Іліада

Сторінка 3 з 148

Гомер

202] "Що ти прийшла сюди, Зевса егідодержавного доню?
203] Глянуть на буйну пиху Агамемнона, сина Атрея?
204] Тільки кажу я тобі, і це, певен я, сповнитись має:
205] Через гординю свою він скоро і душу погубить".

206] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
207] "Гнів, якщо будеш слухняний, тобі вгамувати прийшла я
208] З неба — Гера послала сюди мене білораменна,
209] Що полюбила вас серцем обох і піклується вами.
210] Ну-бо, сваритись покинь і рукою за меч не хапайся, —
211] Досить, що лаявся ти якими завгодно словами.
212] От що скажу я тобі, й неодмінно це сповнитись має:
213] Скоро утроє такими ж дарами прекрасними сплатять
214] Всю цю наругу тобі, лиш слухайся нас і вгамуйся".

215] Відповідаючи, так їй промовив Ахілл прудконогий:
216] "Треба, богине, мені обох вас послухати щиро,
217] Хоч я і дуже розгніваний серцем, а так воно краще.
218] Хто кориться богам, і вони того слухать готові".
219] Мовив і, срібний держак важкою вхопивши рукою,
220] Меч величезний у піхви засунув Ахілл, покорившись
221] Слову Афіни. Вона ж до егідодержавного Зевса
222] Й інших богів на Олімп у їх світлі оселі вернулась.

223] Син же Пелея з словами жорсткими ту ж мить до Атріда
224] Знову звернувся й в серці нітрохи не стримував гніву:

225] "Ах ти, п'янюго з очима собаки й оленячим серцем!
226] Ні у воєнні походи озброїтись разом з народом,
227] Ні у засаду піти з хоробрим військом ахейським
228] Серцем ти не дерзав — це для тебе здавалося смертю.
229] Легше багато ходить по широкому стану ахеїв
230] І грабувати того, хто тобі суперечить посміє.
231] Ти владар-людожер, над нікчемами ти владарюєш,
232] Бо інакше, Атріде, востаннє б ти нині зухвалив.
233] От що скажу я тобі й великою клятвою стверджу:
234] Берлом клянуся оцим, що ні пагілля вже, ані листя
235] Більш не зростить, давно колись з кореня зрубане в горах,
236] Не розцвіте вже ніколи, бо міддю обстругано з нього
237] Листя і кору; тепер же це берло синове ахеїв
238] Носять в долонях, як судді, що вірно пильнують законів
239] Зевсових, — це ж бо й буде моя тобі клятва велика.
240] Прийде час, і журба за Ахіллом огорне ахеїв
241] Всіх до одного; та ти, і сумуючи, їм не здолаєш
242] Допомогти, як їх юрми від Гектора-мужоубивці
243] Падати будуть: тоді своє марно терзатимеш серце
244] В гніві на себе, що кращого ти із ахеїв зневажив".

245] Так промовив Пелід і, ударивши гучно об землю
246] Злотноцвяхованим берлом, в знемозі сів, а навпроти
247] Люто Атрід бушував. Схопивсь тоді солодкомовний
248] Нестор, із голосом звучним славетний промовець пілоський.
249] З уст його мова текла, бджолиного меду солодша.
250] 1 Два покоління людей, нещадною забраних смертю,
251] Зникло, з якими родивсь він і зріс в береженім богами
252] Пілосі, — третім уже поколінням він там володарив, —
253] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

254] "Горе! Велика скорбота на землю ахейську приходить!
255] Як би зраділи тепер Пріам і Пріамові діти,
256] Радість велика і іншим троянам серця б охопила,
257] Тільки б почули вони, як у сварці отут завелися
258] Ви, між данайських мужів і в раді, і в битвах найперші.
259] Тільки послухайтесь, ви-бо обидва від мене молодші.
260] Тож на своєму віку людей, і від вас видатніших,
261] Я зустрічав, і вони порад моїх не відкидали.
262] Ні, таких я не бачив мужів і більш не побачу,
263] Як Пірітой вікопомний, Дріант, поводатар народу,
264] Чи Ексадій, Кеней, або ще Поліфем богорівний,
265] Або Тесей, син Егея, цілком на безсмертного схожий.
266] Люди були то могутні, окраса мужів земнородних,
267] Вельми могутні самі і з могутніми бились завзято,
268] Диких страховиськ гірських у битвах нещадних разили.
269] Був я у дружбі із ними, із Пілоса сам до них їздив
270] З краю далекого в гості, самі-бо мене запросили.
271] Перемагав сам на сам тих страховиськ, а з ними змагатись
272] Жоден з людей, що нині живуть на землі, не посмів би.
273] Всі вони слухали слова мого і поради приймали.
274] Отже, послухайте й ви, воно-бо послухати краще.
275] Не відбирай, Агамемноне, дівчини, хоч ти й могутній,
276] Він-бо раніш в нагороду одержав її від ахеїв;
277] Та припини, Пеліде, і ти оці прикрі змагання
278] Із владарем, — не знав-бо ніхто ще такої пошани
279] Із владарів берлоносних, що Зевс їх у славі звеличив.
280] Ти хоч і сильний, бо мати богиня тебе породила,
281] Все ж він могутніший: більше люду під владою має.
282] Гнів свій, Атріде, і ти погамуй, тебе я благаю,
283] Злобу свою на Ахілла вгамуй, адже він для ахеїв —
284] Вірна опора і захист великий в війні оцій згубній".

285] Відповідаючи, мовив йому Агамемнон владущий:
286] "Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.
287] Та над всіма чоловік оцей хоче тут бути найвищим,
288] Над усіма панувати, указувать кожному хоче,
289] Всім володарити. Я ж коритись йому не збираюсь.
290] Хай списоборцем його вічносущі богове створили,
291] Та чи на те, щоб усіх він поганими лаяв словами?"

292] Мову його перебивши, Ахілл відповів богосвітлий:
293] "Був би я боягузом, пустим би нікчемою звався,
294] Якби у всьому я, що ти скажеш, тобі поступився.
295] В іншого ти кого-небудь цього вимагай, а мені вже
296] Ти не указуй, я-бо коритись тобі не збираюсь.
297] Інше скажу я, а ти збережи це у серці своєму.
298] Не підніму я руки через дівчину, щоб із тобою
299] Чи з кимось іншим змагатися: те, що дали, відбирайте.
300] З іншого всього, що в чорному є кораблі бистрохіднім,
301] Ти проти волі моєї нічого уже не захопиш.
302] А коли хочеш, то спробуй, — хай всі вони знають і бачать,
303] Як по спису моїм чорна із жил твоїх кров заструмує".