С. 158.
"Новий король Ян-Казимир на початку 1649-го року оголосив у всьому королівстві своєму посполите рушення на козаків..." — Польські війська порушили перемир’я і перейшли Горинь у травні 1649 р. Взагалі в кампанії 1649 р. король не видавав наказ про загальну мобілізацію (посполите рушення).
".. .якого й рахували озброєним більше як на триста тисяч..." — Цифра явно фантастична.
"...один їхній корпус під командою полковників Мартина Небаби і Антона Гаркуші відправлено до міста Лоєва і ріки Прип’яті... а другий під командою осавула генерального Богуна і полковників Йосипа Глуха та Данила Не-чая відправлено до міста Слуцька".— На литовському фронті бої з військами князя Радзивілла вели полки Мартина Небаби та Іллі Голоти. Щоб зміцнити їх сили, гетьман відправив на південь Білорусі 15-тисячний корпус Михайла Кричевського. Хоч у битві під Лоєвом 21 липня
1649 р. козацьке військо зазнало поразки, проте втрати ворога були настільки великими, що Рад-зивілл не зміг продовжити похід на Україну.
"Гетьман Хмельницький поспішав з армією козацькою під Збараж березня 25-го на світанку і застав при ньому військ польських до 100 тисяч. ..>> — Хибний здогад самого автора.
ЗО червня в фортеці замкнулося приблизно 10 тисяч жовнірів і значно більше озброєної челяді. У сценах облоги Збаража письменник дає довільне висвітлення реальних історичних подій.
"...під проводом старого гетьмана коронного Яреми Вишневецького..." — Неточність. Булаву коронного гетьмана Ян-Казимир відібрав у Яреми Вишневецького ще в січні 1649 р. Крім того, князь на той час мав 37 років.
С. 159.
"...полковник Небаба доповідав..." —
Послідовність оповідання "Історії русів" не відповідає тій, в якій розгорталися події Національно-визвольної війни. Чернігівський полковник Мартин Небаба загинув у бою під Лоєвом
26 червня 1651 р. Розбивши козаків, польсько-литовське військо Радзивілла вирушило на Київ і оволоділо містом.
С. 160.
...при Збаражі залишив писаря Кривоноса. .." — Черкаський полковник Максим Кривоніс помер у листопаді 1648 р. під час повернення армії з походу.
С. 161.
<<Червня 17-го, в середу, року 1649-го є тим преславним днем, котрий мусить бути завжди вікопомним в історії малоросійській" (Зборівська битва).— Поява художнього вимислу в картині Зборівської битви обумовлювалася публіцистичними завданнями. Щоб прямим текстом висловити свої погляди та здобути більшу свободу сюжетної творчості, письменнику треба було по можливості звільнитися від історичних і хронологічних рамок. На думку автора, переможна Зборівська битва знаменувала собою "визволення народу руського з кормиги польської" і "заснування нової епохи того народу", тобто створення незалежної Української держави.
С. 162.
"...син його Тимофій, повернувшись із Молдавії разом з... Тугайбеєм.. ." — Перший похід Тимофія Хмельницького до Молдавії відбувся в 1650 р. Див. також прим, до с. 151.
С. 163.
"...воєвода смоленський Грабовський..." — Помилка автора. Йдеться про канцлера Юрія Осолінського.
"Тому-то від сторони малоросійської' вислані Хмельницьким на конгрес Зборівський писар генеральний Кривоніс, осавул генеральний Дем’ян Многогрішний і секретар гетьманський Іван Виговський". — Насправді переговори від імені Запорозького Війська вів особисто Богдан Хмельницький. В даному випадку автор "Історії русів" повторив також помилку Г. Граб’янки, котрий у своєму літописі вважав, що генеральний осавул Хмельницького на ім’я Демко й Дем’ян Многогрішний — одна й та сама особа. Справжнє прізвище цього старшини — Лисовець. Див. також нрим. до с. 160 про Максима Кривоноса.
".. .підписаний вересня 7 дня 1649 року..." — Підписання угоди відбулося 9 серпня.
"Трактат Зборівський був укладений за настановами та наказом Хмельницького... він складався з наступних статей. .." — Насправді Хмельницький вимушений був укласти Зборівський договір через зраду кримського хана, який порозумівся з королем коштом інтересів України. Але в наведених у "Історії русів" статтях Зборівської угоди автор видає бажане за дійсне. В них ми можемо знайти оцінку самого факту звільнення України національно свідомою інтелігенцією кінця XVIII ст. і простежити патріотичні устремління наших земляків у часи остаточної ліквідації Катериною II автономії Гетьманської держави. Текст документа укладений на основі таких матеріалів: 1) окремих пунктів справжнього Зборівського договору; 2) вимог, які Хмельницький висунув до королівського уряду на переговорах у Переяславі в лютому 1649 р.; 3) параграфів Гадяцької угоди 1659 р.; 4) умов демаркації кордону з Річчю Посполитою в 1656 р.; 5) особистих авторських доповнень.
С. 165.
"...а сам вирушив... до міста Києва..." — Гетьман перебував у Києві з 2 до 13 листопада.
<<У травні місяці 1650-го року прибули до гетьмана Хмельницького в Чигирин чужоземні посланці од своїх володарів..." — У даному великому уривку маємо своєрідне ідеологічне тлумачення композиційно об’єднаної інформації про переговори Хмельницького з послами різних іноземних держав, які в різний час прибували до Чигирина. Наприклад, російський дипломат Неронов перебував у Чигирині в листопаді 1649 р., а турецька делегація Османа-аги двічі відвідала гетьманську столицю в липні й жовтні 1650 р. Невідомий письменник вперше у національній історіографії ставить проблему осмислення місця України серед європейських і азіатських народів. Від імені Богдана Хмельницького автор доводить неможливість існування України як незалежної держави через географічне положення й оточення агресивними сусідами. Тому вибір могутнього покровителя є для неї історично обумовленим і життєво необхідним. На цьому "генеральному сеймі" пропозиція московської протекції викликала згідно з думкою автора сильну опозицію з боку духовенства й молодих старшин. Іван Богун особливо різкій критиці піддав існуюче в Московському царстві кріпосне право, засудив надзвичайно жорстоке поводження власників з кріпаками. Не менший жах українців викликало і рабство духовне, яким наскрізь було просякнуте тогочасне російське суспільство. Загалом характеристика державного ладу й суспільних взаємин Московії XVII ст., яку подає "Історія русів", дуже подібна до описів цієї країни тогочасними іноземними мандрівниками. Далі письменник подає фіктивну промову Хмельницького, що є відповіддю тим історикам, які вважали, ніби Україна просто піддалася Московії, не забезпечивши собі при цьому ніяких державних прав.