Коли я вчився в університеті, приятелі глузували з мене, з моєї наукової фантастики й космічних кораблів... "Ми ніколи не полетімо на Місяць. Ми ніколи не полетімо на Марс. Ми ніколи не зможемо вилікувати страшних хвороб". Та в 1931 р., коли мені минуло дев'ятнадцять, був відкритий пеніцилін й сульфамідні препарати, і це змінило обличчя світу! Говорили: "Телебачення ніколи не буде винайдено!", а сьогодні погляньте, що відбувається!
Отже, найголовніше — переконати себе, що можна досягти всього. Ми зможемо лікувати від СНІДу. Ми зможемо лікувати від будь-якої недуги, якщо тільки поставимо таке завдання!
Екологія... Автомобілі — це найбільша проблема для США, адже ми вбиваємо ними щороку п'ятдесят тисяч людей, а до лікарень кладемо ще двісті тисяч поранених. Це справжня війна, хіба не так?! Ми повинні називати речі своїм ім'ям, тобто війною. Автомобіль — це небезпека. У вас ще немає такого становища з автомобілями, але ця проблема прийде й до вас, і я плекаю надію, що ви розв'яжете її раніше, ніж вона сама візьметься за вас... Ми в Америці ще по-справжньому не відчули цю проблему. Ми про неї ще не говоримо. Просто вбиваємо по сотні тисяч людей що два роки. Але як тільки ми назвемо цю проблему і почнемо над нею працювати, ми розв'яжемо її. І нам необхідно мати більше поїздів, більше літаків, більше автобусів — взагалі всяких інших транспортних засобів, щоб зменшити смертність від автокатастроф.
Екологія... Я працюю в складі комісії Жака-Іва Кусто, займаюсь питанням збереження природного середовища вже п'ятнадцять років. Проблема заводів з їхнім димом і газами існує і в США, і в Росії, не знаю тільки, наскільки гостро стоїть вона у вас. Вчора ввечері я бачив фільм по телебаченню, здається, у вас теж багато фабрик недостатньо контролюють викидні гази. (Саме в цьому питанні я мав добру нагоду наголосити на пріоритетах України і взагалі всієї нашої держави, але почуття патріотизму стримало мене. — О.М.)
У нас є клопоти і з атомною енергією. Ми закрили більшість наших АЕС, проте не думаю, що це остаточне рішення. Гадаю, АЕС можна зробити надійнішими. Мені здається, що ви працюєте саме над цим після страшного уроку, який дістали чотири роки тому в Чорнобилі... У французів, мабуть, є власне вирішення проблеми атомної енергетики, яке всім нам може принести користь. У них десятки станцій, які прекрасно працюють, і під кінець сторіччя, можливо, в нас з'явиться екологічно чистий спосіб виробництва ядерної енергії, якого нас навчать французи. Ми повинні запросити до себе французьких фахівців. А поки що ми самі переживаємо досить складний період. Візьміть аварію на Трімайл-Айленді. Там ніхто не постраждав, але ми налякалися. І поки атака на цю проблему йде дуже кволо, нам доведеться спалювати більше вугілля, що шкідливо для атмосфери і вирощувати заражене кислотами зерно. Але зрештою хтось, десь скаже усім нам: "Ми більше не можемо робити такого!" І тоді ми поїдемо в Південну Америку, прийдемо до людей, що вирубують і спалюють свої ліси. Ми повинні будемо це зробити! У них великі борги, вони нам винні гроші, і ми скажемо їм: "Ми скоротимо борги і дамо вам можливість мати зиск із цих грошей, якщо ви використаєте їх на збільшення врожаїв, а не на знищення лісів!" Тому що ми не можемо дозволити, щоб це тривало вічно. Необхідно зменшити викиди в атмосферу. Загалом це ідея не нова, але до розуміння її ми йдемо надто повільно. Ми робимо помилки, а тоді виправляємо їх. Історія світу справді надзвичайна. Озирніться назад, адже всього двадцять тисяч років тому ми ще жили в печерах. Цивілізація дуже молода.
Гадаю, люди повинні вибачитись самі перед собою, що жили так по-дурному, так руйнівно. Не брязкати зброєю, а просто сказати: "О'кей, ми всі були дурними!" Подивіться на Іран та Ірак: дві багаті країни руйнують одна одну! Це неймовірно, що два народи, які живуть порівняно краще за інших сусідів, протягом дев'яти років нищили один одного!.. А ми ж можемо сказати "О'кей!"
Сподіваюсь, що період вагань закінчується. Я хочу, щоб Організація Об'єднаних Націй стала активнішою на всіх рівнях, щоб це відчули всі країни. Я хочу, щоб люди більше довіряли ООН, щоб усі ми дали їй більші права й можливості. Хй кожна країна — Радянський Союз, Сполучені Штати, Франція — виділять щось на кшталт нерегулярних військ, які стали б стіною між народами, що воюють. Але це буде тільки тоді, коли ми справді повіримо в ООН як у символ. Ми пошлемо своїх юнаків — п'ятдесят тисяч із Сполучених Штатів, п'ятдесят тисяч із Радянського Союзу, п'ятдесят тисяч із Англії — і, коли виникне потреба, поставимо їх між Іраном та Іраком. Я не вірю, що Іран і Ірак нападуть на цих людей, адже у них теж діти служать в армії. Ми мало зробили, щоб перешкодити чварам... Мене вбиває те, що відбувається в Бейруті, війна між палестинцями та Ізраїлем. Це триватиме вічно, якщо їм потурати. Кожну з таких проблем треба чітко сформулювати й глянути фактам у вічі.
Я настроєний оптимістично, тому що ми вже не раз змінювали світ на краще, і гадаю, що в наступному сторіччі справи теж підуть на краще, зокрема завдяки телебаченню й кіно. Я хотів би, щоб в Америці десь за рік-два відбувся великий фестиваль радянських фільмів, а після того, щоб провели фестиваль американських фільмів у Москві. Наші народи ще і ще дивитимуться ці фільми і зрештою скажуть: "Діставайте грошики! Ми таки схожі між собою!" Ми знали це в глибині душі, але поки що мало зробили для того, щоб переконати один одного в нашому спільному гуманізмі.
Гадаю, містере Микитенко, вам треба розповісти вдома про одну річ і обговорити це з вашими людьми. У мене є гроші в доларах і карбованцях у банках Радянського Союзу, що назбиралися від публікації моїх книжок, але яких мені не виплатили. Мабуть, було б добрим вкладенням цих грошей, якби їх використали на влаштування кінофестивалів у обох наших країнах або ж на те, щоб більше посилати ваших студентів вчитися до Америки, а наших студентів — до вас. На це добре було б використати мої гроші, бо самому мені вони не потрібні. Я вже мав розмову про це з бібліотекарем Конгресу США Даніелем Бостоном два роки тому, до його переходу на пенсію. Він сказав, що поговорить зі своїми старими знайомими в СРСР та з Армандом Хаммером, адже містер А.Хаммер дуже багато подорожує. Він, здається, робив уже якісь кроки, щоб я зміг одержати ці гроші, але поки що справи не змінились. Ну, а нині, коли в світі стільки змін, мабуть, настав час, щоб узяти мої гроші з ваших банків і подивитися, як краще використати їх для ваших і наших студентів.