443] Чи залишіть мене тут, окови наклавши безжальні,
444] Щоб, повернувшись, могли ви наочно самі перевірить,
445] Правда все те, що я вам говорив тут, чи, може, неправда".
446] Глянув на нього спідлоба й сказав Діомед премогутній:
447] "Хай не спадає, Долоне, на думку тобі врятуватись,
448] Вісті нам цінні подавши, коли вже до рук нам потрапив.
449] Тільки ми пустим на волю тебе і назад відішлемо,
450] Згодом ізнов до швидких кораблів ти повернеш ахейських,
451] Щоб підглядати таємно чи стати до бою одверто.
452] А як рукою моєю подоланий, дух ти свій спустиш,
453] То вже ніколи шкоди не зможеш завдати аргеям".
454] Так він сказав. Рукою той грубою хтів доторкнутись
455] До підборіддя й благать, Діомед же, мечем замахнувшись,
456] Вдарив у карк посередині й м'язи обабіч розкраяв.
457] Щось бурмотів він іще, коли в пил голова покотилась.
458] Зразу ж вони ізняли з голови його шапку тхореву,
459] Вовчу зняли з нього шкуру, і лука тугого, і списа.
460] Високо вгору усе це підняв Одіссей богосвітлий
461] Славній Афіні, що здобич дарує, і так їй молився:
462] "Щасна, богине, будь з даром оцим! Між богів олімпійських
463] Першу тебе призиватимем завжди. А ти ще сьогодні
464] Нас проведи до фракіян, їх коней і місць опочинку".
465] Так говорив він, і, високо здобич піднявши, повісив
466] На тамарисковий кущ, і ознаку лишив тут помітну,
467] Очеретин наламавши й квітучих гілок тамариску,
468] Щоб не минуть цього місця, вертаючись чорної ночі.
469] Далі пішли між озброєнь, калюжами чорної крові
470] І незабаром дістались вони до фракійського стану.
471] Спали фракіяни, втомою гноблені, поряд їх зброя,
472] Гарна, міцна, в три ряди на землі розкладена густо
473] В певнім порядку, й стояли при кожному парами коні.
474] Рес посередині спав, а коні його прудконогі
475] З краю припнуті ремінням були до скоби колісниці.
476] Вгледів його Одіссей і вказав Діомедові нишком:
477] "Ось, Діомеде, той муж і коні його прудконогі,
478] Що нам Долон про них мовив, якого ми щойно убили.
479] Що ж, виявляй свою силу могутню. Тепер не годиться
480] З зброєю марно стояти. Відв'язуй мерщій своїх коней
481] Або мужів повбивай, а я вже подбаю про коней".
482] Мовив це, й сил ясноока вдихнула Тідіду Афіна,
483] Став він рубати круг себе, й навколо лунав жалюгідний
484] Стогін мечем його січених; кров'ю земля обагрилась.
485] Наче той лев, що проник у пітьмі в безпастушу отару
486] Кіз чи овець і накинувсь на них, замишляючи лихо,
487] Кидався так на фракійських мужів син Тідея могутній,
488] Поки не вбив аж дванадцять із них. Одіссей велемудрий —
489] Кожного з тих, що Тідід мечем зарубав, наздогнавши,
490] Ззаду за ногу хапав і швидко волік його набік
491] З думою в серці про те, щоб мерщій пишногривії коні
492] З стану ворожого вибігли, щоб не тремтіло їх серце,
493] Як доведеться по трупах ступать, бо до того не звикли.
494] Так син Тідея нарешті добравсь до самого державця.
495] Рес був тринадцятий, в кого життя відібрав він солодке, —
496] Важко той дихав, у сні-бо жахливому, з волі Афіни,
497] Над узголів'ям його тої ночі стояв внук Ойнеїв.
498] Коней незламний відпріг Одіссей тоді однокопитих,
499] Разом зв'язав їх ремінням і гурт весь із табору вивів,
500] Луком підгонячи, бич-бо лискучий на думку не спало
501] Із колісниці, різьбленої гарно, в руки узяти.
502] Свистом ознаку подав богосвітлому він Діомеду.
503] Той же в ваганні стояв, яке ще зробити зухвальство:
504] Викотить, взявшись за дишель, той повіз, де зброя лежала,
505] Гарно оздоблена, чи його винести, вгору піднявши,
506] Чи в багатьох ще фракійських мужів одібрати дихання?
507] Поки він думкою так міркував, підійшовши, Афіна
508] Стала тоді богосвітлому мовити так Діомеду:
509] "Час про повернення думати до кораблів глибодонних,
510] Сину Тідея відважний, щоб не вдаватись до втечі,
511] В разі хтось інший з безсмертних троянські загони розбудить".
512] Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,
513] Скочив на коней своїх, Одіссей же їх луком ударив,
514] 1 до швидких кораблів вони вмить подерли ахейських.
515] Та не сліпим спостере'гачем був Аполлон срібнолукий,
516] Тільки-но вгледів Афіну, що йшла за Тідеєвим сином,
517] Гнівом палаючи, кинувся в натовп троян велелюдний
518] І розбудив між фракіян порадника Гіппокоонта,
519] Славного родича Реса. Зі сну той одразу прокинувсь,
520] Глянув на місце порожнєє, де бистрі стояли їх коні,
521] Воїв побачив, що корчились в муках страшних передсмертних,
522] Болісно зойкнув і кликать товариша став дорогого.
523] Розрух і шум невимовний у стані троян учинився,
524] Збіглися люди усі й на жахливі дивилися дії
525] Грізних мужів, що верталися до кораблів крутобоких.
526] А як домчали туди, де ліг трупом троянський підглядач,
527] Коней швидких затримав там Одіссей, богу милий,
528] А Тідеїд тоді скочив на землю й скривавлену зброю
529] В руки подав Одіссеєві й, скочивши знову на коней,
530] Хльоснув по них батогом, і вони залюбки полетіли
531] До кораблів глибодонних, — було це й самим їм до серця.
532] Нестор перший їх тупіт почув і, озвавшись, промовив:
533] "Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!
534] Схиблю чи правду скажу, а душа говорить спонукає.
535] Коней швидких тупотіння здаля моїх вух досягнуло.
536] От якби то Одіссей удвох з Діомедом могутнім
537] Коней пригнали з троянського табору однокопитих!
538] Тільки я страшно душею боюсь, щоб ці кращі з аргеїв
539] Не потерпіли біди від троян в колотнечі шаленій".
540] Мови своєї він ще не скінчив, як вони прискакали.
541] Скочили з коней на землю, і радісно всі їх вітали
542] Правих піднесенням рук і словом, як мед той, солодким.