Кучеряве волосся, волосся, як у негрів. Почуття страху клубком застрягло в горлі. Але Люлю з усієї сили примружила повіки, і врешті, з'явилося маленьке малиново-золотаве вушко, вухо Ріретта, що скидалося на льодяник. Люлю, уздрівши його, не зраділа, як завше, бо саме тієї миті вона почула Ріреттин голос. Це був пронизливий голос, якого Люлю не любила. "Ти повинна їхати з П'єром, моя маленька Люлю; це єдина розумна річ, яку можна вчинити". Я дуже прив'язалася до Ріретта, але вона мене трохи дратує, бо часом поводиться зарозуміло, хизуючись своєю кмітливістю. Напередодні біля Академії Ріретта з діловим і трохи збентеженим виглядом, нахилившись, порадила: "Тобі не можна залишатися з Анрі, ти його більше не кохаєш, це злочин". Вона не оминала нагоди покпити з нього,— гадаю, це не дуже люб'язно з її боку,— він завжди поводився з нею бездоганно; я його більше не кохаю,— може, й так, одначе не Ріретті говорити про такі речі; з нею все видавалося простим і легким: кохання є або його нема, але я не з простих. По-перше, в мене свої звички, а по— друге, я його кохаю, це мій чоловік. Мені закортіло її вдарити, мені завжди хотілося зробити їй боляче, бо вона товпига. "Це злочин". Вона підняла руку, і я побачила її пахву, Ріретта дужче мені подобалася з оголеними руками. Пахва. Вона трохи відкрилася, нагадуючи рот, і Люлю запримітила блідо— рожеву зморшкувату плоть під скуйовдженою шерстю, схожою на чуприну; П'єр її називав пухкенькою Мінервою, чого вона дуже не любила. Люлю всміхнулася, пригадавши свого меншого брата Робера, що одного разу, коли вона була в сорочці, спитав: "Чому в тебе волосся під руками?", а вона відповіла: "Це хвороба". Люлю полюбляла перевдягатися перед своїм меншим братом, бо в нього завжди з'являлися химерні міркування; цікаво, де вони в нього бралися? І він доторкався до всіх речей Люлю, старанно складав сукні, у нього були вельми меткі руки, згодом із нього вийде великий жіночий кравець. Чудова професія, я в нього буду розкрійницею. Смішно, коли дитина мріє стати жіночим кравцем; якби я вродилася хлопчиськом, мені здається, я б воліла стати дослідником або актором, тільки не жіночим кравцем; але він завжди був мрійником, говорив рідко, прямував до своєї мети; я хотіла бути доброю сестрою, ладною йти прошаком у фешенебельні будинки. Я відчуваю, як мої повіки дедалі важчають і важчають, ніби плоть, здавалося, ще мить — і провалюся в сон. Моє гарне бліде обличчя під чепчиком набрало б вишуканого вигляду. Перед моїм зором відкрилися б сотні темних передпокоїв. Але служниця майже відразу б увімкнула світло; тоді б я помітила родинні портрети, бронзові статуетки на консолях. І вішалки. Входить пані з записником і п'ятдесятифранковою купюрою: "Це моя сестра". — "Дякую, пані, Бог вас благословить. Бувайте". Проте я б не змогла бути справжньою сестрою. В автобусі я б не раз накидала оком на якогось типа, той спочатку був би ошелешений, відтак ішов би за мною, плетучи цілий мішок гречаної вовни, і я запроторювала б його до в'язниці з допомогою поліцейського. Гроші від пожертв я б залишала собі. Що ж я могла б собі купити? ПРОТИОТРУТУ. Це дурниця. Мої очі розм'якають, це мені подобається, їх ніби змочили водою, і всьому моєму тілу стає затишно. Прекрасна тіара зі смарагдів і лазуриту повернулася, повернулася, й постала жахлива бичача голова, однак Люлю не злякалася і спромоглася вимовити: "Допомога. Птахи Канталю. Незрушність". Безконечна черлена ріка прокрадалася плазом через засушливі рівнини. Люлю подумала про механічного сікача, потім про помаду для волосся.
"Це злочин!" Вона здригнулася й схопилася серед ночі з рішучим поглядом. Вони мене катують і навіть не здогадуються про це? Я знаю дуже добре, Ріретта це робить із добрими намірами, але вона, така розважлива щодо інших, мусила б знати, що мені треба подумати. Він сказав, пропікаючи мене поглядом: "Ти прийдеш! Ти прийдеш до моєї оселі, до мене, я тебе жадаю всю". Я боюся його погляду, коли він хоче мене загіпнотизувати, то мне мою руку і, дивлячись йому в очі, я завжди згадую волосся на його грудях. "Ти прийдеш, я тебе жадаю всю" — як можна казати такі речі? Я не собака.
Коли я сідала, то всміхалася до нього, заради нього змінила пудру і підвела очі, бо йому це подобалося, але він нічого не помічав, не дивився мені в обличчя, лише витріщався на мої груди, і я б ладна була, щоб вони в мене всохли, аби лише досадити йому, хоча вони й так були невеликі, можна сказати, навіть зовсім маленькі. "Ти приїдеш на мою віллу в Ніцці". Він сказав, що вона біла з мармуровими сходами, з виходом на море, і ми там цілісінький день ходитимемо голі і це, мабуть, смішно, коли хтось піднімається сходами голяком; я змушуватиму його йти першим, інакше не зважуся ступити й кроку, завмру на місці, щиро бажаючи, щоб він осліп; а втім, це не змінить майже нічого; коли він там, мені завжди здається, що я гола. Він мене взяв за руки, у нього був лютий вигляд, і сказав: "Ти влопалась у мене!", а я злякалася й тому відповіла: "Так"; я хочу зробити тебе щасливою, ми мандруватимемо на автомобілі, на човні, поїдемо до Італії, і я дам тобі все, чого лише твоя душа забажає. Але ця вілла майже порожня, і ми спатимемо на долівці, підстеливши матрац. Він хоче, щоб я спала в його обіймах, і я відчуватиму його запах; мені дуже подобалися його груди, бо вони були смагляві й широкі, хоча зверху на них стриміла кучма волосся, мені подобаються чоловіки без волосся, його волосся було чорне і ніжне, як із піни, інколи я його гладила, а інколи сахалася від жаху, відсувалася якнайдалі, але він пригортав мене до себе. Він хотів би, щоб я спала в його обіймах, він стискатиме мене у своїх обіймах, і я відчуватиму його запах, а коли стемніє, ми вслухатимемося в морський прибій; він здатен розбудити мене серед ночі, тільки-но йому забагнеться зробити це; я ніколи не зможу спати спокійно, хіба що під час менструації, бо лише в такому випадку він мене не чіпатиме, а ще, здається, є чоловіки, котрі виробляють це із жінками й під час менструації, і після цього в них на животі кров, чужа кров, на простирадлах, скрізь, це бридко, навіщо нам тіла?