а місце замордованого Пав-люги вибрано року 1638-го гетьманом полковника ніжинського Стефана Остряницю, а до нього додано в радники із старого заслуженого товариства Леона Гуню, якого розсудливість у війську вельми шанована була. Коронний гетьман Лянцко-ронський з військами своїми польськими не переставав нападати на міста
і села малоросійські і на війська, що їх боронили, і напади його супроводжувані були грабунками, контрибуціями, вбивствами і всіляких Гатунків безчинствами та насильствами. Гетьманові Остряниці великого мистецтва потрібно було, аби зібрати свої війська, всюди розпорошені і завжди переслідувані поляками та їхніми шпигунами; нарешті зібрались вони потайними шляхами і по ночах до міста Переяслава. І першим заходом їхнім було: очистити од військ польських придніпровські міста, що лежали на обох берегах тії ріки, і поновити безпечне сполучення жителів і військ обох боків. Успіх сприяв справі вельми вдало. Війська польські, при містах і всередині їх бувші, не сподіваючись ніяк заходів козацьких з причин нагнаного їм жаху останньою зрадою і лютістю, над Пав-люгою та іншими старшинами заподіяною, тішилися у повній безпеці,
і тому вони всюди були розбиті, а ті, що вперто захищалися, понищені до ноги. Амуніція їхня та артилерія дісталися козакам, і вони, зібравшись в одне місце, озброєні найліпшим чи-ном, пішли шукати гетьмана Лянцко-ронського, котрий з головним військом польським зібрався та укріпився в таборі над рікою Старицею. Гетьман Остряниця тут його застав і атакував своїм військом. І напад, і відсіч були жорстокими і переважали всіляку уяву. Лянцкоронський відав, яка помста чигає на нього від козаків за злочин, його віроломством і зрадою заподіяний над гетьманом їхнім Павлюгою і старшинами, і тому боронився до відчаю; а козаки, маючи завше в пам’яті недавно бачені ними на позорищі в містах відтяті голови своїх побратимів, злостилися на Лянцко-ронського та поляків до заклятості і тому вели атаку свою з жорстокістю, схожою на щось страховинне. Нарешті, зробивши залп зі всіх мушкетів та гармат і напустивши диму, майже непроглядного, пішли і поповзли на польські укріплення з дивовижною відвагою і відчайдушністю, а вломившись у них, ударили списами та шаблями зі сліпим розмахом. Крик і стогін людський, тріскіт і брязкіт зброї нагадували грізну, всеруйнуючу грозу. Поразка поляків була повсюдна і найзгубніша. Вони боронилися самими шаблями, не встигаючи набивати мушкетів та пістолів, і задкували до ріки Стариці, а тут, падаючи у неї в нестямі, перетопилися і захрясли цілими натовпами. Гетьман їхній Лянцкоронський з ліпшою, але нечисленною кіннотою завчасно кинувся в річку і, перепливши її, пустився навтьоки не озираючись і куди коні несли. Табір польський, наповнений мерцями, дістався козакам з превеликою здобиччю, що складалася з артилерії і всілякого ґатунку зброї та запасів. Козаки по сій славній звитязі здіймали руки до небес і дякували за неї Бога, що обстав за невинних і неправедно гнаних. Згодом, віддаючи належне людському, поховали тіла убієнних; і нарахували польських мерців 11 317, а своїх 4 727 чоловік, а серед них і радника Гуню.
поравшись з похоронами та користьми, погналися за гетьманом Лянцкоронським і, наздогнавши його в містечку Полонному в очікуванні допомоги з Польщі, тут за-атакували його в замку, де він замкнувся. Він, не допустивши козаків штурмувати замку, вислав супроти них назустріч церковну процесію з хрестами, корогвами та духовенством руським, які, пропонуючи мир од гетьмана і від всієї Польщі, молили і заклинали Богом гетьмана Остряни-цю і його військо, аби вони схилилися на мирні пропозиції. По довгій нараді і вчинених з обох боків присягах зібралися до церкви вислані від обох гетьманів чиновники і, написавши тут трактат вічного миру та повної амністії, що віддавала забуттю все минуле, підписали його з присягою на Євангелії про вічне зберігання написаних артикулів і всіх прав і привілеїв козацьких і загальнонародних. З тим і розійшлися війська додому.
Гетьман Остряниця, розіславши свої війська, частину по містах у гарнізони, а решту до їхніх селищ, сам з генеральною старшиною і багатьма полковниками і сотниками заїхав до міста Канева, аби принести вдячні Богові молитви в монастирі тамошньому. Поляки, що вирізнялися завше в умовах та присягах непостійними та віроломними, дотримали трактату свого, в Полонному підписаного, нарівні з усіма попередніми умовами і трактатами, що з ними були у козаків, тобто лише у віроломстві та презирстві; а духовенство їхнє, присвоївши собі незрозумілу владу на діла Божі та людські, визначило збереження присяги поміж самими лише католиками, а з іншими народами бувші у них присяги та умови завжди їм розгрішало і відмітало, яко схизматичні і судові Божому не належні. За сими дивними правилами, які підла підступність супроводжувала, звідавши поляки через шпигунів своїх жидів про поїзд гетьмана Остряниці зі штатом своїм без особливої варти в Канів, тут в монастирі його оточили велелюдним натовпом військ своїх, які прийшли по ночах байраками до самого монастиря Канівського, котрий стояв поза містом.
етьман не раніше спізнав про тую зраду, як уже монастир наповнений був військами польськими, і тому здався їм без спротиву. Вони, перев’язавши весь штат гетьманський і самого гетьмана, всього тридцять сім чоловік, поклали їх на прості вози, а монастир і церкву тамошні, пограбувавши геть-чисто, запалили звідусюди, а самі з ув’язненими нагло забрались і прийшли до Польщі потаємними шляхами, боячись погоні і нападу з міст. Наближаючись до Варшави, пошикували вони в’язнів своїх пішо, по два разом перев’язаних, і кожному з них накинули на шию мотуз із зашморгом, за котрий вони ведені кіннотою по місту з тріумфом та барабанним боєм, проповідуючи в народі, що схизматики сії подолані в переможному герці; а згодом замкнуто їх у підземельні в’язниці і кайдановано. Дружини багатьох захоплених у неволю старшин, забравши з собою малолітніх дітей своїх, подалися до Вар-шави, сподіваючись уласкавити і по-двигнути на жалість знатність тамошню зворушливим заступництвом дітей за батьків своїх. Та вони цим .ттиттте поживу кровожерливим тиранам примножили і аж ніяк нічим їм не допомогли, і урядників тих по декількох днях їхнього ув’язнення потягнено було на страту без жодних зізнань та розбирань. Тая страта була ще першою в світі і в своєму роді і нечува-на серед людей за лютістю своєю і варварством, і нащадки навряд чи повірять такій події, бо жодному дикому і найлютішому японцеві не спаде на думку винахід її, а переведення його в дію настрахало б самих звірів та чудищ.