобич.
На початку року 1669-го князь Ромодановський оголосив наказному гетьманові Многогрішному волю царську, щоб учинено в Малоросії раду і вибір справжнього гетьмана замість забитого Брюховецького і щоб од нового гетьмана прислано до Москви депутатів на потвердження попередніх постанов і договорів малоросійських. Тим-то Многогрішний, запросивши урядників і козаків до міста Глухова, учинив з ними вибір гетьмана, і вибір припав на самого Многогрішного: всі одноголосно присудили йому бути справжнім гетьманом і затвердили формально таке обрання. Депутатами виряджено до царя писаря генерального Карпа Мокрієвича та обозного полкового переяславського Лукаша; і дано їм накази од гетьмана і зібрання випросити у царя потвердження прав їхніх і привілеїв, договірними статтями гетьмана Богдана Хмельницького скріплених, і щоб, понад ті статті, нічого нового й обтяжливого в Малоросію впроваджувано не було, розуміючи тут і воєвод, на скасування договірних статей і постанов недавно у міста насиланих. Депутатів прийнято у царя з великою милістю, і на прохання їхнє усі попередні постанови, з гетьманом Зиновієм Хмельницьким учинені, поновлено й затверджено в усьому їхньому обсязі. Цар обіцяв за себе і наступників своїх царським словом оберігати їх вічно й непорушно, прощаючи при тому й пускаючи у вічну непам’ять всі змови та заколоти, що з порушення договорів сталися.
Дорошенко, звідавши, що наказного його гетьмана Многогрішного вибрано од війська і затверджено од царя яко справжнього гетьмана на всю Малоросію, і побоюючись виправ од сього гетьмана за володіння його на Задніпрянщині, Дорошенкові по-слушній, і що йому, по сварці з поляками та запорожцями, допомоги од них сподіватися не можна, вирядив од себе посланцями до Царгорода суддю генерального задніпровського Білогруда і осавула Портянку з двома іншими старшинами; і через них просив султана турецького прийняти його під свою протекцію і вічне підданство з усією Малоросією, де він є верховним начальником, або гетьманом, і щоб султан на знак своєї милості й опіки надав йому звичайні свої клейноди, бунчук і прапор, і приділив у поміч йому корпус своїх військ супроти бунтівника Многогрішного, що загарбав у нього декілька провінцій. Султан, прийнявши доброзичливо посланців тих через свого у візира, погодився з великою охотою прийняти Дорошенка й народ малоросійський у своє підданство і на знак своєї милості послав Дорошенкові клейноди свої, бунчук і прапор з півмісяцем, а на підмогу йому вирядив 6000 військ під командою одного чауша Іслам-Екме-на. Посланців же тих від гетьмана і народу на вірність їх підданства привели до присяги, звичаєм християнським, у соборній патріаршій церкві; і від патріарха константинопольського за теє, видно, з наказу султанського, дано посланцям відкриту грамоту, що відлучала од церкви і віддавала анафемі всіх тих, що гетьмана Дорошенка не слухалися і супроти нього бунту-вались. Тая грамота наробила великого шелесту в Малоросії, але не менше пошкодила вона й владі патріархів, що її вони мали перед тим у церкві й духовенстві малоросійському. Багато хто з бузувірів тутешніх вважали, що вона заказує коритися всякій іншій владі, окрім Дорошенкової, побоюючись в такому разі анафеми. Одначе митрополит київський Сильвестр оповістив посланням у церкві і витлумачив народові, що тая грамота або вимушена владою султана турецького, або викрадена обманом і брехливим звідомленням та підступами Дорошенка, і тому вона для народу сього зовсім не важна і нікчемна, і він її навіки касує і патріархові звертає; а патріархові писав митрополит, що грамота його і анафема спричинили великий неспокій у народі руському і розбрат у самій церкві християнській. Усі вважають, що вона заказує коритися законній владі і велить іти за волею злочинця та виродка роду людського, Дорошенка; і що сього Дорошенка, який за неї випоминався, позбавлено його гідності і скинуто з його уряду за контакти з народом чужовірним на згубу народу християнського, і він тепер не що інше як лишень обманець та брехун, який по-злодійськи прибрав собі титул гетьманський. Народ же руський, обравши згідно з правами своїми і статутами іншого собі гетьмана, кориться з ним цареві російському, себто християнському, з ним єдиновірному і єдино думному, отже, кориться владі законній і анафемі за те ніяк не підлягає. Патріарх, хоч по тому поданню і скасував зараз грамоту свою, але вже всякого впливу на церкву малоросійську зовсім позбувся, і церква сія, бувши з-перед того у підлеглості патріарха через митрополита свого київського, що мав сан і становище екзарха патріаршого, стала відтоді визнавати одне над собою ієраршество російське.