ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
ПОСОЛЬСТВО ДО АХІЛЛА. ПРОХАННЯ
1] Так сторожили трояни свій стан. Тим часом ахеїв
2] Холод тривоги проймав, полохливої втечі товариш.
3] Смуток нестерпний мужів подолував найхоробріших.
4] Так, ніби двоє вітрів, у багатому рибою морі
5] Вихром раптовим зіткнуться Борей із Зефіром, з Фракії
6] Враз налетівши, і чорні навколо здіймаються хвилі,
7] Наче ті гори, й виносять на берег морське баговиння, —
8] Так від печалі душа розривалась у грудях ахеїв.
9] Син же Атреїв, великою в серці повитий журбою,
10] Ходячи в лавах, велів окличникам дзвінкоголосим
11] Кожного мужа на збори покликати, всіх поіменно,
12] Але не вголос, і сам серед перших між ними трудився.
13] Всі осмутніло на зборах сиділи. Встав Агамемнон,
14] Сльози рясні проливаючи, мов джерело темноводе,
15] Що із стрімкого бескеття струмить свої темряві води.
16] Тяжко зітхаючи, так говорив він тоді до аргеїв:
17] "Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!
18] Зевс Кротон великий в тяжкі мене злигодні вплутав.
19] Спершу, жорстокий, мені обіцяв, ще й, кивнувши, потвердив,
20] Що повернусь, Іліон зруйнувавши мурований міцно,
21] Нині ж лихий він замислив обман і велить повертатись
22] В Аргос безславно, стільки отут загубивши народу!
23] Зевсові так всемогутньому раптом тепер заманулось.
24] Не полічить городів, що він зруйнував їх твердині
25] Й ще поруйнує багато, бо сила його величезна.
26] Отже, послухайте всі, і виконуймо те, що скажу я:
27] Швидше до рідного краю тікаймо мерщій з кораблями:
28] Широковуличну Трою ніколи-бо нам не узяти!"
29] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
30] Довго у смутку безмовно сиділи синове ахейські.
31] Зрештою все ж обізвався тоді Діомед гучномовний:
32] "Сину Атреїв! Я перший тут проти твоїх недоречних
33] Слів позмагаюсь, не гнівайсь, так личить на зборах, владарю!
34] Мужність ти ганив недавно мою перед військом данаїв,
35] Небоєздатним мене називав боягузом, — та все це
36] Знають аргеї давно — від найстарших і до наймолодших.
37] Син хитроумного Кроноса дав тобі з двох лиш єдине:
38] Берло владарське подарував і загальну пошану,
39] Мужності тільки не дав, а сила ж у ній величезна.
40] 0 нерозважний, невже ти гадав, що синове ахейські
41] Небоєздатні такі й боягузи, як ти запевняєш?
42] А як самого тебе спонукає твій дух повернутись,
43] То від'їжджай! Путь відкрита, й багато привів із собою
44] Ти кораблів із Мікен, он стоять вони вздовж узбережжя.
45] Інші ж усі тут залишаться довговолосі ахеї,
46] Поки ми вщент не зруйнуємо Трої. Якщо ж і останні
47] Теж повтікають до рідного краю усі з кораблями,
48] Ми із Стенелом удвох до останку тут битися будем,
49] Але візьмем Іліон, бо з богом сюди прибули ми!"
50] Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,
51] З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.
52] Встав поміж них і сказав тоді Нестор, їздець староденний:
53] "Сину Тідеїв, в боях войовник ти єси найсильніший,
54] 1 у пораді з своїх перевесників ти є найкращий.
55] Не докорить твоїй мові ніхто, скільки є тут ахеїв,
56] Не заперечить ніяк. Та її до кінця не довів ти.
57] Ти молодий ще і міг би за віком своїм уважатись
58] Сином найменшим моїм, але промовляв тут розумно
59] Ти до державців аргейських, і слушна була твоя мова.
60] Хай же і я, що вважаюсь багато старішим за тебе,
61] Висловлю дещо і все доведу, і ніхто моїй мові
62] Не докорятиме, навіть і сам владар Агамемнон.
63] Лиш нечестивцям бездомним, без роду, без племені, любі
64] Чвари війни міжусобної, людям такі осоружні.
65] Але скорімося темряві ночі, що нас облягає,
66] І приготуймо вечерю. Сторожа хай стан наш вартує,
67] Чати зайнявши між виритим ровом і муром твердині.
68] Нашим я це юнакам доручаю. А в іншому всьому,
69] Сину Атреїв, ти провід веди, ти ж найбільший державець.
70] Склич старшину на учту, це й личить тобі і неважко:
71] Досить у тебе вина, що його кораблями ахеї
72] Морем широким щоденно до нас із Фракії привозять;
73] Є й частування доволі, адже багатьма ти керуєш.
74] Тож багатьох поскликай і послухай того, хто найкращу
75] Раду подасть, бо зараз найбільш потребують ахеї
76] Доброї, мудрої ради, — вогні он ворожі палають
77] Близько від наших човнів. А хто з цього буде радіти?
78] Нашому війську цей день чи рятунок несе чи загибель".
79] Мовив він так, і слухали всі і ту мову схвалили.
80] Вийшла негайно сторожа озброєна стан вартувати,
81] Вів її Нестора син Фрасімед, поводатар народів,
82] Далі ішли Аскалаф і Іалмен, синове Арея,
83] Далі ішов Меріон, а за ним Афарей з Деїпіром,
84] Далі — Креонта владущого син, Лікомед богосвітлий.
85] Семеро вийшло вождів із сторожею, й кожен по сотні
86] Вів юнаків, і списи їх здіймались в руках довготінні,
87] Ставши на місці, між ровом і муром вони посідали.
88] Вогнища враз розпалили й вечерю взялись готувати.
89] Син же Атреїв до свого намету старійшин ахейських
90] Всіх запросив на учту багату, що радує серце,
91] Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
92] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
93] Перший із них свої ткати почав міркування старезний
94] Нестор, який у пораді й раніш виявлявся найкращим.
95] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:
96] "Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!
97] З тебе почну й закінчу я тобою; багато-бо люду
98] Владі кориться твоїй, тож Зевс доручив тобі берло
99] Й право державне, щоб ти про народи свої піклувався.
100] Більше за всіх тобі личить і слово сказать, і послухать,
101] Взявши і те до уваги, що серце кого спонукало
102] Мовити добре. А як учинить — це від тебе залежить.
103] Отже, скажу тобі те, що найкращим мені видається.
104] Кращої думки ніхто серед нас не помислить од тої,
105] Що її мав я давно та якої дотримую й досі
106] З дня, коли дівчину ти, Брісе'щу, з намету Ахілла,
107] Гнівом пойнятого, силою виволік, паростку Зевсів,
108] Наших порад до уваги не взявши. А як тебе довго
109] Я умовляв! Ти ж, пихи гордовитої сповнений в серці,
110] Кращого мужа, якого й богове безсмертні шанують,
111] Тяжко зневажив — здобич забрав і тримаєш. Тож нині
112] Разом подумаймо, як це залагодить, як уласкавить
113] Сина Пелая дарами приємними й лагідним словом".