Імандра

Сторінка 2 з 8

Шиян Анатолій

Не забуде Лемпі гострого погляду Густавсона. Якусь довідку з сільради хотів узяти, а Сандер йому відмовив. Зустрілася Лемпі з сільським багатієм, зупинив її.

— Я не перший день і тебе, й твого чоловіка знаю, але Сандер твій не поважає мене. Зовсім не поважає. І надаремне.

Нічого Лемпі йому не відповіла, але відчула в словах глуху, приховану погрозу. Розповіла про це Саидерові, а він сміється.

— Господар, кажете, з йоли прожене? Нічого, мамо. Хай ось прибудуть з рейсу рибалки! Ми йолу і господарство його заберемо до колективу.— Та й пішов кудись з дому. А надвечір того ж таки дня повернулася додому Тоймі з вузликом своїх речей. Глянула на неї мати — зрозуміла все.

— Прогнав?

Тоймі, нічого не відповівши, сіла біля вікна, дивилась у далечінь озера, а в очах у неї було повно сліз. Тихо підійшла до неї мати.

— Не горюй, Тоймі, не плач. На твої руки робота знайдеться. Пізно повернувся Сандер додому, ліг і одразу заснув. Та не

могла заснути стара Лемпі. Вона підходила до маленького вікна, дивилась на озеро. "Що це там? Невже вітрило?" Лемпі вдивлялася пильніше.

— Йолу... йолу на Імандрі видно. Прокинулась Тоймі, встав Сандер.

— Ходім, сину, допоможеш батькові рибу зносити.

Син, глянувши у вікно, мовчки почав одягатись. Мати й дочка вибігли з хати.

По дорозі до них приєдналася Майю. Вона, як і Лемпі, теж ждала сина і останні ночі спала неспокійно.

— Наша йола,— говорила вона, розглядаючи з-під долоні судно.— Наша! Переболіло моє серце за сином.

— Ходімо швидше.

Біле вітрило було ще далеко, і добру годину треба чекати, поки йола пристане до берега, та матері ладні цілий день сидіти отут, аби нарешті побачити своїх дітей.

— Велика буря була. В таку бурю пропав у мене старший син,— говорила Майю і не спускала очей з рибальського судна.

Згодом прийшов Сандер.

Він теж дивився на білі вітрила. І дивно, вони нагадали йому дитячі літа з вічними злиднями. Ніколи не їв Сандер уволю хліба, а наступала зима — шнурочком міряла мати позичений окраєць і, роздаючи дітям, приказувала:

— Знову тато до Густавсона ходив. Це ж відробляти за цей хліб треба весною. Потрошечку кусайте.

Надходила весна, і батько вирушав у рейс.

Не раз приходив до озера Сандер виглядати йолу. Просиджував годинами. Часом здійметься над обрієм біла хмаринка, така схожа на вітрило, і Сандерові хочеться танцювати з радощів.

— Тато пливе, тато...

Та хмаринка підіймалась вище, і потухала хлоп'яча радість. Ховалося сонце за горою. Змучений повертався Сандер додому.

— Не видно, сину, йоли? — запитувала в нього мати.

— Нема,— відповість було зажурено. І тоді мати обійме його, приголубить.

— Нічого, повернуться. Лягай, сину, спати.

Ляже Сандер, і сниться йому, що разом із батьком він теж пливе у рейс.

Вітер гонить вітрило. В сітях б'ється впіймана риба, багато-багато риби...

Якось попросив він батька взяти його, Сандера, з собою, і не забути довіку хлопчикові, як тато з сумом відповів:

— Сину мій, ще будеш ти плавати, та й не один раз. Каторжна робота. Лихий у нас хазяїн!

Птицями пролетіли роки. Підростав Сандер, сили набирався. І справді, не один раз плавав він у рейс на Густавсоновій йолі. І що ж? Гусгавсон живе, а рибалки животіють. От і в них у хаті. Робить батько, робить брат Юго, сестра Тоймі, а із злиднів і не вибивались. І не виб'ються, доки робитимуть на Густавсона.

Це зрозумів Сандер у Червоній Армії, де багато чого побачив і багато чого навчився.

Сандер любить свій північний суворий і багатий край з його численними озерами та бурхливими річками, з його величною красою хвойних і березових лісів, багатих на звіра й перелітну дичину; любить Сандер гори з високими шпилями, де вічно біліє сніг і майже завжди снуються холодні тумани...

Та немає для нього милішого в світі за тихе і рідне кюле, де пройшло дитинство, де живуть його друзі й товариші.

Мріє Сандер, і крилата мрія вимальовує в його уяві ось на цьому березі нові світлі будинки, в яких сяятиме електричне світло. "Ліс є, майстри є. Організуємось у колектив. Буде в нас школа, і клуб, і кіно. По-новому заживемо. Радянська влада підтримає нас. Радянська влада нам допоможе!"

...Б'ється холодна хвиля об берег, шумить.

Сидять жінки на холодному камені, в очах у них світиться радість.

— Якби вітер більший...— говорить Майю.

— Нічого, діждемось.

На високих горах червоніють від сонця шпилі, червоніють крони ялинового лісу, що густо вкриває узгір'я.

Всі стежили за білим вітрилом. Не чули, як підійшов до них Еркі Густавсон.

— Синів чекаєте? — запитав він жінок, і його важкий погляд спинився на Сандерові.— А тобі чого тут треба?

Сандер не відповів.

— Загордів, юначе, знатися не хочеш. А я з начальством завжди як одна душа жив: і начальству добре, і мені добре.

А то, бач, довідку я в тебе просив, і ти не дав. Що ж? Візьму ось та й прожену з роботи батька. Старий він, користь з нього невелика. І спритність уже не та, і здоров'я не те, а до мене щодня хлопці приходять, щоб заробіток дав.

— Скоро не будуть приходити.

— Що? Не будуть?.. Це ж хто їх не пустить? Може, ти? — і випростався низенький, огрядний Густавсон. Його маленькі очі лютою злістю проймали Сандера.— Прийдуть... Майже все кюле у мене в боргу. Прийдуть відробляти... Прийдуть... У мене записано, хто скільки винен. А батька твого прожену. Ось йола до берега пристане... І брата Юго прожену. Що ти мені зробиш?

Лемпі підійшла до сина.

— Йди додому, йди, Сандере! Батько сам упорається з Юго, не займай хазяїна.

Сандер дивився на схвильовану матір. "Чому вона боїться цього опецькуватого чоловіка? Роботи не дасть? І не треба! Батькові й так пора відпочити, а Юго в рейс попливе на колективному судні".

— Добре, мамо, сядьте! Не буду вас зараз хвилювати... А хазяїна боятися не треба! — Глянув на Густавсона, спокійно сказав: — Оте біле вітрило буде наше! — І, не поспішаючи, пішов до кюле.

Еркі Густавсон нічого не відповів, тільки очима, сповненими страшної люті, дивився на широку Сандерову спину. "Фінським ножем би його..."

— Ну, от бачиш, сама бачиш, який у тебе син,— накинувся він на Лемпі.— Я твоєму чоловікові стільки заробітків давав, а тепер твій Сандер буде зо мною отак поводитись... Не хочу, Лемпі. Твій чоловік на моїй йолі більше не плаватиме. Годі! — 1 він, стримуючи в собі гнів, повернув до будівлі, де в кадубах лежала засолена риба.