21] Мовивши так, до міста він вирушив, повен одваги,
22] Мовби із повозом кінь, що в гонах бере нагороду,
23] Ледве землі доторкаючись, легко летить по рівнині, —
24] Ступнями так безустанно Ахілл миготів і коліньми.
25] Перший Пріам, староденний Ахілла помітив очима,
26] Як по рівнині той мчав і сяяв озброєнням мідним,
27] Наче зоря, що наприкінці літа виходить на небо
28] Й сяє яскраво між зір незліченних у темряві ночі, —
29] Псом Оріона зорю ту блискучу в людей називають.
30] Найяскравіша вона, але знаком бува лиховісним
31] І вогневицю виснажливу людям нужденним приносить.
32] Так же і мідь у героя, що мчав, на грудях блищала.
33] Заголосив староденний, і, високо руки піднявши,
34] По голові себе бив, і, стогнучи, любого сина
35] Голосно став він благати, а той перед брамою Трої
36] Все ще стояв, рішучості повен з Ахіллом змагатись.
37] Руки до сина простягши, старий йому жалісно мовив:
38] "Гекторе, любе дитя, не чекай ти цього чоловіка
39] Сам, наодинці, бо стрінеш загибель свою незабаром,
40] Сином Пелея подоланий, — він набагато сильніший,
41] Ревний занадто! Коли б він безсмертним так само був любий,
42] Як і мені, його пси й коршаки б незабаром терзали
43] В полі, й скорбота страшна одлягла б од мого тоді серця.
44] Тож багатьох одібрав він у мене синів благородних,
45] Вбивши або у полон їх на острів далекий продавши.
46] Навіть і зараз я серед троян, що вернулись до міста,
47] Двох не побачив синів — Лікаона і з ним Полідора,
48] Що Лаотоя, жінок володарка, мені породила.
49] А як живі вони в стані ворожому, їх незабаром
50] Міддю і золотом викупим ми, — цього в нас багато, —
51] Досить за донькою Альт дарував мені, старець славетний.
52] А як померли вони і зійшли до оселі Аїда, —
53] Смуток огорне мене і матір, що їх породила.
54] Інші ж троянські осельники той відчуватимуть смуток
55] Дуже недовго, — лиш ти б не загинув, Ахіллом підтятий.
56] Отже, дитя моє, в мури ввійди, щоб троян і троянок
57] Урятувати й не дати великої слави зажити
58] Сину Пелея, та й милого б сам ти життя не позбувся.
59] Зглянься й на мене, бездольного, нині-бо я, безталанний,
60] Мислю ще, завтра ж пошле мені батько Кронід — на порозі
61] Старості — долю жахливу, й багато я лиха побачу:
62] Любих загибель синів і дочок загнання в неволю,
63] їхні сплюндровані спальні, маленьких діток нерозумних,
64] В несамовитості дикій об землю розбиваних люто,
65] Та невісток, полонених руками ахеїв жадливих.
66] А наостанку й самого мене під дверима вхідними
67] Хижі терзатимуть пси, коли, вдаривши гострою міддю,
68] Хтось мені груди пройме і вихопить душу із тіла, —
69] Пси з підворіття, що сам при своєму столі годував я,
70] Крові моєї нап'ються і, аж одурівши від неї,
71] Перед дверима розляжуться. Це юнакові не сором,
72] В битві наклавши життям під ударами гострої міді,
73] Мертвим лежати, бо весь він прекрасний, хоч десь би й розкрився.
74] А як чоло посивіле в убитого старця та сиву
75] Бороду й тіло його неприкрите пси оскверняють, —
76] Що жалюгідніше може для смертної бути людини?"
77] Так староденний благав і, вхопивши волосся руками,
78] Рвав із чола свого, Ректора серця, проте, не схилив він.
79] Й мати його заридала, рясні проливаючи сльози,
80] Лоно рукою відкрила, а другу на груди поклала
81] І, проливаючи сльози, промовила слово крилате:
82] "Змилуйся, Гекторе, сину мій, зглянься на матінку рідну,
83] Що твої сльози колись оцими грудьми гамувала,
84] Сину мій любий, згадай це і з ворогом лютим змагайся,
85] Тільки з-за муру один не виходь перед лави передні
86] Ревний занадто! Як вб'є тебе він, то на смертному ложі
87] Вже не оплачу ні я тебе, любе дитя, моя парость,
88] Ані дружина із посагом щедрим, тебе лиш далеко,
89] Біля аргейських човнів, шматуватимуть пси прудконогі!"
90] Так із сльозами обоє вони свого любого сина
91] Палко благали, та Ректора серця, проте, не схилили.
92] Велетня ждав він Ахілла, що вже наближався до нього.
93] Як подорожнього хижий дракон у лігві гірському чатує,
94] Зілля наївшись отруйного, й хижої сповнений люті,
95] І причаївшись, із лігва свого визирає страшливо, —
96] Так же і Ректор стояв, охоплений запалом буйним,
97] Щит осяйний до виступу вежі іззовні схиливши.
98] Мовив тоді він до себе, відважним обурений духом:
99] "Горе мені! Якщо я за цей мур чи за браму сховаюсь,
100] Полідамант мене перший образливим словом зустріне,
101] Що він до міста троян одвести мені радив раніше,
102] В ніч ту злощасну, як вийшов до бою Ахілл богосвітлий.
103] Я ж не послухав його. А було б набагато це краще!
104] Нині ж, коли стільки люду своїм погубив я безглуздям,
105] Сором мені і троян, і троянок у довгім одінні,
106] Щоб не закинув хто-небудь із них тоді, гірший од мене:
107] "Ректор наш люд погубив, на свою покладаючись силу".
108] Так говоритимуть. Тож набагато було б мені краще
109] Як не в двобої здолати Ахілла й звитяжно вернутись,
110] То від руки його славну загибель прийнять перед містом.
111] Чи, може, краще на землю шолом важенний покласти
112] Й щит свій опуклий, і, гострого списа до муру схиливши,
113] [з бездоганним Ахіллом, Пелеєвим сином, зустрітись,
114] [ обіцяти віддати Атрідам Єлену, й вернути
115] Всі скарби, що їх Александр у човнах крутобоких
116] 0,о Іліона привіз, — що й було тої звади початком, —
117] Це повернути Атрідам. Крім того, із військом ахейським
118] Всі поділити скарби, заховані в нашому місті,
119] Зобов'язав би й старійшин троянських я клятвою потім.
120] Не затаївши нічого, на дві поділити частини
121] Всі ті скарби, що має їх наше уславлене місто.
122] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?
123] Ні, не піду до Ахілла: моїх він благань не вшанує
124] І без усякого жалю і сорому, наче ту жінку,
125] Вб'є мене, голого, щойно я з себе озброєння скину.
126] Нам не годиться від дуба і каменя з ним починати
127] Марну розмову, неначе тій дівчині та юнакові, —
128] Дівчині та юнакові, що ніжну провадять розмову.
129] Краще нам збройно для бою рішучого швидше зійтися, —
130] Будемо бачить, кому із нас славу воздасть олімпієць".