– Думаю, що так, Троте.
Вона знову пильно подивилася на мене, чи то з сумнівом, чи то зі співчуттям, чи то з підозрою, тому я зібрав усі свої сили, щоб показати їй цілком веселе обличчя.
– Більше того, Троте... – почала моя бабуся.
– Так?
– Я думаю, що Агнес виходить заміж.
– Хай бог благословить її! – сказав я весело.
– Хай бог благословить її, – повторила моя бабуся, – і чоловіка її також!
Я підтримав це побажання, попрощався з бабусею, легко збіг сходами, скочив на коня і помчав геть. Тепер я вже остаточно вирішив виконати свій план.
Як добре пам'ятаю я цю зимову поїздку! Замерзлі крижинки, зняті вітром зі стеблинок трави, вогнем пекли мені обличчя; важкий тупіт кінських копит вибивав ритмічну мелодію по землі; ґрунт лежав, наче закам'янілий, сніг віхтями мчав по крейдяних ямах; пар здіймався з коней, що спинилися на пагорбку, тягнучи фургон із сіном, і мелодійно калатали дзвіночки; білі схили і улоговини лежали проти темного неба, немов накреслені на величезній аспідній дошці.
Я знайшов Агнес саму. Дівчатка вже роз'їхалися по домівках, і вона сиділа сама перед каміном і читала. Побачивши мене, вона відклала книжку. Після звичайних привітань Агнес взяла свій робочий кошик і сіла в амбразурі старовинного вікна.
Я влаштувався біля неї на підвіконні, і ми почали розмову про мою літературну працю, про те, що я встиг зробити після свого попереднього візиту. Агнес була дуже весела і, сміючись, пророкувала, що я незабаром стану занадто славетним, і зі мною не можна буде говорити про звичайні речі.
– Тому я користуюся теперішнім часом, як бачите, – сказала Агнес, – і розмовляю з вами, поки мені можна.
Коли я дивився на її прекрасне обличчя, вона підвела від роботи свої милі ясні очі і помітила, що я пильно стежу за нею.
– Ви дуже замислені сьогодні, Троте.
– Сказати вам, Агнес, про що я думаю? Я, власне, за тим і приїхав.
Вона відклала свою роботу, як робила це завжди, коли ми збиралися розмовляти серйозно; тепер вся її увага належала тільки мені.
– Мила моя Агнес, чи маєте ви сумнів у моїй щирості з вами?
– Ні! – відповіла вона, здивовано глянувши на мене.
– Чи думаєте ви, що я перестав для вас бути тим, чим був завжди?
– Ні! – відповіла вона так само.
– Чи пам'ятаєте ви, що після повернення на батьківщину я намагався висловити, як я завдячую вам і які ніжні почуття плекаю до вас, мила Агнес?
– Я пам'ятаю це, – тихо сказала вона, – дуже добре пам'ятаю.
– У вас є таємниця! – сказав я. – Розділіть її зі мною, Агнес.
Вона опустила очі і тремтіла.
– Є людина, якій ви присвятили скарб своєї любові, і я навряд чи міг не дізнатись про це, навіть якби й не почув... Дивно, що я почув про це не з ваших уст, Агнес. Не приховуйте від мене того, що так близько стосується вашого щастя. Якщо ви можете покластися на мене, – звичайно можете, ви самі так сказали, – то дозвольте мені бути вашим другом, вашим братом, у цій справі насамперед.
Агнес глянула на мене благально, майже з докором, і підвелася з вікна, поспішно зробила кілька кроків по кімнаті, ніби не знаючи, куди йти, затулила обличчя руками і зайшлася такими гіркими сльозами, що вони вразили мене в самісіньке серце.
А проте ці сльози щось пробудили в мені, ніби передчуття з'явилося в моєму серці. Не знаю чому, її сльози здалися мені близькими до її усмішки, незмінної в моїй пам'яті, сумної та спокійної, і запалили в мені скоріше надію, ніж страх або смуток.
– Агнес! Сестро! Люба моя! Що я наробив?
– Я піду звідси, Троте. Я нездужаю. Я не тямлюсь. Я поговорю з вами згодом... іншим разом. Я напишу вам. Не говоріть зі мною тепер. Не треба! Не треба!
Я намагався згадати, що вона казала мені під час нашої минулої зустрічі про її любов, яка не потребує винагороди. Мені здавалось, я зможу тоді все зрозуміти.
– Агнес, я не можу бачити вас у такому горі і думати, що я спричинився до нього! Дівчинко моя мила, миліша для мене за все в житті, якщо ви нещасливі, то дозвольте мені поділити ваше нещастя. Якщо ви потребуєте допомоги чи поради, то дозвольте мені спробувати допомогти вам. Якщо у вас справді тягар на серці, то дозвольте мені спробувати полегшити його. Для кого ж я живу тепер, Агнес, коли не для вас?
– О, згляньтеся наді мною! Я не тямлюсь! Іншим разом! – ось і все, що міг я розібрати крізь її ридання.
Чи то була егоїстична помилка, що звертала мене з обраного шляху? Чи то був паросток надії, яку я не наважувався зрозуміти?
– Ні, я мушу сказати ще дещо! Я не можу так залишити вас. Заради неба, Агнес! Невже після всіх цих років, після всього, що відбулося за цей час, залишиться ще місце для непорозумінь між нами? Я мушу говорити відверто. Якщо вас бентежить думка, що я заздритиму щастю іншого, що я не зможу віддати вас під захист милого вам обранця, що я в своєму віддаленому місці не зможу бути спокійним свідком вашої радості, облиште цю думку, бо я не заслуговую на неї. Я страждаю не зовсім даремно. Ви навчали мене не зовсім даремно. У моїх почуттях до вас немає ані домішку егоїзму.
Тепер вона була спокійна. За кілька секунд, обернувши до мене своє бліде обличчя, вона сказала тихим і уривчастим, але цілком ясним голосом:
– Ваша чиста дружба до мене, Тротвуде, – справді, я не маю сумніву в ній – зобов'язує мене сказати вам, що ви помилилися. Більше я нічого не можу сказати. Якщо протягом цих років мені іноді й потрібні були допомога і порада, то вони самі з'являлися до мене. Якщо я іноді бувала нещаслива, то це почуття вже минуло. Якщо й був у мене тягар на серці, то тепер він полегшав. Якщо є в мене якась таємниця, то вона... не нова і... не те, що ви думаєте. Я не можу ані розкрити її, ані розділити. Вона довго була моєю і мусить залишитися тільки моєю.
– Агнес! Спиніться! На хвилину!
Вона хотіла піти, але я затримав її. Я обійняв її стан. "Впродовж цих років!" "Не нова таємниця!" Нові думки й надії кружляли в моїй голові, а барви мого життя змінювалися.
– Мила моя Агнес! Агнес, яку я так шаную... яку я так безмежно люблю! Коли я приїхав сюди сьогодні, я думав, що ніщо не зможе вирвати з мене це визнання. Я думав, що зможу тримати його в своїх грудях все наше життя, поки ми обоє не постаріємо. Але, Агнес, якщо я дійсно маю будь-яку надію, що зможу назвати вас чимсь більшим, ніж сестрою, чимсь зовсім іншим, ніж сестрою...