Тим часом близька вже кампанія 1709 року давала велику науку обом воюючим монархам і народам, і сей самий рік став знаменною епохою історії Північної і всієї Європи, Саме в ньому збулось несподіване падіння і змізерніння Швеції і піднесення Росії. Монарх російський, хоч і бачив, що армія шведська змаліла в Малоросії до половини і що війська його до того змужніли й зміцніли, що вже могли стояти проти шведів, утроє від них менших, не надіявся, однак, на щастя своє, яке так мало йому сприяло, і, побоюючись, щоб діла його не звернули на гірше, посилав і сього року, майже напередодні останньої і рішучої баталії, листи свої до короля шведського, намовляючи його на мирні пропозиції, якими вдовольняв його всі попередні вимоги на
Інгерманляндію та Фінляндію, а застерігав собі одну лише пристань на Балтійському морі з містом Петербургом і Шліссельбургом. Одначе король шведський, сп’янілий славою завойовника і постійними своїми перемогами, відкинувши ті пропозиції, сказав посланцям царським і чужоземним посередникам, які на мир його намовляли, що "помириться він з царем у столичному місті його Москві, де примусить московців заплатити йому ЗО мільйонів талярів за воєнні витрати і покаже цареві над чим і як царювати". Государ, після такої жорстокої відмови втративши надію на мирові успіхи, почав стягати війська свої в околицю Полтави, і на воєнній раді, що там відбулася, весь генералітет ухвалив будь-що-будь дати шведам рішучу баталію.
Король шведський, хоч і знав, що армія його значно змаліла, а підсилити її нізвідки, та й в усьому військовому ладунку і запасах була велика нестача і що щастя, колись від нього невідступне, почало в Малоросії змінятися постійними невдачами,— надіявся на хоробрість своїх вояків і живився власного своєю відвагою, яка змалку закоренилася в ньому від виховання та защеплених при тому фальшивих правил про певну предес-тинацію, або призначення, що його він за одно визнавав із поганським неминучим фатумом, і що вони начебто приневолюють людину вдатися в усі небезпеки, нехтуючи саму неможливість, усупереч здоровому глуздові, природою нам даному. Згідно з тими правилами вирішивши далі з Росією вести війну одчайдушну, виступив з квартир своїх на початку квітня місяця того ж 1709 року і, ставши табором під містечком Бу-дищі, а там простоявши до половини травня, аж надокучило йому без-ділля, задумав облягти місто Полтаву, сподіваючись здобути в ній великі скарби та запаси, як запевняв супутник його Мазепа. Облога і приступ на місто були жорстокі й страшні в правилах військових. Не мавши облогової артилерії і мортирів з бомбами, шведи напали на бастіони з мушкетами та шаблями і кілька їх зайняли. Одначе комендант полтавський, чужоземець Аларт, з солдатами й пішими козаками зустрічали їх артилерією, а проводили й скидали з валів списами. А свіжі війська російські, що наспіли з армії і з лугової сторони до міста увійшли, і зовсім тую облогу припинили; і король, збираючись після того не пропустити через ріку Ворсклу російської армії, що для переправи до неї приступала, поїхав з двома своїми гвардійцями її розвідати, а наїхавши уночі на козацький пікет, хотів був його збити, і для того, напавши на нього власного своєю особою, колов козаків шпагою; але вони, випаливши на нього прицільно із своїх гвинтівок, забили одного гвардійця, а короля тяжко поранили в ногу і розтрощили йому голінку. Отож король до попередніх нестач армійських нажив і свою власну, ставши об одній нозі. Випадок той, хоч був не з сонму передес-тинацій, а від самовільної і не гідної короля запальності, одначе давав йому знати, що до особистого командування баталією він не здібний і повинен од неї відійти і рятувати свою армію.
