540] Так же билися й інші, і гамір зчинився невгасний.
541] На Афарея Еней тоді кинувсь, Калетора сина,
542] Й ратищем гострим пройняв йому горло, як той обернувся.
543] Голову набік схилив він, і щит із шоломом на землю
544] Раптом упали, і смерть душогубна його огорнула.
545] А Антілох, спостерігши, що задом Тоон повернувся,
546] Скочив і, списом ударивши в спину, розсік йому жилу,
547] Що, по хребту пробігаючи, карка самого сягає.
548] Враз розсік він її, і навзнак упав той на землю,
549] В порох, обидві руки до своїх простягаючи друзів.
550] Скочив тоді Антілох і знімати з плечей його зброю
551] Став озираючись. Раптом його оточивши, трояни
552] В щит його били широкий, барвистий, але не здолали
553] Ніжного тіла в бійця Антілоха нещадною міддю
554] Навіть дряпнуть. Посейдон-бо, землі потрясатель, над любим
555] Несторідом чував і від стріл боронив його гострих.
556] Від ворогів не тримався далеко, але поміж ними
557] Він обертавсь, і не був його спис непорушним, всечасно
558] Ним потрясав він, лише у думках намічаючи власних,
559] Чи віддаля ним метнути, чи краще ударити зблизька.
560] Поки він так міркував, його серед юрми помітив
561] Асіїв син Адамант і в щит його гострою міддю,
562] Близько підбігши, ударив. Та ратища вістря знесилив
563] Сам Посейдон темнокудрий, бійцеві життя захистивши.
564] Наче жердина обсмалена, списа того половина
565] В щит Антілоха вп'ялась, а друга упала на землю.
566] Швидко од друзів одбіг Адамант, уникаючи смерті.
567] Та Меріон наздогнав його й списом в те місце між пупом
568] І соромітними ранив частинами, де для бездольних
569] Смертних Арей себе найболячіше дає відчувати.
570] Списом туди він ударив. Подавшись за ратищем слідом,
571] Кидався він, наче бик, що, у горах його наздогнавши,
572] Путами в'яжуть мерщій пастухи і силою гонять.
573] Пройнятий списом, так кидавсь і він, але тільки недовго,
574] Поки герой Меріон, підійшовши, не вихопив раптом
575] Списа із тіла його, і тьма йому очі окрила.
576] В час той Гелен Деїпіра ударив у скроню фракійським
577] Довгим мечем і шолом з голови його збив конегривий.
578] Впав той на землю шолом, забряжчавши, і хтось із ахеїв
579] Перехопив його враз, як у воїв між ніг він котився.
580] А Деїпірові ніч безпросвітна вже очі окрила.
581] Та гучномовного жаль охопив Менелая Атріда.
582] З криком погрозливим вийшов він проти Гелена-героя,
583] Списом махаючи гострим. А той натягнув свого лука.
584] Щойно зійшлися вони, й цей загостреним ратищем кинув
585] Прямо на ворога, той же у нього — із лука стрілою.
586] Спершу попав Пріамід Менелаєві в груди стрілою,
587] В панцир опуклий, та зразу ж гіркеє відскочило вістря,
588] Як на просторім току від віял стрибають широких
589] Темно-смагляві боби чи горох, коли їх молотник
590] З розмахом кидає дужим під вітру шумливе дихання, —
591] Так від броні Менелая, повитого славою мужа,
592] Брязнувши тільки, далеко гіркеє відскочило вістря.
593] А гучномовного гострений спис Менелая Атріда
594] Руку Гелена пробив, що тримав у ній точений лук свій,
595] І прип'яло її міцно до лука тим мідяним списом.
596] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті,
597] Звісивши руку, й за нею тягнув ясенового списа.
598] Великодушний тоді Агенор із руки його вирвав
599] І обв'язав йому пращею руку, з овечої шерсті
600] Звитою, — мав її завжди супутник керманича люду.
601] Стрівши Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,
602] Прямо на нього пішов, — лиха йому доля судила
603] Впасти в страшному бою від твоєї руки, Менелаю.
604] А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши,
605] Схибив Атрід, своїм гострим убік десь поціливши списом;
606] В час той Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,
607] Вдарив у щит, але міді, проте, не спромігся пробити:
608] Щит її стримав широкий, і ратище трісло під самим
609] Вістрям. А серцем уже він радів — сподівавсь перемоги.
610] Витягши з піхов свій срібноцвяхований меч, на Пісандра
611] Кинувсь Атрід: а той з-під щита свого вихопив гарну
612] Мідну сокиру з важким топорищем з міцної оливи,
613] Тесаним гладко, — і разом один проти одного вийшли.
614] Ворога спершу ударив Пісандр у шолом конегривий,
615] Прямо під гребінь. Але як надбіг він, Атрід йому влучив
616] В лоб над самим переніссям, і хруснула кість, і обидва
617] Ока, скривавлені в порох, до ніг його впали, на землю.
618] Він похитнувсь і зваливсь. І, на груди йому наступивши,
619] Зняв Менелай з нього зброю, і так, похваляючись, мовив:
620] "Так покинете ви й кораблі бистрокінних данаїв,
621] Трої зухвалі сини, у битві страшній ненаситні!
622] Мало ще сорому вам і ганьби, що колись уже ними
623] Так ви, собаки презренні, зганьбили мене,^коли серцем
624] Не побоялись гостинного Зевса, що в громі ширяє,
625] Гніву тяжкого, — бодай зруйнував би вам місто високе!
626] Ви-бо і шлюбну дружину мою, і багатства великі
627] Взявши ґвалтовно, втекли, хоч вона прийняла вас привітно.
628] Нині ж бажаєте ви у наші човни мореплавні
629] Кинути згубний вогонь і убити героїв ахейських.
630] Стриматись вам доведеться, хоч повні ви шалу Арея.
631] Зевсе, наш батьку! За всіх ти розумом, кажуть, найвищий, —
632] І за богів, і за смертних, усе-бо від тебе залежить.
633] Нащо ж занадто зухвалим ти воям сприяєш троянським?
634] Навіть одвага злочинна у них, і ніколи не ситі
635] Шалом війни вони, всім однаково людям страшної.
636] Всім-бо людина насититись може — і сном, і коханням,
637] Співом солодким, та іграми, й плавністю рухів танкових, —
638] Прагнемо більше від цього і ми насолоду здобути,
639] Ніж од війни. А трояни — ті завжди в бою ненаситні".