514] "Дай обіцянку несхибну, на згоду кивни головою
515] Чи запереч, ти ж до страху байдужий, щоб знала напевно,
516] Як я, богиня, найменш пошанована поміж богами".
517] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:
518] "Справи погані, коли приневолиш мене посваритись
519] З Герою — лаять почне вона й тяжко мені докоряти.
520] Серед безсмертних богів вона й так уже вічно зі мною
521] Свариться й каже, що я троянам в боях помагаю.
522] Тож повертайся мерщій, щоб тебе не помітила часом
523] Гера. На мене цілком покладись, про все я подбаю.
524] Навіть, як хочеш, кивну головою, щоб знала напевно.
525] Це для безсмертних богів запорука від мене найбільша
526] Слова мого: бо безповоротне, повік нерушиме
527] І невідхильне воно, якщо я кивну головою".
528] Мовив Кротон, чорногустими здвигнувши бровами.
529] І з голови владаревої кучерів пасма нетлінні
530] Впали на плечі безсмертні, й великий Олімп похитнувся.
531] Поміркувавши отак, вони розійшлися. Богиня
532] Кинулась в море глибоке з вершин світлосяйних Олімпу.
533] Зевс повернувся до дому свого. Всі боги повставали
534] З крісел своїх назустріч отцеві; ніхто не насміливсь
535] Сидячи стріти його, і разом усі підвелися.
536] Сів він у крісло своє. А Гера усе вже збагнула,
537] Щойно побачивши, як до нього прийшла на пораду
538] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.
539] Тим-то до Зевса Кроніона в'їдливо мовити стала:
540] "Хто це, лукавче, з богів до тебе ходив на пораду?
541] Завжди приємно самому тобі, від мене окремо,
542] Потай вирішувать справи. Ніколи від щирого серця
543] Не потрудивсь ти, що маєш на мислі, мені розказати".
544] Відповідаючи, мовив їй батько людей і безсмертних:
545] "Геро, із рішень моїх ти не завжди й не всі сподівайся
546] Знати. Важко це буде тобі, хоч моя ти й дружина.
547] Що ж довірити слухові можна, раніше від тебе
548] Ані з богів, ні зі смертного люду ніхто не почує.
549] А як один, без богів, я обдумати рішенйя схочу,
550] То ні про що не розпитуй мене і сама не розвідуй".
551] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:
552] "О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!
553] Ані питати тебе, ні розвідувать я не збиралась,
554] Можеш спокійно собі вирішувать, що побажаєш.
555] Тільки я страшно боюсь, щоб тебе не ввела ув оману
556] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.
557] Вранці сиділа з тобою й коліна твої обіймала.
558] Мабуть, ти їй головою кивнув, що вшануєш Ахілла
559] Славою й знищиш навкруг кораблів ще багато ахеїв".
560] Відповідаючи, Зевс хмаровладний до неї промовив:
561] "Дивна ти, все дозираєш, ніяк не сховатись од тебе.
562] Тільки нічого не зможеш ти цим досягнуть, лише станеш
563] Далі від серця мого, й тобі ж воно вийде на гірше.
564] Вже коли сталося так, це значить — мені до вподоби.
565] Краще мовчки сиди, покоряючись слову моєму.
566] Не допоможуть тобі всі боги, скільки їх на Олімпі,
567] Тільки-но встану і руки на тебе здійму нездоланні".
568] Мовив, і острах обняв велеоку володарку Геру,
569] Мовчки сиділа вона, своє любе гамуючи серце.
570] Сумно зітхали у Зевсовім домі й боги наднебесні.
571] Врешті майстер славетний Гефест їм почав говорити,
572] Щоб свою матінку білораменну потішити, Геру.
573] "Справа то буде аж надто погана і зовсім нестерпна,
574] В разі почнете за смертних сваритися ви між собою,
575] Розбрат вчиняючи перед богами! Якої нам ждати
576] Радості з учти ясної, якщо ворожнеча панує?
577] Матінко, раджу тобі, хоч сама ти усе розумієш,
578] Зевсові-батьку приємне вчини, щоб знов не розгнівавсь
579] Батечко любий і учти б розкішної нам не потьмарив.
580] Тільки-но Зевс-олімпієць, владар блискавиць, того схоче,
581] З крісел нас викине всіх — набагато за нас він сильніший.
582] Ти ж до нього, проте, із м'якими звернися словами,
583] Й стане відразу тоді ласкавішим до нас олімпієць".
584] Так він сказав і, з сидіння підвівшись, келих дводонний
585] Матері любій у руки подав і промовив до неї:
586] "Перетерпи, моя матінко, все це, хоч як воно гірко,
587] Щоб не побачив на власні я очі тебе, моя люба,
588] Битою нині. Хоч сумно мені, а тобі я не зможу
589] Стати на поміч, адже олімпійцеві важко перечить.
590] Він-бо мене вже колись, як насмілився я боронити,
591] Міцно за ногу вхопив і з божистого скинув порога.
592] Вниз я летів цілий день і, коли вже заходило сонце,
593] Впав аж на Лемнос, ледве живий, ледь-ледь уже дихав.
594] І гостинно, проте, прийняли мене люди сінтійські".
595] Так говорив він, і білораменна всміхнулася Гера,
596] А, усміхнувшись, од сина взяла вона келих у руки.
597] Він же й іншим безсмертним, із правого боку почавши,
598] Став із кратери в їх чаші солодкий нектар наливати.
599] Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготати,
600] Дивлячись, як по покоях Гефест метушився кульгавий.
601] Так цілий день вони там, аж до самого заходу сонця,
602] Все учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку,
603] Ні у звучанні дзвінкої формінги в руках Аполлона,
604] Ні у мелодіях муз, що по черзі чудово співали.
605] А як погасло вже зовсім сонячне сяйво яскраве,
606] Всі по домівках своїх спочивати вони розійшлися,
607] Сам-бо кульгавий Гефест, на всі руки митець незрівнянний,
608] Кожному дім збудував із хистом великим та вмінням.
609] Спати пішов володар блискавиць тоді, Зевс-олімпієць,
610] Де й раніше лягав, коли сон приходив солодкий.
611] Там опочив він, і золотошатна спочила з ним Гера.
ПІСНЯ ДРУГА
СОН. БЕОТІЯ, АБО ПЕРЕЛІК КОРАБЛІВ
1] Інші богове безсмертні й мужі усі збройнокомонні
2] Спали всю ніч, тільки Зевс не покоївся сном безтурботним.
3] Він у своєму роздумував серці, як краще Ахілла
4] Ушанувати та близ кораблів більш понищить ахеїв.
5] От що душею своєю він визнав, проте, за найкраще:
6] Пагубний Сон навести Агамемнону, сину Атрея;
7] Отже, покликав його він і слово промовив крилате: