— До ліфта!
Ольсон штовхнув Віктора назад.
— Радіаційний пік, певно, десь не витримали переборки.
Ще два роботи під'їхали до них, прикрили райдужними захисними екранами. Карлос зіщулився, відчутно навіть під скафандром, подивився на розкриті двері ліфта, але не зробив ні кроку. Віктор коротко кинув йому "До рубки!" — і подивився на Ольсона.
— Ви залишаєтесь?
— В мене підсилений скафандр.
— Ольсон, десь там, у правому секторі, той, хто врятував крейсер. Навіть якщо він мертвий, його потрібно знайти.
Ольсон відповів не відразу. Подивився у бік мертвих коридорів. Потім перевів погляд на Віктора і зніяковів.
— Ольсон, поясніть своїм людям, добровольці повинні знайтись…
— Я піду сам.
Віктор кивнув, нібито і не очікував іншої відповіді. Додав:
— Його треба шукати десь біля головних випромінювачів правого борта. Тільки залпом головного калібру можна було рознести лінкор.
Конвой вони наздогнали після двогодинної погоні. Під час короткого бою охорони з крейсером десантні кораблі спробували втекти. Вони йшли з максимальною швидкістю, схожі на жирних, покритих блискучою лускою риб, що спішать на нерест. Кожний з десантних кораблів був ледве не вдвічі більший за крейсер. Але, попри свій розмір, попри натоптані танками і вимуштруваними солдатами трюми, зараз вони були абсолютно беззахисні. Коли Віктор повернувся до рубки, там закінчували останні розрахунки зброярі. Десантні кораблі на екранах вже лежали в ажурній сіточці прицілів. Енергетик неголосно сперечався зі зброярами щодо потужності, яку він може дати для знищення десанту. Все було якось буденно і по-діловому й анітрохи не схоже на скажену гарячку бою, під час якого вони знищили есмінці і лінкор охорони. Влаштувавшись у своєму кріслі, Віктор звично подивився у бік помічника. Карлос явно відчув його слабкість, його секундне відключення наприкінці бою, коли Віктор повірив у неминучість поразки. Він дуже хотів зайняти його місце, цей смаглявий, підтягнутий офіцер, якого чекали на Коріані півтори сотні родичів фамільного клану, що послали його колись з відсталої, напівдикої планеті до Академії Центрального Штабу…
На пульті замиготів сигнал виклику.
— Капітане… — Віктор навіть не впізнав голосу Ольсона. — Ми знайшли його.
— Хто?
— Навідник третьої батареї Демченко. Він дійсно був біля головного випромінювача.
Щось знайоме почулося Віктору в цьому імені. Він прийшов на крейсер недавно і не знав ще усіх своїх підлеглих, але це ім'я чомусь не було для нього пустим звуком. Демченко… Навідник…
— Землянин?!
— Так.
— Він… живий?
— Так.
Щось на зразок релігійного страху охопило Віктора. Знищити ворожій корабель, та ще й вижити в радіоактивному хаосі — на таке здатен тільки землянин.
— Капітане…
— Я слухаю вас, Ольсоне.
— Він хоче побачити вас.
— Мене?
— Так. Він зараз у реанімаційному боксі номер 3.
— Я прийду. А де ви, Ольсоне?
Віктору почувся слабкий смішок.
— У сусідньому боксі. Мені вдалося принести на собі фон.
— Вас буде представлено до нагороди.
Голос Ольсона посерйознішав.
— В ім'я Землі.
— Іменем Землі.
Віктор вимкнув зв'язок. Поміркував секунду і набрав на пульті номер першого помічника. Карлос, що сидів у двох метрах від нього, смикнувся, усвідомлюючи образу, але відповів без вагань.
— Першому помічнику, — вимовляючи кожну букву, промовив Віктор. — Прийняти командування боєм під час моєї відсутності. Перед знищенням десантних кораблів дати їм час для спуску шлюпок.
Подумав і додав:
— Згідно 16-му параграфу Конвенції про гуманність при веденні міжзоряної війни.
Лікар йшов поруч, похрустуючи білим одноразовим комбінезоном, проціджуючи слова крізь маску, що закривала йому майже все обличчя. До Віктора він вийшов прямо з операційної, не переодягнувшись, лише скинувши заплямований кров'ю фартух.
— Я б міг відмовити вам у візиті — медична служба не підлягає командуванню у цих справах…
Вони пройшли вузеньким коридорчиком з густо-оливковими стінами, поцяткованими маленькими дірочками. Стіни слабо гули, обдаючи їх хвилями озону і фіолетового світла. Біля наглухо закритої двері медичний робот — вузенький, високий, неминуче білий, схожий на підлітка-акселерата — провів по їхньому одягу довгими гнучкими маніпуляторами, перевіряючи якість дезінфекції.
— Але навряд чи ваш візит погіршить…
— Скажіть, — Віктор простяг руку до двері і та, не чекаючи його дотику, уповзла вбік, — він має шанс?
— Ані найменшого. Тому я вас і пускаю.
Він йшов не до бога і не до надлюдини. Землянин помирав, і зрозумівши це, Віктор відчув протиприродне полегшення.
Землянин лежав перед ним — оголена лялька, обмотана дротами та трубочками, із сірим диском кардіомонітора на грудях. Він був у свідомості, без найменших слідів опіків, яких підсвідомо очікував Віктор, і лише дивна нерухомість міцного м'язистого тіла видавала підповзаючу до нього смерть.
— Ви прийшли тому, що це ваш обов'язок, капітане?
Це були перші слова землянина, і Віктор здригнувся.
— Ні. Не лише.
— Тому, що я просив вас прийти?
— Мабуть, ні…
Демченко зітхнув, і Віктору почулося задоволення.
— Тоді сідайте. Так, на койку, більше тут нічого нема… Так чому ж ви прийшли?
Дивна розмова. Демченко ніби допитував його.
— Тому що це мій обов'язок, і тому що ви просили, і тому що мені захотілося подивитись на людину, яка зуміла зробити те, що ви зробили. Задоволені?
Землянин мляво кивнув.
— Тоді зустрічне питання: навіщо ви мене кликали?
Десь хвилину Демченко мовчав. Потім спитав:
— Бій ще триває?
— Так. Ми тільки-но наздогнали десант.
— Мені страшно помирати одному, — просто сказав навідник. — Мабуть, таке визнання не прикрашає офіцера, але тепер вже однаково. А найменш потрібна людина під час бою — капітан. Ви можете посидіти зі мною без шкоди для крейсера.
Віктор здригнувся.
— Я не хотів вас образити. Ви хороший капітан, Вікторе. Вас не ображає, що я звертаюся до вас на ім'я?
— Ні. На моїй планеті немає прізвищ.
— Алькор-туманний?
— Так. Як ви вціліли, Демченко?
— Надмірна дисциплінованість. Я був єдиний, хто одягнув перед боєм скафандр. Адже там страшна тіснява, у бойових постах… — Тепер він говорив дуже тихо, і Віктор мусив прислухуватись, щоб розібрати слова. — А коли я отямився і побачив, що поганець жене до нас… Честь планети. Я ж єдиний землянин на кораблі, я мусив зробити більше, ніж інші…