Гетьман Хмельницький, повідомлений бувши од Богуна про розпочаті поляками ворожі дії і про бувші з ними бої, відрядив зараз на підмогу корпусові Богуновому інший козацький корпус під командою полковника Глуха, а до хана кримського послав нарочного гінця з протестом проти нагло розпочатої поляками війни і з проханням прислати до нього помічні війська згідно із учиненою з посланцем Нагайбеком угодою, котру він, хан, затвердив. Хан відповів Хмельницькому, що він з військами його на поміч йому готов, але, за певними урядовими обрядами, мусить доповісти про те султанові, а діставши від нього резолюцію, з присилкою військ своїх він не забариться, а може бути, і сам на допомогу йому прибуде, коли не завадять якісь надзвичайні справи, а паче з боку московитян, котрі на кордонах своїх супроти Криму роблять укріплення та військові приготування.
Осавул Богун, підкріплений полковником Глухом, вирушив од Краснопілля вперед переслідувати поляків у їхніх межах, і 18-го числа липня відкрився їхній табір біля містечка Куп-чиці, при Вознесенському монастирі. Війська польські були під командою польного гетьмана Потоцького, при якому був за волонтера і юний Со-бієвський. Вони окопались під монастирем по самі вуха. Богун намагався різними маневрами вивести поляків у поле на відкритий бій, але успіху в тому не мав, бо тримались вони окопів своїх, не висовуючи голови. Богу-нові не лишалось інших способів вигнати поляків з табору, як лише зробити на нього формальний приступ.
Але кмітливість його відкрила для того найвигідиіші шляхи, і він 21-го липня, розділивши корпус свій на три частини, повелів двом з них приступити з двох боків до табору польського на світанку і робити фальшиву на нього атаку, лежачи на землі, а третій частині, з добірних козаків утвореній, підповзти до монастиря і заволодіти ним за всіляку ціну. Та колона під час утвореної від фальшивих колон стрільби і навмисного ґвалту пробилася до монастиря і здобула його дуже вдало, а по зробленому нею сигналу наблизились до неї і дві інші колони, і витягнутою на монастирські будівлі артилерією вчинено всередину табору сильну стрільбу на поляків, і вони, не змігши через це діяти своєю артилерією, розставленою при окопах, приступили були до монастиря з самими шаблями і карабінами, але їх зустрінуто і перекинуто мушкетами і списами козацькими. Відступ їх назад, всередину табору, супроводжувався також списами від козаків, і вони повернені були в тил величезними купами; решта врятувались втечею через свої окопи з тим лише, що при собі мали, а обози їхні з усіма запасами та артилерією зостались в таборі і були багатою здобиччю козакам та їхній старшині. Убитих козаків поховано урочисто в монастирі, і їх нарахували 1715 чоловік, а поляків загорнули землею в їхніх же окопах і нарахували 9674 тіла.
Осавул Богун, звітуючи гетьманові про славетну свою над поляками звитягу, доповідав притому, що через спійманих ним "язиків" і польських шпигунів, жидів, дізнався він про великі сили польські, що йдуть із середини Польщі на місто Слуцьк під командою князя Четвертинського і що потрібна йому підмога в самих людях, а артилерії і запасів у нього більш ніж досить. Гетьман приписав Богунові в резолюцію, аби він у вигідному місці очікував прибуття його з військом, а сам би не відважувався нападати на такого численного ворога, щоб не бути ним розбитим і щоб недруг з того не куражився, бо, мовляв, окураже-ний поляк загонистіший від усіх диких коней татарських. Тим часом надходили чутки до гетьмана, що князь Четвертинський, впавши в границі малоросійські з численною польською армією, продовжує тут похід свій по системі варварській, або за планами колишнього дикого завойовника татарського Батия, і що спалює всі села малоросійські і знищує мешканців тутешніх без всіляких причин і потреби, а творить саму лише пустелю, нікому не корисну. Гетьман, поспішаючи з головним військом своїм супроти князя Четвертинського, зійшовся з Богу-ном в околиці Житомира і повелів йому, пройшовши попереду армії польської, зробити розголос по селах, що він лише один з корпусом своїм розвідує про армію ворожу і відходить від неї набік, не будучи спроможним їй протистояти. Він насправді, повернувши вбік і розташувавши табір свій у вигідному місці, укріпив його найкращим чином і вичікував на себе ворога за призначенням гетьманським, котрий розташувався в близькому, але закритому від нього місці і навідувався через роз’їжджі команди про рухи ворога. Ґвалт людей і рев худоби, що тікали в ліси та інші сховища, і пожежі з димами, що знялися над селами, сповістили про наближення армії Четвертинського. Богун вислав негайно загін добірної кінноти проти його армії і велів їй, нападаючи на авангард ворожий, віддалятись від нього назад, до свойого корпусу. Такими маневрами ворог був приведений до самого табору Богунового корпусу, і він, втямивши з першого позирку його малість, без подальших обдумувань негайно напав на табір з усіх сторін, звідкіль тільки міг. Учинена з обох боків стрілянина з гармат і мушкетів і дим, що від того піднявся, доволі зайняли і сповили побойов-ників. Гетьман, сього лише і вичікуючи, виступив зі всіма силами своїми із закритого місця, ударив з тилу і у фланг ворогові і поставив його проміж двох огнів. Ворог, повертаючись назад для оборони, звичайно, був у замішанні від того і втратив лад. Богун, не спускаючи очей з супротивника і запримітивши його безлад, негайно випустив з табору свою піхоту зі списами і вдарив на замішану піхоту ворожу, не даючи їй очуняти і перешикуватися. З гетьманського боку вчинено те саме, і ворог, збившись юрмами без усякого ладу, відступав задом, сам не знаючи куди; кіннота ж їхня, відчувши неможливість оборонити піхоту, пустилась відкрито втікати, а кіннота козацька кинулась її гнати. Поразка ворога була довгою і вельми згубною. Піхота, побачивши себе полишеною кіннотою і головними начальниками, почала кричати згоду і, кидаючи мушкети свої, ставала на коліна і просила пощади задля най-святішої Панни Марії. При тому великому імені усе вбивство негайно припинено і все затихло. Залишена решта піхоти польської оголошена полоненою, і її нараховано 7346 чоловік, і в тому числі 32 офіцери, а проміж ними значний, Корибутом званий; та приведено кіннотою 13 чоловік полонених офіцерів, узятих на погоні, а забито й поховано на побой-овищі і на полях 17139 чоловік. Відбулася та битва 13-го вересня, в середу, де і козаків убито з їхніми старшинами 2173 чоловіки. Всі обози і запаси польські і вся їхня артилерія, з 63 гармат складена, дісталася, яко здобич, козакам, а полонених польських відіслав Хмельницький в дарунок ханові кримському, щоб одержати за них викуп, і дістав від нього звістку, що війська його прибудуть з ним на допомогу Хмельницькому наступної весни.