битті воюючі армії зібралися до Полтави у червні місяці і розташувалися одна на виду в другої, укріпивши себе шанцями та іншими потрібними окопами. Армія російська мала 76000, і в тому числі малоросійських добірних військ, що зосталися після відрядження інших прикривати границі; було 20000 під командою генеральних старшин і колишнього наказного гетьмана задніпровського Семена Палія, поверненого із сибірського заслання, який, мавши великий досвід у наїздах і розриванні злучених фронтів, багато допоміг у перемозі над ворогом. Шведська армія мала трохи більше за 20000; та Мазепиних військ, що зібралися до нього з розпорошених компанійців і сердюків, не більше було як одна тисяча; але вони з самим Мазепою повсякчас зоставалися біля обозів своїх і шведських, уникаючи битися з росіянами і дотримуючись супроти них найсуворішого нейтралітету, застереженого Мазепою у короля шведського і оголошеного в деклараціях його по всій Малоросії. Бо Мазепа, як усім відомо, бувши християнином глибоко побожним, що побудував своїм коштом багато монастирів і церков, уважав за смертний гріх проливати кров своїх земляків та одновірців і дотримувався того з рішучою твердістю, не схиляючись на жодні переконування. А тому ніхто не докаже, щоб ті його війська причетні були бодай до одного вбивства, учиненого над росіянами. Одначе, незважаючи на те, всі полонені, що потрапили з його війська в руки росіян, зазнавали долі однакової з лебединськими мерцями, і прикметно, що слово "нейтралітет", як чужомовїіе, інакше тоді тлумачили від теперішніх понять.
Нарешті в 27 день червня 1709 року відбулася тая баталія, яка вирішила долю Росії і Швеції, здивувала Європу і зробила перелом у політиці держав і в долі королів, поваленого і новонаставленого, розуміючи польських. Баталію тую розпочали шведи на самім світанку, і кіннотою своєю напали на регулярну кінноту російську, і прогнали її за її шанці. Але начальник козацький Палій, з козаками своїми напавши тоді на шведів ззаду і на фланги їхніх фронтів і прорвавшись в інтервали, завдав великої їм поразки списами та з мушкетів, через що вони, замішавшись, побігли до своїх і втратили генерала свого Шліпенбаха, узятого в полон. Козаки, переслідуючи шведів до Їхніх шанців, провели позад себе сильну колону піхоти російської під командою генерала Меншикова, і вона, напавши на шанці шведські і враз випаливши із гармат та мушкетів, повалилась на них з багнетами і погнала шведів на всі сторони. Таким чином здобули шанці і взяли в полон командира їхнього, генерала Розена з багатьма старшинами й рядовими. Шведи після того зібрались, влаштувались знову між шанцями та обозами своїми на чистому полі і стали дожидати нападу росіян. Государ вишикував свої війська навпроти шведських, поставивши всередині піхоту з артилерією, а на флангах кінноту. Баталія поновилася: стрілянина тривала з обох боків більше як три години; нарешті шведи, не мавши артилерії і зазнавши від росіян великих утрат, показали у фронті своєму чимало інтервалів, або прогалин, а Палій, теє зауваживши, зараз вдерся в них з козаками і вчинив загальне замішання серед ворогів. Густий туман, що налягав увесь той день, сприяв козакам охопити шведів ззаду і з флангів, а шведам допомагав приховати свій відступ з місця баталії. Се почалося порядком ретиради, але опісля, змішані козаками, кинулися шведи втікати. Росіяни, женучися за ними в тумані, забрали в полон фельдмаршала їхнього Реншильда і двоюрідного брата королівського, принца віртем-берзького, а міністра і улюбленця королівського Піпера знайшли в обозі шведському з канцелярією його і скарбницею; обоз з усім табором дістався переможцям. Король шведський, під час баталії не мігши їздити на коні верхи з причини пораненої своєї ноги, несений був солдатами на ношах між рядами своїх військ, які заохочував він до бою, тримаючи в одній руці пістоль, а в другій шпагу. А як він під час поразки і замішання військ кілька разів був з нош перекинутий на землю і поранена нога його, знов ушкоджена, спричиняла йому біль нестерпний, то з того він зомлів і був довго непритомний. І в тій порі генерали його, поклавши короля в коляску, виправили його вниз за течією ріки Ворскли до Дніпра, куди й рештки армії шведської бігли з наміром переправитися через тую ріку. Мазепа з штатом своїм також туди подався і був шведам єдиним провідником, зробивши їм одну тільки тую прислугу між безоднею зол, од прожекту його шведами зазнаних.