"... вихований ним у Варшаві..." — Щоб як слід підготувати свого героя до ролі національного вождя, треба було дати йому блискучу освіту. Тому письменник відправляє його не у Львівську єзуїтську колегію, де насправді навчався юнак, а до самої Варшави.
"...король, викупивши його з Криму своїм коштом, зоставив його при ділі у своєму кабінеті і в рангах своєї гвардії".— Сучасна наука володіє такою інформацією стосовно біографії Хмельницького в 20-ті рр.: за одними відомостями, Богдана викупила з неволі мати; за іншими — запорожці поміняли його на турецьких бранців. Повернувшись на Україну, Хмельницький господарював у Суботові.
С. 123.
<<...полонив... двох князів волоських Канте-мирів..."— Оповідання про полонення в 1629 р. Хмельницьким двох князів Кантемирів веде походження від літописів Величка і Граб’янки. Воно постало внаслідок простого непорозуміння або вигадки гадяцького полковника. В дійсності синів ногайського мурзи Кантемира взяв у полон київський воєвода Стефан Хмелецький.
"...польський уряд... побудував... фортецю, Кодаком названу..." — Українські літописці і польські джерела кінця XVII—XVIII ст. подають історичний переказ про суперечку між Хмельницьким і великим коронним гетьманом С. Конєц-польським щодо міцності відновленої 1639 року фортеці Кодак. Вона була споруджена перед Дніпровими порогами 1635 року за проектом французького інженера Г.-Л. Боплана, щоб перешкодити втечам українців на Запорозьку Січ. Цю суперечку вважали однією з важливих причин, які, мовляв, спонукали Хмельницького на збройну боротьбу проти Польщі. В "Історії русів" головними дійовими особами виступають Хмельницький і його ворог — чигиринський підстароста Д. Чап-линський. За цією хронікою, події мали місце 1638 року. У літописі С. Величка конфлікт відбувається в Бродівській фортеці між Хмельницьким і коронним гетьманом С. Потоцьким.
"...дочка Чаплинського Ганна, звільнивши потаємно Хмельницького..." — Цей романтичний епізод створений автором.
"...відтято було одного вуса".— Повідомлення про оригінальний спосіб покарання Чаплинського королем має виразно літературний характер.
"...подвигнули року 1623-го Костянтина Івановича, князя Острозького..." — Захисник православ’я і покровитель української культури князь Василь (Костянтин) Острозький помер у 1608 р.
С. 124.
"...на користь союзної Швеції..." — У Тридцятилітній війні протестантська Швеція і католицька Польща були не союзниками, а противниками.
"...Густав-Адольф, король шведський, також вступався за сеє діло, подаючи королеві і сенатові..." — Лист Густава-Адольфа до
Сигізмунда III і сенату на захист прав і вольнос-тей українців, у якому Річ Посполита і Швеція трактуються як дружні держави, укладений автором "Історії русів". Скоріше за все, безпосереднім поштовхом до його написання послужила інформація про невдалу шведську місію до козаків у 1631 р., коли Густав-Адольф закликав запорожців повернути зброю проти католицької Польщі.
"...року 1624-го змушені були обрати собі гетьманом... Тараса Трясила".— Тарас Федорович (Трясило) був обраний гетьманом нереєстрових козаків у 1629 р. Наступного року розпочав козацько-селянське повстання.
"... заскочивши багатьох поляків напівголими, перекололи їх усіх... здобувши табір їхній з усіма запасами та артилерією".— Армія Конєцпольського, хоч і зазнала поразки, проте не була повністю розгромлена. Вирішальна битва між карателями й козаками відбулася 22 травня 1630 р. Історичною основою оповідання хроніки є нічний напад українців на польський табір, під час якого було знищено так звану золоту роту, що охороняла штаб шляхетського полководця.
С. 125.
"...виряджені Тарасом для очищення сіл малоросійських..." — Дальший хід подій не відповідає дійсності. Хоч стратегічна ініціатива і перейшла до українців, проте угодовська частина старшини розпочала переговори з Конєцпольсь-ким. Внаслідок укладеної Переяславської угоди козацький реєстр було збільшено з 6 до 8 тис. чоловік, але Федоровича усунули від гетьманства.
У 1632—1633 рр. він брав участь у війні проти Московського царства на боці Речі Посполитої. 1635 року вів переговори в Москві про переселення частини запорожців на Слобожанщину, дальша його доля невідома.
"...вибрали козаки гетьманом... Семена Перев’язку..." — Образ Семена Перев’язки втілює типові риси тих історичних реєстрових гетьманів, які проводили угодовську пропольську політику, зраджували інтереси свого народу, за що були позбавлені посади або навіть страчені. Це такі прихильники Речі Посполитої, як Григорій Чорний, Іван Кулага-Петражицький, Сава Кононович тощо.
"...року 1633-го обрали... гетьманом хорунжого генерального Павлюгу".— Павло Михно-вич Бут (Павлюк) був обраний гетьманом у 1637 р. Соратник гетьмана Івана Сулими. Брав участь у штурмі Кодацької фортеці (1635). Після видачі полякам був помилуваний і повернувся на Запорожжя. 1637 року очолив антипольське повстання.
С. 126.
"...гетьман Конєцпольський запропонував козакам мир з тдтвердженям колишніх прав та привілеїв військових і всієї нації з умовою... Павлюгу, виключивши з війська, залишити в спокої у його маєтку...>> — За умовами капітуляції, Павлюка та його помічника Томиленка козаки були вимушені видати полякам під гарантію збереження життя провідників.
"...обозного Гремича та осавулів Побідила, Летягу, Шкурая і Пушила..." — Прізвища скараних на горло разом з Павлюком старшин досить сумнівні.
"...повелів гетьманові Павлюзі живцем зідрати з голови шкіру..." — Розповідь про страту є записом або переробкою усних легенд і переказів.
"...полковника ніжинського..." — У достовірних документах не вказується назва реєстрового полку, яким командував Яків Острянин.
"Коронний гетьман Лянцкоронський... не переставав нападати на міста і села малоросійські і на війська, що їх боронили..." — Коронним гетьманом у 1638 р. був Станіслав Конєцпольський, а польним гетьманом, який безпосередньо керував операціями проти українців, — Микола Потоцький.
<Гетьман Остряниця тут його застав і атакував..." — Насправді події національного повстання 1638 р. під проводом Якова Острянина розгорталися таким чином. Виявивши в битві під Голтвою велике завзяття, українці завдали полякам поразки. Повстання перекинулося на правий берег Дніпра. У зіткненні під Лубнами 6 травня сторони зазнали великих втрат, і Острянин почав відступати й розминувся з підмогою, котру поляки знищили. Під селом Жовнин, недалеко від впадіння річки Стариці в Дніпро, коронне військо із загонами князя Яреми Вишневецького наздогнало козаків. Коли шляхетській кінноті вдалося вдертися до табору, Острянин з кількома сотнями прорвався з оточення й вирушив за кордон у Слобідську Україну. Решта козаків витіснили ворога, обрали гетьманом Дмитра Гуню й укріпили табір. Незважаючи на постійний гарматний обстріл, українці мужньо оборонялися, очікуючи на підхід полковника Филоненка із запасом зброї та продовольства. Лише після того, як Филоненкові не вдалося доставити припаси, козаки капітулювали.