Бенедиктинці (лат. benedictini) — могутній католицький чернечий орден, заснований у VI ст. Бенедиктом з Нурсії в Мон-текассіно (Італія), хронологічно перший з католицьких орденів; поєднують спільну молитву з фізичною і розумовою працею (за основним принципом Бенедикта — Ога et labora); впродовж історії їхня діяльність мала велике господарське (землеробство), культурне (ремесло, архітектура, музика) і наукове значення. Роль бенедиктинців у формуванні обличчя сучасної Європи важко переоцінити.
Бентран з Пуже (Bertrand du Pouget, 1280-1352) — французький кардинал, небіж папи Йоана XXII, який послав його до Італії із завданням зміцнити там позиції ґвельфів і виступити проти ґібелінів. Одначе ця його місія зазнала невдачі, з огляду на надмірну суворість і непримиренність кардинала Бертрана. Між іншим, він засудив до спалення трактат Данте Аліґ'єрі "Про монархію", де той обґрунтовував позиції ґібелінів.
Бернард з Клерво, св. (Bernard de Clairvaux, 1091-1153) — видатний французький богослов і філософ, цистерціанець, засновник нового напрямку в богословсько-філософській містиці. Ініціатор II Хрестового походу (1147-1149).
БлеміІ — нубійське кочове плем'я, що замешкувало землі у Верхньому Єгипті. їхні розбійницькі набіги наводили пострах на сусідні народи.
Богомили — болгарські єретики-дуалісти. Рух богомилів виник в X ст. в Болгарії (тому їх часто називали булгарами або [548] болгарами), одначе невдовзі поширився по цілій Європі. Вони не визнавали християнської церкви, її таїнств та обрядів. Проповідували суворе аскетичне життя і відмову від земних благ. Богомильство породило в Європі цілий ряд інших єресей, що сповідували подібні засади, як от патарини, катари, альбігойці.
Боецій, Северин (Severinus Boetius, 480-524) — християнський філософ-неоплатонік, логік, теолог, дипломат, автор перекладу логічних робіт Арістотеля та коментарів до них; намагався узгодити віру і розум; його роботи до XII ст. становили джерело знань у різних галузях науки, він був одним з перших активних поширювачів ідей грецької філософії. Дехто вважає його предтечею схоластичної філософії. Найзнаменитіший свій твір _ "Розрада від філософії" {De consolatione philosophiae) — він написав у в'язниці в очікуванні близької страти, цей твір справив величезний вплив на культуру європейського середньовіччя та Відродження.
Бонавентура Баньореджієць, св. (Bonaventura da Bagnorea, 1221-1274; спр. ім'я — Giovanni Fidanza) — італійський богослов, один з найвидатніших представників схоластики, генерал ордену францисканців, кардинал і єпископ Альбано, учитель католицької церкви. Був найбільшим представником авгус-тиніянського богослов'я, яке протиставлялося вченню його сучасника Томи Аквінського. В дискусії про універсали стояв на позиціях реалізму. Загалом вважався уособленням католицької ортодоксії. Автор "Життя святого Франциска". Був ключовою фігурою на II Ліонському соборі, під час якого і помер. Удостоєний титулу Doctor seraphicus.
Бонаї рація з Берґамо (Bonagrazia da Bergamo, t 1340) — італійський францисканець, богослов. Брав участь у полеміках з приводу спіритуалів, спершу виступаючи проти них, а потім ставши на їх бік. За послідовну критику папства був відлучений від церкви і вигнаний з ордену.
Боніфацій VIII (спр. ім'я Benedetto Caetani, 1235-1303) — Папа Римський з 1294 р. Прагнув до верховенства над світськими правителями. Зазнав поразки в боротьбі з французьким королем Філіпом IV, був взятий у полон в містечку Ананьї неподалік від Риму. За переказом, помер від приниження через ляпас, який дав йому Шарра Колонна, прихильник короля.
Брандан, св. (Brandanus, VI ст.) — напівміфічна особа, настоятель одного з ірландських монастирів. Збереглася про нього ціла низка пісень і легенд, в яких оповідається про подорожі в казкові країни, здійснені ним і ченцями його монастиря. Дехто бачить в цих легендах одне з джерел "Божественної комедії" Данте. [549]
Брати Вільного Духа — представники низки пантеїстичних єретичних сект, що діяли в XIII-XIV ст. Вважали, що нема різниці між людиною і божеством, не визнавали церковних приписів, не вірили у воскресіння після смерті.
Братчики (іт. fraticelli) убогого життя — так називали деяких францисканців, які, під впливом спіритуалів, покидали свої монастирі і блукали по Італії та Франції, навчаючи, що необхідною умовою спасіння є відмова від власності і повернення до євангельської убогості. Термін цей мав досить розмите значення, ним часом називали дуже різні угруповання жебрущих ченців.
Булгари — див. богомили
Буридан, Жан (Jean Buridan, бл. 1300-1358) — французький філософ-схоласт, прибічник Вільяма Оккама. Стояв на позиціях номіналізму. В 1327 і 1348 pp. — ректор Паризького університету. Автор коментарів до творів Арістотеля. Багато уваги приділяв питанню свободи волі, яку фактично заперечував. Як ілюстрацію до своїх розмірковувань він буцім наводив оповідку про осла ("Буриданів осел"), який не може зробити вибір між двома абсолютно однаковими в'язками сіна і гине з голоду. Цим він доводив, що за браку критерію, на основі якого осел може надати перевагу одній із в'язок, його абсолютно свобідна воля не може зупинитися на жодній з них.
Вальденси — прихильники секти, що виникла в 1175 р. в Ліоні (засновник — купець П'єр Вальдо, звідки й назва). Вальденси проповідували відмову від приватної власності, повернення до засад раннього християнства, виступали проти офіційної церкви, переклали Новий Завіт народною мовою, дозволяли проповідувати жінкам. IV Латеранський собор засудив вчення вальденсів. Певна кількість послідовників цієї секти існує досі в Італії.
Василій з Анкири — єпископ Анкирський (суч. Анкара), християнський письменник IV століття, лікар за освітою. Виступав проти аріанства, одначе його самого звинувачували в напів-аріанстві.
Вергілій Граматик з Тулузи (Virgilius Grammaticus Tolosanus) — загадковий автор VII століття, сучасні дослідники вважають, що він походив з Ірландії, а освіту здобув в Іспанії або в Галлії. До нас дійшли два його твори — згадані тут "Витяги" і "Епістули". Він був, очевидно, людиною дуже добре освіченою, однак твори його насправді важко назвати науковими, і тепер багато хто дотримується погляду, що його писання — пародія на закостенілу, [550] задогматизовану тогочасну граматичну науку, вони повні вигаданих цитат з реальних і вигаданих авторитетів, чудернацьких історій, химерних каламбурів, загадок і т. п. Дехто також твердить, що його твори належать до езотеричної традиції і мають прихований сенс.