133] Мовив він так, і, послухавши, всі на ту раду пристали.
134] Рушили в бій, і повів їх володар мужів Агамемнон.
135] Та не сліпим був споглядачем славний землі потрясатель,
136] Постать мужа старого прибравши, назустріч пішов їм,
137] Взяв Агамемнона, сина Атрея, за правую руку
138] Й, прямо до нього звертаючись, слово промовив крилате:
139] "Сину Атреїв! Мабуть, радіє в Ахіллових грудях
140] Серце злостиве, маючи вбивство і втечу ахеїв
141] Перед очима, нема-бо нітрохи у нім розуміння.
142] Хай пропаде він, хай бог поразить його лихом усяким!
143] Гніву ж на тебе, проте, не тримають богове блаженні, —
144] Скоро троянського війська вожді і порадники знімуть
145] Куряву скрізь по рівнині розлогій, і сам ти побачиш,
146] Як побіжать вони в місто від ваших човнів і наметів!"
147] Мовивши це, помчав він із криком гучним по долині.
148] Так наче дев'ять чи десять одразу кликнуло тисяч
149] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея, —
150] Голос такий громовий із грудей земледержець могутній
151] Видав тоді і кожному в серце ахеєві буйну
152] Силу вдихнув воювати й невтомно із ворогом битись.
153] Золотошатна очима своїми поглянула Гера
154] Із верховин олімпійських і здалеку зразу впізнала
155] Рідного брата і дівера, як поспішав він у битву,
156] Що прославляє людей, і радість влилась їй у душу.
157] Зевса побачила теж, що сидів на самому вершечку
158] Іди багатоджерельної, й злість охопила їй душу.
159] Стала тоді міркувать велеока владичиця Гера,
160] Як обманути їй розум егідодержавного Зевса.
161] От яке рішення визнала врешті вона за найкраще:
162] Вийти до Зевса на Іду, самій якнайкраще прибравшись,
163] Чи не запалиться він на ложі кохання жагою
164] До її тіла, вона ж насолодним окриє й живлющим
165] Сном і повіки його, і розважності повну свідомість.
166] До спочивальні ввійшла, що Гефест, її любий нащадок,
167] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши
168] Із потаємним замком, щоб бог інший не міг одімкнути.
169] Гера ввійшла, за собою ясні зачиняючи двері.
170] Взявши амброзії, спершу із тіла знадливого нею
171] Змила весь порох брудний, запашною олією потім,
172] Амброзіальною, шкіру прегарну собі намастила, —
173] Лиш ворухнути ці пахощі в Зевсовім міднопорогім
174] Домі, й до неба, й землі розливаються їх аромати.
175] Ними вона намастилась, волосся собі розчесала
176] І в амброзійні тоді заплела його коси блискучі,
177] Що з голови їй безсмертної пишно донизу спадали.
178] Шати тоді амброзійні вона одягла, що Афіна
179] Виткала їй і узором красивим оздобила рясно.
180] Пряжками їх золотими на грудях вона пристебнула,
181] Підперезалася поясом з сотнею китиць барвистих,
182] В вуха проколоті вділа сережки, по троє перлинок
183] В кожній, мов ягідки спілі, й принадністю вся засвітилась.
184] Ще й покривало накинула зверху з богинь найясніша —
185] Гарне, тонке, новоткане, й біліло воно, наче сонце,
186] Пару красивих сандалій доніг підв'язала блискучих.
187] А як прикрасами цими своє приоздобила тіло,
188] Вийшла із спальні вона й, Афродіту до себе гукнувши,
189] Осторонь інших богів до неї промовила стиха:
190] "Чи ти послухаєш, доню кохана, про що попрошу я,
191] Чи не відмовиш мені, за те прогнівившись на мене,
192] Що захищаю данаїв, а ти помагаєш троянам?"
193] Відповідаючи, мовила Зевса дочка Афродіта:
194] "Геро, достойна богине, великого Кроноса донька,
195] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,
196] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне".
197] В серці ховаючи підступ, їй мовить володарка Гера:
198] "Дай мені силу кохання й принадність жагучу, що нею
199] Ти і безсмертних богів, і смертних людей підкоряєш!
200] До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, —
201] Предка богів навістить Океана і матір Тетію,
202] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,
203] Взявши від Реї тоді ще, як Кроноса Зевс громовладний
204] Скинув із неба під землю й під вічно бурхливеє море,
205] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.
206] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання
207] Й спільного ложа, — така ворожнеча їм в душу запала.
208] Якщо я зможу словами умовить їх любеє серце
209] Спільного ложа дійти і з'єднатись в обіймах кохання, —
210] Завжди шановною й любою будуть мене називати".
211] В відповідь щедра на усміхи мовила їй Афродіта:
212] "Ніяк мені й не годиться твого не послухати слова —
213] Бо ж у обіймах Зевса верховного ти спочиваєш".
214] Мовила це й розв'язала на грудях вишиваний пояс
215] Світлоузорний, що в нім розмаїті таїлися чари:
216] Запал кохання, жадання жагуче, облесні розмови
217] Та умовляння, що зводять із розуму й найрозумніших.
218] Гері цей пояс дала вона й слово таке їй сказала:
219] "На тобі, Геро, сховай поміж персів вишиваний пояс
220] Світлоузорний, усе в нім заховано. Та, сподіваюсь,
221] Ти не повернешся, не досягнувши того, що бажаєш".
222] Мовила так. Велеока до неї всміхнулася Гера
223] Й з усміхом тим сховала між персів вишиваний пояс.
224] В дім свій Зевсова донька вернулась тоді Афродіта,
225] Гера ж помчала мерщій в далечінь із верхів'їв Олімпу
226] І, Пієрію пройшовши та милу усім Ематію,
227] Перелетіла фракіян комонних засніжені гори,
228] їх верховини найвищі, землі й не торкнувшись ногами.
229] Далі вона з-над Афона-гори через море хвилясте
230] Зрештою в Лемнос прийшла, богосвітлого місто Тоанта.
231] Там вона стрілась зі Сном, що братом доводиться Смерті.
232] Взявши за руку його, таке йому слово сказала:
233] "Сне, безсмертних богів і смертного люду владарю!
234] Як ти раніше зважав на слова мої, так і сьогодні
235] Вислухай. Завжди за це тобі глибоко буду я вдячна.
236] Зевсові очі ясні у дрімоті зімкни під бровами
237] В час, як в обіймах моїх він спочине на ложі кохання.
238] Дам я за те тобі в дар нетлінне із золота крісло
239] Гарне, — син мій Гефест, митець на всі руки, майстерно
240] Зробить його, а для ніг тобі ще приладнає підставку,
241] Щоб на учтах ти міг на ній ноги покоїти білі".