328] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,
329] Рушив із місця, й дійшли вони лав, про які говорив той.
330] Ідоменея уздрівши, на полум'я схожого міццю,
331] Разом з супутцем, в озброєнні міднім тонкої роботи,
332] З криком трояни на них усі кинулись натовпом цілим.
333] І заклубочився вир бойовий при кормах корабельних,
334] Мов буревій, що у посвисті буйних вітрів шаленіє
335] В спеку страшну, коли пилом глибоким покрито дороги
336] Й куряви хмари здіймаються вгору від вихорів стрічних, —
337] Так завихрилася й битва між воїв, що прагнули буйно
338] В січі вбивать один одного й гострою нищити міддю.
339] Поле-бо людоубивчого бою наїжилось лісом
340] Довгих списів, що проймають тіла. Засліпилися очі
341] Сяєвом мідних шоломів, яскравих щитів та блискучих
342] Панцирів, ясно начищених лат на могутливих плечах
343] Воїв, що в битву ішли. І лише загартований серцем
344] Не засмутився б, на їх поглядаючи труд, а радів би.
345] Кронові ж дужі сини, своє замишляючи кожен,
346] Вже готували героям мужам жахливі нещастя.
347] Зевс-бо троянам і Ректору волив послати звитягу,
348] Щоб прудконогого вславить Ахілла. Але не бажав він
349] Люд ахейський цілком погубить біля стін Іліона,
350] Тільки Фетіду хотів вшанувать з її сином хоробрим.
351] А Посейдон, між ахеїв проходячи, дух їм підносив,
352] Потай із сивого випливши моря. За них він журився,
353] Доланих військом троянським, і гнівався дуже на Зевса.
354] Хоч і обидва одного були вони племені й роду,
355] Перший, проте, між них Зевс народився і більше міг знати.
356] Саме тому Посейдон ухилявсь помагати одверто
357] Й потай, у постаті людській, підносив їм дух войовничий.
358] Линву війни й ворожнечі для всіх обопільно страшної,
359] Кожен із свого кінця зав'язавши, боги натягали,
360] Линву міцну і тривку, що розслабила многим коліна.
361] Саме тоді данайських загонів вожай напівсивий
362] Ідоменей на троян налетів і нагнав на них жаху.
363] Отріонея убив він, що, в Трою з Кабеса прибувши,
364] Слави воєнної щойно іще сподівався зажити.
365] Прагнув без викупу він найкращу Пріамову доньку,
366] Юну Кассандру, за себе узяти, за те обіцяв він
367] Річ немалу — од Трої ахейських синів одігнати.
368] Згодився старець Пріам, кивком голови обіцявши
369] Доньку за нього віддати, і той у цій бився надії.
370] Щойно він виступив гордо, як списом у нього блискучим
371] Ідоменей, замахнувшись, поцілив. Не стримала мідна
372] Броня удару, і спис посеред живота йому влучив.
373] Тяжко він гримнув об землю, а той, похваляючись, крикнув:
374] "Отріонею, тебе над усіх я вславлятиму смертних,
375] Якщо насправді все зробиш оте, що вчинить похвалявся
376] Ти Дарданіду Пріаму, — то ж він обіцяв тобі доньку.
377] Ми тобі теж обіцяли б таке і дотримали б слова —
378] Видати заміж за тебе найкращу Атрідову доньку,
379] З Аргоса взявши, і вас одружили б, якщо допоможеш
380] Нам Іліон зруйнувати, це густо заселене місто.
381] Йдімо ж зі мною мерщій, укладім при човнах мореплавних
382] Шлюбну угоду. В розмовах про викуп скупими не будем".
383] Мовивши так, за ногу його поволік з бойовища
384] Ідоменей. За вбитого месником виступив Асій,
385] Пішки йдучи перед кіньми, які йому прямо у спину
386] Важко хропли, візничим-товаришем ведені. Прагнув
387] Ідоменея убити, та той ухитривсь його списом
388] Під підборіддя ударить, і мідь пройняла йому горло.
389] Впав він на землю, як падає дуб, чи тополя срібляста,
390] Чи струнковерха сосна, що їх теслі у горах зрубають
391] Гострим своїм топором, готуючи брус корабельний.
392] Так перед кіньми і повозом він лежав, розпростертий,
393] Стогнучи тяжко і землю хапаючи, кров'ю залиту.
394] Та й у візничого розум, що мав він, цілком помутився:
395] Не здогадався-бо коней баских він назад повернути,
396] Рук щоб уникнуть ворожих. Тоді Антілох витривалий
397] В нього загостреним списом поцілив. Не стримала мідна
398] Броня, і спис посеред живота йому влучив.
399] Він захрипів і скотився із повоза, збитого міцно.
400] Нестора духом великого син Антілох його коней
401] Швидко погнав од троян до мідноголінних ахеїв.
402] А Деїфоб у той час, підійшовши до Ідоменея,
403] В смутку за Асія, списом у нього поцілив блискучим.
404] Вчасно помітивши це, ухилився од мідного списа
405] Ідоменей і укрився за щит, на всі боки округлий.
406] Зроблений був він з волової шкіри й блискучої міді,
407] Зшитий майстерно, з двома руків'ями, щоб добре тримати.
408] Весь він зігнувсь під щитом і уник міднокутого списа.
409] Щит загудів лише глухо, зачеплений з самого краю
410] Списом. Але недарма із важкої руки полетів він,
411] Вп'явсь Гіппасідові він Гіпсенору, людей вожаєві,
412] Під передсердя, в печінку і зразу розслабив коліна.
413] Вельми пишаючись цим, Деїфоб тоді голосно крикнув:
414] "Не без відомсти тут Асій лежить. Т"пер, підійшовши
415] Аж дог Аїда, могутнього стража підземної брами,
416] Буде, гадаю, радіти він: дав-бо йому я супутця".
417] Так похвалявся, і прикро од слів його стало аргеям,
418] Та в Антілоха відважного серце найбільш схвилював він.
419] Хоч і в скорботі, той не покинув убитого друга,
420] Але підбіг і щитом прикрив холодіюче тіло.
421] І, під померлим зігнувшися, двоє близьких його друзів,
422] Ехіїв син Мекістей і Аластор із ним богосвітлий,
423] До кораблів крутобоких несли його, стогнучи тужно.
424] Ідоменей же на силі не здав і весь час поривався
425] Або когось із троян похмурою ніччюг покрити,
426] Або упасти самому, відбивши біду від ахеїв.
427] Так був подоланий ним Есіета, паросток Зевса,
428] Любий син Алкатой, що Анхісові зятем доводивсь, —
429] Гіпподамею-бо, старшу дочку його, взяв за дружину,
430] В домі ж ізмалку всім серцем любив її батько й поважна
431] Мати. Красою-бо, розумом світлим, умінням в роботі
432] З-поміж ровесниць вона вирізнялась. Тому й за дружину
433] Взяв її найславетніший муж на всю Трою простору.