130] Сталося б лихо страшне, загибель прийшла б неминуча.
131] Загнані до Іліона були б, наче вівці, трояни,
132] Тільки зразу помітив це батько людей та безсмертних:
133] Громом ударивши, кинув він з неба ясну блискавицю —
134] Впала на землю вона перед кіньми у сина Тідея.
135] Полум'я грізне знялося від сірки, що буйно палала.
136] Переполохані збилися під колісницею коні.
137] В Нестора спохвату випали віжки із рук червонясті,
138] Сам він жахнувся душею і так Діомедові крикнув:
139] "Однокопитих, Тідіде, мерщій завертай своїх коней!
140] Чи не збагнув ти, що Зевс не тобі посилає звитягу?
141] Іншого-бо окриває сьогодні Кроніон своєю
142] Славою, — згодом, можливо, і нам він її, коли схоче,
143] Дасть. Та Кронідових рішень ніхто із людей не відверне,
144] Хоч би й який був могутній, бо Зевс набагато сильніший".
145] Відповідаючи, мовив йому Діомед гучномовний:
146] "Те, що ти, старче, говориш, і слушне цілком, і доречне,
147] Та невимовна печаль мені серце і душу проймає!
148] Гектор колись, похваляючись перед троянами, скаже:
149] "До кораблів своїх з ляку од мене утік син Тідея!"
150] Скаже з хвальбою, й тоді — хай земля мене швидше поглине".
151] В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:
152] "Що це ти, сину Тідея відважного, що ти говориш!
153] Хоч би й назвав десь Гектор безсилим тебе боягузом,
154] Віри йому не йняли б ні трояни, ні дарданіони,
155] Ані могутніх душею жінки щитоносців троянських,
156] Що їх квітучих мужів ти у порох поверг так багато!"
157] Мовив це, й однокопитих назад завернув своїх коней
158] У бойове сум'яття. Йому вслід і трояни, і Гектор
159] З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли.
160] Голосно Гектор великий гукнув йому шоломосяйний:
161] "Сину Тідеїв, пошану в данаїв ти мав бистрокінних —
162] Місцем почесним, і м'ясом найкращим, і келихом повним.
163] Шани тобі вже не буде, бо став ти до жінки подібний.
164] Геть, полохлива ти бабо! Не дам я тобі ні на мури
165] Вдертись троянські, ні наших жінок повести за собою
166] До кораблів своїх, — смерть наведу я на тебе раніше".
167] Мовив він так, і став у душі син Тідея вагатись:
168] Може, спинить йому коней і силою бій розпочати?
169] Тричі на це він наважувавсь серцем своїм і душею,
170] Тричі з ідейських вершин гримів тоді Зевс велемудрий,
171] Знак даючи, що троянам він шальку звитяги схиляє.
172] Гектор тим часом троян закликав своїм голосом дужим:
173] "Трої сини, і лікійці, й дарданські бійці рукопашні!
174] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!
175] Знаю, до мене прихильний Кроніон мені обіцяє
176] І перемогу, і славу велику, й данаям — загибель!
177] Друзі, навіщо вони навколо човнів збудували
178] Мури слабкі та нікчемні, — не стримать їм нашої сили!
179] Легко-бо наші коні прокопаний рів перескочать.
180] А як до їх кораблів наблизимось ми крутобоких,
181] То пам'ятайте тоді про вогонь, що все нищить навколо.
182] Полум'ям я попалю кораблі й повбиваю аргеїв,
183] Що метушитися будуть в диму кораблів обгорілих".
184] Так говорив він тоді і, до коней звернувшись, промовив:
185] "Ксанте, Подаргу, Етоне і Лампе мій богосвітлий!
186] Нині, о коні, віддячте мені за те піклування,
187] Що Андромаха, дочка Етіона, могутнього серцем,
188] Вам виявляла, всипаючи першим солодку пшеницю,
189] І підливала вина, коли прагло вам серце напою,
190] Перш ніж мені, хоч вважаюсь я молодим її мужем.
191] Ну-бо, жвавіше вперед, мої коні! Може, здобудем
192] Несторів щит, що слава про нього до неба сягає,
193] Нібито він золотий — і сам, і до нього руків'я,
194] Може, й з плечей Діомеда, впокірника коней, ми знімем
195] Панцир, оздоблений гарно, самим-бо Гефестом він кутий.
196] Як заберемо це ми, то ночі цієї ж ахеї,
197] Певен я, всі побіжать до своїх кораблів бистрохідних".
198] Мовив він так з похвальбою. З досади володарка Гера
199] Кинулась в кріслі своїм, аж великий Олімп захитався.
200] До Посейдона вона, до великого бога звернулась:
201] "Леле! Землі потрясателю широковладний, чи в тебе
202] Жалю у серці нема до данаїв, що гинуть так гірко?
203] Радо приймав ти дари, що вони у Геліку і в Еги
204] Стільки привозили їх, — поможи їм здобути звитягу!
205] Тільки б схотіли ми всі, що являєм прихильність данаям,
206] Широколунного стримати Зевса й троян відігнати, —
207] Сумно йому довелось би сидіти самому на їді".
208] З гнівним обуренням мовив їй владний землі потрясатель:
209] "Геро зухвалоязична! Яке-бо ти мовила слово!
210] Я не бажав би, щоб стали ми з Зевсом Кронідом змагатись,
211] Інші богове усі, бо Зевс набагато сильніший".
212] Так між собою вони розмову провадили щиру,
213] В час той весь простір од рову й човнів аж по мури високі
214] Повен був коней баских і збройних мужів щитоносних,
215] Скупчених густо. Тіснив їх Ареєві буйному рівний
216] Гектор, Пріамів нащадок, що Зевс дарував йому славу.
217] Був би нещадним вогнем він спалив кораблі рівнобокі,
218] Якби не вклала в думки Агамемнону Гера-владарка
219] Дух підійнять у військах, хоч і сам бадьорить мав ахеїв.
220] Зразу ж пішов тоді він до човнів і наметів ахейських,
221] В дужій руці свій широкий тримаючи плащ пурпуровий,
222] На величезний, чорний зійшов корабель Одіссеїв,
223] Між кораблів посередині, щоб і здаля його чули —
224] Як у наметах Еанта, що був Теламонові сином,
225] Так і в Ахілловім стані, — обоє з країв поставали
226] Із кораблями, на мужність і міць покладаючись власну.
227] Голосно крикнув Атрід, щоб данаям усім було чути:
228] "Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду мужні!
229] Де ті хвальби, що немає на світі за нас хоробріших,
230] Де хвастовитість, з якою на Лемносі ви запевняли,
231] М'яса биків пряморогих там поїдаючи вволю
232] І випиваючи з кубків, вином аж по вінця налитих,
233] Ніби з вас кожен один проти сотні троян чи й двох сотень
234] Встоїть в бою, а тепер ми єдиного навіть не варті
235] Гектора, — скоро нещадним вогнем кораблі він нам спалить!
236] Зевсе, наш батьку! Кого з владарів премогутніх маною
237] Так оманив ти, велику від них одбираючи славу?
238] На многовеслім човні своїм пливши сюди на загибель,
239] Жодного все ж із прегарних твоїх вівтарів не минув я.
240] Стегна бичачі і жир я на кожному спалював щедро,
241] Міцно муровану прагнучи Трою ущент зруйнувати.
242] Нині ж прошу, хоч таке моє виконай, Зевсе, благання:
243] Дай врятуватися нам і загибелі злої умкнути,
244] Не допусти, щоб трояни понищили військо ахеїв!"