"Але ж ви знаєте, що певній товщині скла відповідає певна здатність бачення, і саме тому, що ви це знаєте, тепер ви можете виготовити такі самі лінзи, як ті, які ви загубили, інакше як би ви це могли зробити?"
"Дотепна відповідь, Адсо. Справді, я сформулював твердження, що однаковій товщині скла має відповідати однакова здатність бачити. Я сформулював його, бо іншими разами у мене виникли подібні поодинокі здогади. Це ж відома річ — той, хто досліджує цілющі властивості трав, знає, що всі поодинокі зела тієї самої природи так само впливають на недужого у тому самому стані, а тому досліджувач має право сформулювати твердження, що всяке зілля такого типу сприятливо впливає на людину, яку б'є пропасниця, або що всяка лінза такого типу тією ж мірою посилює зір. Нема сумніву, що наука, про яку говорив Бекон, ґрунтується саме на таких твердженнях. Та гляди, я маю на увазі твердження про речі, а не самі речі. Наука має до діла з твердженнями і їх членами, а члени ці вказують на поодинокі речі. Розумієш, Адсо, я не можу не вірити, що моє твердження слушне, бо пізнав я його на власному досвіді, але щоб вірити в це, я мушу допустити існування універсальних законів, однак цього я не можу зробити, бо саме твердження про те, що існують універсальні закони і усталений порядок речей, означало б, що Бог теж їм підлягає, а насправді Бог аж так свобідний, [233] що якби захотів, то єдиним чином своєї волі зробив би світ цілком інакшим".
"Отже, якщо я добре зрозумів, ви дієте і знаєте, чому так дієте, але не знаєте, звідки ви знаєте, що знаєте, як діяти?"
Мушу з гордістю сказати, що Вільям глянув на мене із захопленням: "Може, й так. Хай там як, але це пояснює тобі, чому я так мало впевнений у своїй істині, навіть коли в неї вірю".
"Ви містик, ще більший від Убертина!"-лукаво мовивя.
"Може, й так. Але, як бачиш, мене цікавить природа. І в розслідуванні, яке ми провадимо, я не хочу знати, хто добрий, а хто лихий, — мені треба лише знати, хто був учора ввечері у скрипторії, хто поцупив мої окуляри, хто залишив на снігу відбитки тіла, яке волочить ще одне тіло, і де Беренґарій. Це факти, а тоді я спробую пов'язати їх між собою, якщо це можливо, бо важко сказати, яка причина викликала який наслідок; досить втручання якогось ангела, щоб усе змінилось, тому не варто дивуватися, якщо не вдається довести, що якась одна річ є причиною іншої. Одначе пробувати треба завжди, що я й роблю".
"Важко вам жити на світі", — мовив я.
"Але я знайшов-таки Гнідого", — вигукнув Вільям, натякаючи на пригоду з конем два дні тому.
"А отже, є у світі якийсь лад!" — вигукнув я переможно.
"Отже, є трохи ладу у цій моїй бідолашній голові", — відповів Вільям.
Тут увійшов Никола і тріумфально показав майже готовий хомутець.
"А коли цей хомутець сидітиме на моєму бідолашному носі, — мовив Вільям, — можливо, моя бідолашна голова здобуде ще трохи ладу".
Увійшов новіцій і сказав, що настоятель хоче бачити Вільяма й очікує його в садку. Мій учитель змушений був відкласти свої досліди на пізніше, і ми поспішили до місця зустрічі. По дорозі Вільям вдарив себе по чолі, немов лиш тепер згадав щось, що був забув.
"До речі, — мовив він, — я розшифрував кабалістичні знаки Венанція".
"Усі?! Коли?" ][234] "Поки ти спав. Залежить, що ти маєш на увазі, кажучи "усі". Я розшифрував знаки, які з'явилися під впливом полум'я і які ти переписав. Написи грекою мусять зачекати, аж я матиму нові окуляри".
"То що ж? Там йдеться про таємницю finis Africae?"
"Так, і ключ виявився досить легким. Венанцій міг оперувати дванадцятьма знаками зодіаку і ще вісьмома знаками п'яти планет, двох світил і землі. Всього двадцять знаків. Досить, щоб позначити ними літери латинської абетки, оскільки для позначення звуків на початку слів unum і velut(1) можна вжити ту саму літеру. Порядок літер ми знаємо. Яким же міг бути порядок знаків? Я припустив, що це порядок небесних сфер, від самого краю зодіакального ряду. Отже, Земля, Місяць, Меркурій, Венера, Сонце і так далі, а тоді знаки зодіаку у їх традиційній послідовності, починаючи від Овна і весняного рівнодення аж до Риб, як їх класифікує також Ісидор з Севільї. Якщо спробувати застосувати цей ключ, Венанцієве послання набирає сенсу".
Він показав мені пергамен, на якому великими латинськими літерами було занотоване послання: Secretum finis Africae manus supra idolum age primum et septimum de quatuor.
"Зрозуміло?" — спитав він.
"Рука над ідолом діє на першого і сьомого з чотирьох... — повторив я, хитаючи головою. — Зовсім не зрозуміло!"
"Знаю. Треба б насамперед знати, що Венанцій мав на увазі під idolum. Образ, привид, постать? Та й що таке ці четверо, серед яких є перший і сьомий? І що з ними робити? Смикати їх, тягнути, штовхати?"
"Значить, ми далі нічого не знаємо, як і раніше", — мовив я з великою досадою. Вільям зупинився і не вельми схвально глянув на мене.
"Хлопче, — мовив він, — перед тобою — убогий францисканець, який при помочі своїх скромних знань і дещиці спритності, якими завдячує всемогуттю Господньому, за кілька годин зумів розшифрувати таємне письмо, яке [235] його автор мав за незбагненне для всіх, крім нього... і ти, безталанний і неотесаний шибенику, дозволяєш собі говорити, буцім ми знаємо лиш те, що раніше?"
(1) Одного... ніби (лат.).
Я незграбно попрохав пробачення. Я зранив марнославство свого учителя, хоч знав, як він пишається бистротою і точністю своїх умовисновків. Вільям воістину звершив діло, варте всякого захоплення, і не його вина, що хитрун Венанцій не просто приховав те, що дізнався, під виглядом незрозумілої зодіакальної абетки, а й вигадав головоломку, яку неможливо розгадати.
"Байдуже, байдуже, не вибачайся, — перебив мене Вільям. — Фактично, твоя правда, ми знаємо ще дуже мало. Ходімо".
Третього дня ВЕЧІРНЯ,
де знов точиться бесіда з настоятелем, Вільямові спадають на гадку деякі неймовірні ідеї, як розгадати загадку лабіринту, і йому це якнайрозсудливіше вдається. Відтак подають сир в мундурі
Настоятель чекав на нас. Вигляд він мав похмурий і стурбований. В руці він тримав якийсь аркуш.
"Я оце дістав листа від конкського настоятеля, — сказав він. — Він повідомляє ім'я того, кому Йоан довірив очолити французьких стрільців і дбати про безпеку папської легації. Він не військовий, не придворний, і водночас також член посольства".