У "Літописі Самовидця": "І сам турчин, маючи там уєхати, приказав, аби умерлих з склепов вибрано і за місто вивезено, що зараз учинено. Усіх умерлих так з склепов, яко із гробов, вико-пивано і за місто вожено, а образи Божіє, беручи з костелов і церквей, по улицях мощено, по болотах, по которих турчин вєхав в Камянець і єго подданій незбожний Дорошенко гетьман... В Ка-мянцю зостало християн русі, ормян, которіє собі упросили: русь три церкви, а ормяне одну церков, і то с трудностю великою їх набоженство упра-вуєтся..."
У літописі Г. Граб’янки: "Готуючи до його приїзду, супостати забрали зі склепів і вивезли за місто мерців. А оскільки по місту стояла грязь і куди не кинь було болото, то вони дорогу вслали церковними іконами. І по іконах цих турок та його підручний, безбожний Дорошенко, навіть серцем не знітився, в’їхали у Кам’янець. У Кам’ян-цю ж та русь, що лишилася, добилася у турків дозволу залишити три церкви (вірмени добилися одну) і там, у тих церквах, докладаючи великих зусиль, молилися та обряди справляли".
С. 236.
Сірко Іван (?—1680) — легендарний кошовий отаман Війська Запорозького, визначний військовий і політичний діяч. Брав участь у
Національно-визвольній війні Б. Хмельницького, в 1658—1659 рр. був кальницьким (вінницьким) полковником, а в 1668 р. зміївським полковником . Два з' половиною десятиліття боронив український народ від татаро-турецьких орд, давав їм відсіч на рідній землі, вирятовував бранців, визволяв із неволі християн. Провів близько ста великих і малих походів до Криму і в ногайські улуси, причому ніколи не знав поразки. Мав власний погляд щодо пропольської політики гетьманів І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Тетері і П. Дорошенка, захищаючи політичні інтереси Запорозької Січі. Після Андрусівської угоди 1667 р. зайняв водночас антипольську і антимосковську позицію. В 1672 р. претендував на гетьманство, конфліктуючи з І. Самойловичем і Москвою. Був засланий до Тобольська. Повернувся із Сибіру 1673 р. і до кінця життя залишався противником Москви й І. Самойловича. Помер 1680 р. в Ка-пулівці біля Нікополя.
С. 237.
"Одного разу писав до нього гетьман Самойлович..." — Всі подібні листи, що вміщені на сторінках "Історії русів", можуть мати історичне підґрунтя, але вони написані пером її автора, відповідають його поглядам на історичні події та явища.
Корибут-Виїиневецький Михайло (1663— 1673) — король Польщі, син українського споль-щеного, покатоличеного магната Яреми Вишне-вецького. Відмовився від пропозиції Московії перетворити Андрусівську угоду 1667 р. на постійний мир з Росією. Вів невдалу війну проти Туреччини, результатом чого став ганебний Бу-чацький мир, згідно з яким частина Правобережної України відійшла під владу Туреччини. Помер
10 листопада 1673 р. у Львові у день Хотинської битви.
Гоголь Остап-Андрій (?—1679) — наказний гетьман Правобережної України пропольської орієнтації, з резиденцією в Димері. Походив з волинської шляхти. В роки Національно-визвольної війни з 1649 р. вінницький полковник; в 1654— 1676 рр. з перервами уманський, подільський, брацлавський полковник. 1658 р. разом з козаками Данила Виговського і Павла Яненка-Хмель-ницького намагався вигнати московські війська з Києва. Був прибічником П. Дорошенка, пізніше прийняв пропольську орієнтацію, одержав у маєток с. Вільхівці. Помер у Димері, похований у Межигірському козацькому монастирі під Києвом. Родина письменника Миколи Гоголя вважала його своїм предком.
С. 238.
Думитрашко Райча — переяславський полковник.
"Дорошенка вирядив султан з військами турецькими взяти місто Умань>>.— Оповідання про взяття турками Умані запозичено з "Літопису Самовидця".
С. 240.
"...Юрія Хмельницького, що був кілька разів у Малороси гетьманом..." — Юрій Хмельницький був гетьманом двічі — в 1657 р. ще за життя батька і в 1659— 1663 рр. На початку 1677 р. Порта призначає його володарем Руського князівства зі столицею в Немирові.
"...полковника Григорія Коровки..." — Йдеться про чигиринського полковника, наказного гетьмана Коровченка, під орудою якого 5000 козаків обороняли Чигирин.
"...турецька армія зблизилася вдруге до міста Чигирина".— Інфомацію про здобуття турками Чигирина автор запозичив з літописів Самовидця і Г. Граб’янки.
С. 242.
"...під командою якогось Яненка..." — Мається на увазі Яненко-Хмельницький Павло, київський полковник. Оповідання запозичено з літопису Г. Граб’янки, де Яненко виступає гетьманом Лівобережної України.
"...полковника стародубського Семена..." — Йдеться про Семена Самойловича.
С. 243.
"...тридцятилітнього з нею перемир’я..." — Йдеться про Андрусівську угоду між Росією і Польщею, яка була укладена терміном на 13 років.
С. 244.
"...гетьман Самойлович з 60000 малоросійських військ, кінних і піших".— Цю цифру автор "Історії русів" запозичив з літопису Г. Граб’янки. Насправді у цьому поході брало участь 20000 козацького війська під орудою Самойловича та його сина Григорія, а степ запалили татари.
"...полковникові стародубському Семенові і полковникові ніжинському Григорієві... відрубали обом голови в місті Путивлі". — Згідно літописів Самовидця і Г. Граб’янки Григорію відрубали голову в Сівську. Григорій Самойлович насправді був чернігівським полковником, а його брат Семен помер ще 1685 року.
С. 245.
"...такі слабі на них докази здвигнув... Іван Степанович Мазепа..."— Насправді гетьмануванням Самойловича була невдоволена старшина через зневажливе до себе ставлення і прагнення зробити гетьманство династичним. Вони написали на гетьмана донос, що він начебто був у змові з кримським ханом. Провину за невдалий похід *в Крим Голицин переклав на Самойловича. Тому гетьман був відправлений до Москви, а звідти після катувань його з сином Яцьком, стародуб-ським полковником, заслали до Сибіру.
С. 246.
"Гетьман Мазепа був природним поляком з фамілїі Литовських">.— Це твердження автора "Історії русів" є свідомим політичним перекрученням історичних фактів. Адже в "Літописі Самовидця", сучасника подій, зазначено про Мазепу: "І так у раді войско, котороє на тот час било, настановила гетьманом бившого асаулу войскового Івана Мазепу, роду шляхетского, повіту Білоцерков-ского, старожитной шляхти українской і у войску значной, нащо і боярин зезволил і до їх царских величеств гіослал".