З кишені своєї куртки він дуже обережно добув маленький пакуночок, де лежали два чи три листи. Пакунок цей він поклав на стіл.
– Цей прибув першим, – сказав він, показуючи один папірець, – коли я ще й тижня не був у мандрах. Купюру на п'ятдесят фунтів стерлінгів у конверті, адресованому мені, покладено було під двері вночі. Вона намагалася змінити почерк, але мене цим неможливо обдурити.
Дбайливо і обережно згорнув він чек і відклав його вбік.
– А цей прибув на ім'я місіс Геммідж, – сказав він, розкриваючи другий конверт, – два чи три місяці тому.
Кілька хвилин він мовчки дивився на лист, а потім віддав його мені і тихим голосом проказав:
– Будьте ласкаві прочитати це, сер.
Я прочитав такі рядки:
"О, що відчуєте ви, коли побачите цього листа і впізнаєте, що він написаний моєю грішною рукою! Але прошу вас, прошу – не заради мене, а заради дядька – прошу вас, хай серце ваше зглянеться наді мною хоч на кілька хвилин. Благаю вас, згляньтеся над бідолашною дівчиною і напишіть на клаптику паперу, чи він здоровий і що сказав він про мене перед тим, як ви назавжди перестали звати мене моїм ім'ям. І напишіть мені, чи правда, що вечорами, в той час, коли я раніше зазвичай поверталася додому, він іноді немов чекає на ту, яку так любив? О, серце моє розривається, коли я думаю про це! Я падаю навколішки перед вами, прошу і благаю вас не бути зі мною такою жорстокою, як я не те заслуговую!.. Я добре, добре знаю, що заслуговую на це... але будьте такі ласкаві і добрі та напишіть щось про нього й надішліть мені! Вам не треба називати мене маленькою, не треба називати мене ім'ям, що його я збезчестила; але прислухайтеся до моїх мук, згляньтеся наді мною і напишіть мені хоч кілька слів про дядю, якого вже ніколи, ніколи не побачу я на цьому світі!
Мила моя, серце ваше пройняте жорстокістю до мене, – і це справедлива жорстокість, я знаю, – але якщо серце ваше жорстоке, люба моя, то порадьтеся з тим, кому я завдала найбільшої образи, з тим, чиєю дружиною мала я бути, порадьтеся з ним, перш ніж вирішите не зважати на мої жалісні благання! Коли він знайде в собі досить жалю сказати, щоб ви написали мені кілька слів, – а він це скаже, о, він це скаже, якщо тільки ви спитаєте його, бо він завжди був такий мужній і такий добрий! – тоді лише скажіть йому, що коли вночі я чую подуви вітру, то здається мені, що вітер розгнівався, побачивши його і дядька самотніми, і скаржиться богові на мене. Скажіть йому, що якби мені судилося померти завтра (о, якби я була готова віддати богові душу, то померла б з радістю!), то останні мої слова були б благословенням йому і дядькові, молитвою за щасливе його життя!"
І в цей лист теж було вкладено трохи грошей. П'ять фунтів. Цей чек також лишився невикористаним, і містер Пеготті так само дбайливо згорнув його. До листа були додані докладні вказівки, куди адресувати відповідь. Ясно було, що лист пройшов через багато рук, і важко було встановити точно, де живе маленька Ем'лі, але здавалося можливим, що вона писала з того місця в Швейцарії, де її нещодавно бачили.
– Що написали їй у відповідь? – спитав я містера Пеготті.
– Місіс Геммідж – жінка не дуже вчена, сер, – відповів він. – Тому Гем склав їй листа, а вона вже переписала його. Вони розповіли моїй племінниці, що я пішов шукати її, і які були мої прощальні слова.
– А що це ще у вас в руці? Теж лист? – допитувався я.
– То гроші, сер, – сказав містер Пеготті, розгортаючи чек. – Десять фунтів, як бачите. І ще тут написано: "Від вірного друга", як і на першому чеку. Але перший чек був підсунутий під двері, а цей надійшов поштою позавчора. Я йду шукати її по поштовому штемпелю.
Він показав мені конверт. На ньому стояв штемпель одного міста на Верхньому Рейні. У Ярмуті розшукав він кількох експортерів, які знали ту місцевість, і вони накреслили йому на клаптику паперу схематичну мапу, в якій він цілком міг розібратися. Він поклав мапу на стіл і, спершись підборіддям на одну руку, другою рукою накреслював свій шлях.
Я спитав його, як живе Гем. Він похитав головою.
– Гем працює, – відповів він, – так відважно, як тільки може чоловік. Про нього йде добра слава. Кожен з моряків охочий допомогти йому, і він готовий допомогти кожному. Ніхто ніколи не чув, щоб він скаржився. Але, між нами кажучи, моя сестра вважає, що це йому нелегко дається.
– Бідолашний, я такої ж думки!
– Він не бережеться, мастере Деві, – урочисто прошепотів містер Пеготті, – він начебто зовсім не дорожить своїм життям. Коли треба виїхати в схвильоване море у небезпечний рейс, він ладен перший. Яка б не з'являлася небезпека, він перший з усіх моряків виходить уперед. І все ж таки він добрий і простий, як дитина. Немає такої дитини в Ярмуті, яка не знала б його.
Він замислено зібрав листи, розгладив їх рукою, згорнув у пакет і ніжно поклав цей пакет у кишеню на грудях. Обличчя тієї, що слухала нашу розмову, зникло. Сніг усе ще падав крізь напіввідчинені двері; але за дверима не було нікого і нічого.
– Ну, гаразд! – сказав він, поглядаючи на свою торбину. – Я вже побачився з вами сьогодні ввечері, мастере Деві. Це дуже добре. Отже, вирушаю завтра вдосвіта. Бачите, що ношу я з собою, – приклав він руку до того місця, де лежав маленький пакет, – мене турбує лише одна думка, що може зі мною щось трапитися, перш ніж я поверну ці гроші. Якщо я помру, а пакет цей загубиться, чи його вкрадуть, чи взагалі він якось пропаде, і той чоловік не знатиме, що я ніс повернути йому його кляті гроші, то, напевно, той світ не витримає мене. Напевно, я змушений буду повернутись.
Він підвівся, і я підвівся також; перш ніж вийти, ми знову потиснули один одному руки.
– Я ладен пройти десять тисяч миль, – сказав він, – я ладен іти, поки не впаду мертвий, аби покласти ці гроші перед ним. Коли я зроблю це і знайду мою Ем'лі, то більше мені нічого не треба. Якщо я не знайду її, то, може, колись почує вона, що її дядько закінчив свої розшуки лише тоді, коли закінчив життя; і якщо я добре знаю її, самого цього буде досить, щоб вона нарешті повернулася додому.
Коли він виходив на вулицю в люту холодну ніч, я побачив, як від нас побігла геть самотня постать. Похапцем, під якимсь вигаданим приводом, я скерував його в інший бік і займав розмовою, доки та постать не зникла.