358] "О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
359] Ні дорікати тобі, ні наказів давать я не буду,
360] Знаю-бо добре, що замірів сповнене доброзичливих
361] Серце у грудях твоїх, що однаково мислиш зі мною.
362] Тож уперед! Залагодим потім, якщо було слово
363] Прикре між нами. Нехай же боги його з вітром розвіють!"
364] Так він сказав і, від них одійшовши, до інших подався.
365] Стрівсь Діомед йому, високодумний Тідея нащадок,
366] З кіньми стояв він на кованій гарно своїй колісниці.
367] Син Капанея, могутній Стенел, стояв біля нього.
368] Глянув на сина Тідея і лаять почав Агамемнон
369] Та, окликаючи, слово до нього промовив крилате:
370] "Слухай, Тідея відважного, коней впокірника, сину!
371] Що ж ти сховався лякливо й на поле боїв позираєш?
372] Батько твій рідний Тідей не умів так від страху тремтіти,
373] Завжди в передніх рядах він любив воювать з ворогами, —
374] Так говорили, хто бачив у ділі його. Але сам я
375] І не стрічав, і не бачив. Та, кажуть, він всіх перевищив.
376] Сам, без війни, лише гостем, колись увійшов у Мікени
377] З рівним богам Полініком до війська людей набирати.
378] Мавши облогою йти на священні мури фіванські,
379] Дуже просили вони їм дати союзників славних.
380] Ті уже згодились дати і те прохання схвалили.
381] Але їх Зевс одвернув, показавши знамення зловісні.
382] Отже, пішли вони далі й до лук подалися зелених
383] Над оболонню Асопу, що плине в густих очеретах.
384] Звідти Тідея послом ізнов спорядили ахеї.
385] От він у Фіви пішов і застав там багато кадмеїв —
386] Учту справляла у домі своїм Етеоклова сила.
387] Тільки візничий Тідей, хоч і був поміж ними чужинцем,
388] Все ж не злякавсь, опинившись один між численних кадмеїв.
389] Він викликав на змагання і всіх у борні дуже легко
390] Перемагав: була помічницею в нього Афіна.
391] Злобу в душі затаївши, кадмеї, погоничі коней,
392] Потай в засаду поставили, як повертавсь він додому,
393] П'ятдесятьох юнаків, і вождів було двоє із ними —
394] Славний Меон Гемонід, на бога безсмертного схожий,
395] І Автофонів син Поліфонт, войовник нездоланний.
396] Але Тідей їм обом заподіяв загибель ганебну.
397] Всіх повбивав, одному лише дав повернутись додому —
398] Тільки Меона пустив, на знамення здавшись богівське.
399] От який був Тідей етолійський! А син народився
400] Слабший за нього в бою, хоч, може, на зборах і кращий".
401] Так він сказав. На те Діомед не відмовив могутній,
402] Він шанобливо докори державця шановного слухав.
403] А Капанея славетного син до владущого мовив:
404] "Сину Атреїв, знаючи правду, в олжу не вдавайся.
405] Ми від батьків хоробріші й пишаємось тим справедливо.
406] Ми-бо недавно взяли і Фів семибрамних твердиню,
407] З меншою силою війська прийшовши під мури міцніші,
408] Вірячи в божі знамення і Зевса великого поміч.
409] Наші ж батьки загинули через безтямну зухвалість.
410] Тим-то й не став-бо ти нас в однаковій честі з батьками".
411] Глянув спідлоба і так Діомед на те мовив могутній:
412] "Дядечку, краще помовч і мови моєї послухай.
413] Не докорю Агамемнону я, людей вожаєві,
414] Що закликає у бій в наголінниках мідиих ахеїв.
415] Вкриється славою він, якщо переможуть ахеї
416] Трої синів, і впадуть Іліона священного мури;
417] Вкриється смутком, якщо переможені будуть ахеї.
418] Краще згадаймо з тобою ми шал бойового завзяття!"
419] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.
420] Грізно від того на грудях вождя, що кинувся в битву,
421] Мідь забряжчала, аж острах і мужнього серцем обняв би.
422] Так наче хвилі морські, охмареним гнані Зефіром,
423] Грімко об берег столунний б'ючись, раз у раз набігають, —
424] Спершу зростають у морі вони, а потім на берег
425] З гуркотом ринуть страшенним, і аж понад скелі стрімчасті
426] Хвилі сягають горбаті і шумом солоним плюються, —
427] Так раз у раз і данаїв фаланги одна за одною
428] Йшли безустанно у бій, і кожній давали накази
429] Воєначальники, й мовчки ішли всі, й ніхто б не подумав,
430] Що тут є стільки народу, і в кожного голос є в грудях.
431] Йшли у мовчанні, покірні вождям, і лиш блискала ясно
432] Зброя в оздобах рясних, що в ній у похід вирушали.
433] Військо ж троянське, як вівці в кошарі заможного мужа,
434] Сотнями збившись, стоять, коли молоко у них доять,
435] І безустанно бекають, чуючи голос ягняток, —
436] Гамір такий у троянців лунав по їх цілому війську.
437] Та не у всіх був однаковий крик, не однакова мова,
438] Різноманітні змішались тут різних народів говірки.
439] Цих підбиває Арей, а тих — ясноока Афіна,
440] Жах, і Острах, і Звада, в жадобі своїй ненаситна,
441] Мужоубивці Арея сестра і товаришка вірна.
442] Спершу маленька на зріст, виростаючи, згодом сягає
443] Неба вона головою, сама ж по землі йде цогами.
444] От вона й тут, між ворожі проходячи юрми, однаку
445] Сіяла в них ворожнечу і множила стогони людські.
446] Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,
447] Разом зіткнулися шкіра щитів, і списи, і зусилля
448] Мідянозбройних мужів. Одні об одні ударялись
449] Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.
450] Все тут змішалось — і крики звитяжні, і стогони людські
451] Тих, що губили і гинули, й кров'ю земля підпливала.
452] Так, як у повінь потоки, із пагір спадаючи буйно,
453] Котять ярами із сніжних джерел свої води бурхливі
454] І у долині просторій їх шумно зливають докупи,
455] А з-над бескету пастух іздалеку гомін той чує, —
456] Так і од військ протиборних — і брязкіт, і крики лунали.
457] Перший поверг Антілох Ехепола, Талісія парость,
458] Славного воїна з-поміж передніх загонів троянських.
459] В гребінь шолома гривастого перший його він ударив,
460] В лоб йому'списа всадив, і глибоко в кість увігналось
461] Мідяне вістря, і тьма Ехеполові очі укрила.
462] Наче та вежа, упав він на землю в цій битві жорстокій.
463] Впалого тіло за ноги вхопив володар Елефенор,
464] Син Халкодонта, начальник абантів, душею великих,
465] І поволік з бойовища, жадаючи швидше із нього
466] Лати здійнять. Та не довго тривало його намагання.
467] Вгледів душею великий Агенор, як труп волочив він,
468] В ребра, що випадком той оголив під щитом, нахилившись,
469] Списом сягнув міднокутим і руху все тіло позбавив.
470] Щойно той випустив дух свій, як січа страшенна зчинилась
471] Поміж троян і ахеїв. Вовками один на одного
472] Кидались дико вони, й розпанахував воїна воїн.