883] Тевкр однолезих десяток поніс до човнів крутобоких.
884] Спис довготінний приніс Пелеїд і котел міднокутий,
885] Ще не задимлений, вартий вола, весь у квітах різьблених,
886] І перед зборами склав. І списники вийшли змагатись:
887] Перший Атрід Агамемнон підвівсь тоді широковладний,
888] Встав Меріон з ним, супутник досвідчений Ідоменея.
889] Так до них мовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:
890] "Знаємо, сину Атреїв, що ти перевищуєш інших
891] Силою й вмінням далеко закинути спис довготінний.
892] Отже, бери нагороду оцю й до човнів крутобоких
893] З нею іди. Меріонові ж списа дамо в нагороду,
894] Якщо на те твоя згода, а я саме так уважав би".
895] Мовив він так, і погодивсь володар мужів Агамемнон.
896] Мідного списа він дав Меріонові. Син же Атреїв
897] Віснику в руки Талтібію славну віддав нагороду.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
ВИКУП ГЕКТОРОВОГО ТІЛА
1] Ігри скінчились, і всі порозходились люди ахейські
2] По кораблях своїх бистрих, бажаючи швидше вечері
3] Й сну зажити солодкого. Тільки Ахілл свого друга
4] Згадував любого й плакав, і сон, що усіх підкоряє,
5] Не подолав його, все він на ложі своєму метався
6] Й журно спогадував силу могутню і мужність Патрокла,
7] Скільки удвох пережить довелось їм і лиха зазнати
8] В битвах тяжких з ворогами і в хвилях бурхливого моря.
9] Все це спогадував він, рясні проливаючи сльози,
10] Лежачи то на боку, то навзнак, то ницьма раптово
11] Перевертаючись. То він, з постелі своєї схопившись,
12] Берегом моря блукав у нестямі. Отам і світання
13] Скоро застало його, осяваючи й море, і землю.
14] Швидко тоді в колісницю баских він запріг своїх коней
15] І, прив'язавши іззаду до повоза Ректора тіло,
16] Тричі його по землі волочив круг могили Патрокла,
17] Потім ішов спочивать до намету, а труп залишався
18] В поросі ниць розпростертим. Та з жалю до славного мужа
19] Феб-Аполлон захищав його тіло від всяких пошкоджень
20] Навіть по смерті. Егідою вкрив він йому золотою
21] Постать усю, щоб, волочачи тіло, його не калічить.
22] Так-то над Ректором він богосвітлим у гніві глумився.
23] З жалем богове на це дивилися вічноблаженні
24] Й тіло те викрасти світлого дуже просили дозорця.
25] Всім було рішення це до вподоби, крім Гери-владарки,
26] Крім Посейдона і крім ясноокої діви Афіни.
27] Як і раніше, ненависний був Іліон їм священний,
28] Старець Пріам і троянський народ за вину Александра:
29] Він образив богинь, що до нього прийшли в загороду,
30] Кращою визнавши ту, яка згубну дала йому втіху.
31] А як світання зоря на дванадцятий день заясніла,
32] Феб-Аполлон, до безсмертних звертаючись, так до них мовив:
33] "Немилосердні, жорстокі боги! Чи не вам на пошану
34] Спалював Гектор стегна биків і козлів бездоганних?
35] Нині ж не хочете й мертвого тіла його врятувати,
36] Бачить його не даєте дружині, матері й сину,
37] Батьку Пріамові й людям, які б на вогні попалили
38] Тіло його і належною шаною прах вшанували.
39] Волите завжди зловмисному ви помагати Ахіллу,
40] Мужеві, що справедливості в серці і щирого в грудях
41] Розуму в нього немає. Він схожий на дикого лева,
42] Що лиш на поклик могутньої сили й зухвалого духу
43] Напади чинить на людські стада, щоб поживу здобути.
44] Так же утратив Ахілл милосердя та навіть і сором
45] (Той, що і користі людям, і шкоди приносить багато).
46] Часом буває, що серцю близького втрачає людина —
47] Любого сина свого чи єдиноутробного брата,
48] Все ж, наридавшись удосталь, втамовує врешті скорботу:
49] Серцем-бо надто терплячим Мойри людей наділили.
50] Цей же, з грудей богосвітлого Гектора подих віднявши,
51] Кіньми навколо могили волочить убитого тіло
52] Друга свого, та ні слави, ні користі тим не здобуде,
53] Гнівний лиш осуд людський, хоч себе він і доблестю вславив.
54] В несамовитій злобі оскверняє він прах безчуттєвий".
55] В відповідь гнівно Гера промовила білораменна:
56] "Може, так і було б, як ти слушно сказав, Срібнолукий,
57] В разі б Ахілла однаково й Гектора ви шанували.
58] Гектор-бо смертний, з жіночих грудей молоком годувався;
59] Син же богині — Ахілл, сама я Фетіду зростила,
60] І згодувала, і заміж її віддала за Пелея,
61] Мужа, якого серцем безсмертні боги полюбили.
62] Всі ви, богове, були на весіллі, і сам ти на учті
63] Був із формінгою, друже негідних, як завжди, підступний!"
64] Відповідаючи, мовив до неї Зевс хмаровладний:
65] "Геро, на вічних богів ти розсердилась зовсім даремно.
66] Шана обом не однакова буде. Але ж бо і Гектор
67] Був серед смертних синів Іліона богам найлюбіший,
68] Теж і мені, — пам'ятав увесь час про дари, мені любі,
69] І не лишавсь мій ніколи вівтар без жертовної учти,
70] Без узливань і без диму, що ними шанують нас люди.
71] Про викрадання не думаймо, — Гектора мужнього тіло
72] Взяти не випаде потайки нам від Ахілла, якого
73] Мати і днями й ночами пильнує його невідлучно.
74] Хай-но з богів хто-небудь покличе до мене Фетіду, —
75] Дам їй пораду розумну, щоб серце Ахілла схилила
76] Взяти дари від Пріама і Гектора тіло віддати".
77] Мовив він так, і з верховин знялась вихронога Іріда
78] І посередині прямо між Самом та Імбром скелястим
79] В чорнії кинулась хвилі, аж моря глибінь застогнала.
80] Миттю в безодню поринула, наче грузило свинцеве,
81] Що, до розложистих рогів вола польового припнуте,
82] Тягне донизу гачок на загибель зажерливим рибам.
83] Там, у глибокій печері, застала Фетіду. Навколо
84] Німфи її оточили морські. Рясні проливала
85] Сльози над долею сина вона бездоганного: мав-бо
86] В Трої родючій загинути він од вітчизни далеко.
87] Близько прийшовши, промовила так бистронога Іріда: