Досягнувши Хмельницький у Галичині чільного міста Львова, князем київським Львом Даниловичем побудованого, обліг його військами своїми звідусюди і, маючи в себе при армії достатньо інженерів та гармашів із полонених ним іноземців, котрі в руську службу вступили, відкрив проти міста і замку його траншеї з облоговою артилерією при слабій пальбі гарматній із замку. Опісля запущених в місто і замок кількох сотень бомб та ядер підпалені ними синагога жидівська і крамниці купецькі спонукали міщан вислати од себе депутатів до табору козацького з проханням до Хмельницького пощадити місто, яке вони зараз йому здають і ніколи його не замикали, а вчинили те самі війська польські, що в замку зачинились, і що з ними громадяни ні в чому не згодні, а навпаки, терплять від них великі утиски та свавільства. Гетьман, вимагаючи од міщан воєнну контрибуцію і узгодивши її з ними, взяв у заставу із найзначніших родин міщанських сорок дев’ять аманатів, а згодом, зайнявши військами своїми місто, приступив до замку, котрий був ще зачинений і боронився гарнізоном. Але коли з витягнутих на дах одного костьолу гармат почали бити ядрами всередину замку, а з траншеї далі кидали в нього бомби, то гарнізон, виставивши на батареї білий прапор, вислав од себе депутатів і прохав пощади, віддаючи замок зі всіма запасами переможцеві. Капітуляція про те підписана з обох сторін, і обеззброєний гарнізон випущено до Польщі з умовою: не служити більше супроти козаків нікому із гарнізонних чиновників та рядових. В противному ж випадку винні, котрі будуть взяті в полон опісля того, понесуть безчесну кару, себто шибеницю. І так, оволодівши Хмельницький усім містом з його військами та іншими запасами і стягнувши з міщан договірну контрибуцію грішми в сто тисяч битих талярів та сукон крамних сімдесят п’ять поставів, з великою силою харчових припасів та інших дрібниць для війська залишив те місто під управою міщан і з козацьким комендантом та гарнізоном...
Від Львова продовжував далі Хмельницький похід свій з військом до міста Замостя і по дорозі робив попередні спостереження по очищенню селищ руських від поляків, уніатів та жидівства. Наближаючись до міста, війська козацькі зустрінуті були у форштатах його стріляниною з мушкетів од піхоти польської, що засіла в окопах садових та городніх. Але послані Хмельницьким піхотні загони козацькі скоро вигнали поляків з їхньої засади і багатьох перебили та полонили, а решта сховалися у замок міський і відкрили з нього гарматну стрілянину. Хмельницький, облягаючи місто, побачив у ньому відчинену браму і силу людей, що біля неї зібралися; посланий до них ординарець гетьманський доповів Хмельницькому, що ті люди суті, мешканці міські, які просять дозволу з’явитись до нього із своїми мирними просьбами. Хмельницький відразу дав дозвіл, і міщани, що складалися із поляків та жидів, які жили у місті з промислів та ремесел, ставши на коліна, просили Хмельницького прийняти місто їхнє з мешканцями під свою опіку, заявляючи, що вони з замком та його гарнізоном не мають жодних стосунків і згоди, а залежить він від коменданта і військ польських, котрі гноблять їх своїми вимогами та свавільством. Гетьман, обіцяючи громадянам не чинити жодного зла, коли вони самі не подадуть до того причини, зайняв військами своїми місто і почав робити розпорядження до штурму замку. З будинків мешканців зібрано було всі драбини і возові полудрабки, а на світанку полізла на них піхота козацька на вали замку; та, спустившись у нього, здивувались козаки, що при валах нікого не знайшли, а лише по батареях зрідка звичайні гасла нічні, розставлені на них вартові, котрі, при наближенні військ козацьких, відразу полякалися, покидали від себе мушкети і, ставши навколішки, благали собі пощади іменем найсвятішої Панни Марії. Пощаду їм для такого великого імені відразу даровано і всіх їх помилувано без найменшої злоби; і вони розповіли при тому військові, що гарнізон польський під командою намісника Хребтовича та інших урядників вийшов вночі із замку потайною брамою, полишивши самих хворих та поранених та кількоро вартових, повелівши їм під присягою і великими погрозами подавати цілу ніч гасла, а на світанку відчинити замкову браму і вийти до ворога з вісткою, що гарнізон вийшов до міста Збаража. Замок був зайнятий, і в ньому військових запасів знайдено доволі; але хліба та інших харчових припасів нічого не знайшлося, і гетьман, залишивши в замку свій гарнізон, а в місті попереднє начальство і стягнувши з міщан легку контрибуцію лише для гарнізону харчами та деякими для нього припасами, відступив від міста.
Повертаючись од Замостя, переходив Хмельницький з військами міста руські Володимир, Острог та інші, поновлюючи в них колишній уклад руський і усуваючи польський; а знайдені в них і в околиці тамошній поляки, що володіли і керували народом руським, викупляли себе з полону контрибуціями, на військо браними, і висилано їх опісля за ріку Случ, з чого вийшло відоме прислів’я народне: "Знай, ляше, по Случ — наше". Наближаючись до містечка Полонного, зустрів Хмельницький сина свого Тимофія, що прибув із Криму з тамошнім мурзою Тугайбеєм, в команді котрого було чотири тисячі кінних татар, за давньою обіцянкою від хана кримського на допомогу Хмельницькому присланих. Хан вибачався притому через мурзу свойого, що повільність у висланні військ відповідних сталася через нерішучість Порти у різних її воєнних заходах, в котрих і він мусив би брати участь. Але Тимофій Хмельницький переказав наодинці батькові своєму, що хан ніколи не готовий був давати йому поміч, а лише манив і хитрував, щоб собі що-небудь схопити і набути в пору сусідських замішань та знесиллі. І для того мав він часті зносини таємні з польськими вельможами, а особливо з сенатором тамошнім і гетьманом, князем Яремою Вишне-вецьким; а в пересилки ті уживано значного купця кримського вірменина Джерджія, що торгує в Польщі та переїздить туди через Бессарабію та Валахію; він же і часті подарунки з собою звідтіль привозив. А коли минулого місяця прибув з Царгорода тамошній придворний Бостанжій з секретними листами від султана, то хан, віддаючи йому, Тимофію, небувалі до того почесті і ласкавості, сказав, нарешті, збиратись на Русь з мурзою Тугайбеєм і спорядженим при ньому корпусом. Але він, поміж тим, з поміччю багатих дарунків довідався від кабінету ханського, що султан, описавши ханові великі успіхи гетьмана Хмельницького супроти поляків і крайню польську знесиленість, велів йому старатись всіляко прихилити гетьмана віддати себе з народом руським під протекцію турецьку на правах і вольностях Молдавії, Валахії та самого Криму, і щоб хан нічого не жалів на догоду і послуги гетьману і народові руському. Але при вирядженні мурзи підслухав один з придворних урядовців ханських, Тимофієм задобрених, що хан, маючи на самоті довгу з мурзою розмову про його похід, сказав йому на прощання: "Пам’ятай завжди і не забувай, що хітон ближче до тіла від чекменя..."