324] Мовивши це, на Ахілла метнувсь він, здіймаючи хвилю,
325] З ревом, шумуючи піною, й кров'ю, і трупами мертвих.
326] Високо вгору знялася напоєна Зевсом багряна
327] Хвиля, готова поглинути славного сина Пелея.
328] Злякано скрикнула Гера тоді, боячись за Ахілла,
329] Щоб не втягнув у свій вир потік його глибокохвилий,
330] І до Гефеста вона, свого любого сина, звернулась:
331] "Встань, кривоногий, дитя моє! Силами в битві з тобою
332] Гідним помірятись ми вирового вважаємо Ксанта.
333] Вийди на поміч мерщій, розпали своє полум'я буйне.
334] З заходу кликнуть Зефіра і з півдня бурхливого Нота
335] Йду я, щоб грізною бурею з моря вони налетіли
336] І, неугасний роздмухавши пломінь, і голови, й зброю
337] Геть спопелили троянам. А сам ти над берегом Ксанту
338] Винищ дерева і кинься на води з вогнем, не піддайся
339] Ані солодким потока словам, ні суворим погрозам.
340] І не спиняй свого шалу, аж поки сама тебе лунко
341] Я не покличу, — тоді лиш погасиш вогонь безустанний".
342] Так говорила, й Гефест роздмухав палаючий пломінь.
343] Спеошу вогонь запалав на оівнині і без ЛІКУ меотвих
344] Воїв спалив, що лежали їх купи, Ахіллом убитих.
345] Висохла всюди рівнина, і знітились води прозорі.
346] Мовби осінній Борей, що дощами зволожену ниву
347] Сушить раптово на радість тому, хто її обробляє, —
348] Висохла так навколо рівнина, і воїнів мертвих
349] Трупи згоріли. На річку він полум'я кинув яскраве.
350] І зайнялися вогнем тамариски, і в'язи, і верби,
351] Взявся і лотос вогнем, і рясні очерети, й латаття, —
352] Все, що густо круг течій струмистих ріки проростало.
353] Риби й в'юни, знемагаючи, ці — в вировій-глибочіні,
354] Ті — в течії струменистій — туди і сюди метушились,
355] Подихом биті палким велемудрого бога Гефеста.
356] Взявся вогнем весь Потік і, озвавшись до нього, промовив:
357] "Ні, Гефесте, ніхто із богів проти тебе не встоїть, —
358] Годі й мені у бою з вогнедишним тобою змагатись!
359] Киньмо борню, — хай троян хоч і зараз Ахілл богосвітлий
360] Вижене з міста! Навіщо б я їх боронив та змагався!"
361] Так говорив він, весь в полум'ї, й світлі кипіли вже хвилі.
362] Як над великим вогнем розігрітий котел закипає
363] З салом розтопленим вепра, якого як слід годували,
364] Дрова палають сухі, і сало в котлі аж клекоче, —
365] Так же і хвилі Потоку палали й вода клекотіла.
366] Став він і плинути далі не міг, знеможений жаром,
367] Що велемудрий ним дихав Гефест. Із благанням до Гери
368] Врешті звернувся Потік і слово їй мовив крилате:
369] "Геро, чому серед інших богів лиш на мене одного
370] Син твій розгнівався? Перед тобою не стільки я винен,
371] Скільки інші богове, що стали троянам на поміч.
372] Можу-бо я, якщо так ти накажеш, її припинити, —
373] Хай же припинить і він. Крім того, тобі я клянуся
374] Згубної днини од війська троянського не одвертати,
375] Навіть коли б ненаситним охоплена полум'ям Троя
376] Вся запалала в огні, що його запалили ахеї!"
377] Тільки-но Гера-богиня почула це білораменна,
378] Мовила так до Гефеста вона, свого любого сина:
379] "Годі, Гефесте, дитя моє славне! Адже не годиться
380] Бога безсмертного кривдити нам задля смертного люду!"
381] Так говорила, й Гефест вогонь погасив божественний.
382] Хвилі назад повернулись до течій своїх струменистих.
383] Як вгамувалася Ксантова сила, обидва негайно
384] Бій припинили. Хоч сердилась Гера, а стримала зваду.
385] