"Інтеграл"

Сторінка 2 з 2

Бічуя Ніна

Довго ішов Малюк, однак гора, де ріка Полтва мала ховатися під землю, чомусь ніяк не з’являлась, а місто зовсім не кінчалось, а весь час ніби тільки починалось.

Малюк присів на лавці у парку. В кишені залишились тільки крихти від бубликів. Камінці і залізячки, що ними стріляють з рогатки, були неїстівні.

Малюк сидів і думав, що, мабуть, хитрий Інтеграл заплутав усі сліди, і тепер його повік не розшукаєш, і хтозна, чи знайдеться навіть дорога додому. Він сидів і думав і раптом почув позад себе два голоси — один тоненький і плаксивий, а другий сердитий і басовитий. Малюк озирнувся. Неподалік на пеньку сидів хлопчик. Власне, не сидів, а хотів сісти, а його, сварячись, тягнув за руку вбраний у кошлате пальто сивий чоловік. Малюк здригнувся: чоловік мав вуса! І бороду! І голос у нього був злий, і хто б ще міг отак смикати за руку хлопчика, який нікому нічого не заподіяв, а просто хотів сидіти на пеньку?! Ясно, це був він, злий, хитрий Інтеграл!

Тремтячими руками Малюк витяг рогатку і. забувши навіть примружити око, прицілився й вистрелив. Хлопчак на пеньку зойкнув, а Інтеграл випустив його руку і почав шукати поглядом злочинця. Малюк присів за лавкою і знову вистрелив. Він влучив Інтегралові в черевик, і Інтеграл почав нервувати.

— Хто там? — гукнув він.— Що за дурні жарти!

Малюк вистрелив утретє, цього разу вже не влучив, зате дідуган запримітив його. Малюк хотів дременути геть і не міг зрушити з місця: так і є, Інтеграл обернув його на камінь!

— Пусти мене, зараз же відпусти! — репетував Малюк, намагаючись вирватись із чіп них рук Інтеграла.— Я тебе знаю, я знаю. Ти — Інтеграл, Інтеграл!

Кошлате зелене пальто підстрибнуло на плечах Інтеграла — він реготав, реготав і втирав сльози.

— Можеш не сміятись, це тобі все одно не допоможе! — кричав Малюк.— Я буду знову стріляти, от! Щоб ти не провалював мого тата на екзаменах, злий Інтегралище!

Інтеграл перестав сміятись. Він підняв угору хлопчикове обличчя, торкнувши двома пальцями за підборіддя. Інтеграл дивився в Малюкові очі, а Малюк дивився на Інтеграла. Малюків погляд був злий і колючий, Інтеграл не витримав цього погляду. Він одвів очі.

— Так,— поволі сказав він.— Тепер я зрозумів. Ти помиляєшся. Я зовсім не Інтеграл. Це... розумієш, у мене є... як би тобі пояснити... Є такий старий на світі, дуже схожий на мене... Це йому на руку — нехай думають, що ніби я Інтеграл! А це не я, а він... Він провалює людей на екзаменах, і взагалі — він справжній Інтеграл. Ти знаєш,— "Неінтеграл" озирнувся і таємниче, як тато, задихав тютюном у Малюкове вухо: — Ти знаєш, я й сам його хотів би знайти! Я б йому показав, як провалювати на екзаменах!

Малюк не вірив. Малюк сумнівався. Він супив брови і знову чіплявся поглядом за очі старого.

— Не віриш? — засмутився дідуган.— Не віриш? Чому ж ти не віриш? Гено, скажи йому: хіба ж ми не шукали Інтеграла?

— Шукали,— байдуже підтвердив хлопчик Гена з пенька, щось мнучи в руках.— А якого? Якого тиграла?

— Ось бачиш! — зрадів "Неінтеграл".— А ти не вірив!

Довелось-таки повірити. "Неінтеграл" виявився чарівником. Він вгадав, що Малюк давно вийшов з дому і хоче їсти, а Інтеграл заплутав усі на світі сліди, і Малюк не може знайти дороги назад.

Він купив Малюкові і своєму Гені бутерброди з тонким, смачним листком жовтого голландського сиру і ще цукерки, а потім підняв руку — відразу ж на машині згасло зелене світло, машина спинилася біля них, і шофер відчинив дверцята.

Малюк знав лише назву вулиці, де він жив, а номер будинку забув — звичайно, винен був Інтеграл!

Шофер їхав дуже повільно, щоб Малюк міг впізнати свою браму, дідуган розпитував про Інтеграла, чомусь усміхаючись у бороду, Гена м’яв у руках пластилін і робив з нього зайців. За весь час він встиг зліпити п’ять штук.

— От,— мовив "Неінтеграл", коли Малюкова мама відчинила їм двері,— розгадайте загадку: пішов один, повернулося троє?

Мама не могла відгадати загадку. Вона схлипнула, затуливши обличчя руками.

— Що ж ви,— здивовано ворухнув вусами "Неінтеграл",— тепер уже не треба. Це раніше можна було!

Потім, після пахучого чаю з малиновим варенням, тато сказав, не дивлячись на Малюка:

— Ех, Малюче, знаєш, я все переплутав. Виявляється, Інтеграл — це таке слово, такий знак... З науки, що зветься вищою математикою...

Малюк підвівся і сів на ліжку:

— Знак? А що ж ти, що ж ти сказав — дідуган? Що ж ти сказав — дідуган?! Провалив на екзамені! Навіщо ти сказав?

— Та так... так воно якось трапилось. Ти вже вибач, гаразд? — зніяковіло розвів руками тато і тихо вийшов з кімнати.

Малюк босоніж зіскочив з ліжка і вимкнув світло. Увійшла темрява, але ніщо не зрушилося з місця. Під роялем не шарудів Шурхіт, стіни не коливались. Малюк лежав і дивився в стелю гарячими очима.

Сьогодні йому чомусь зовсім було байдуже до темряви.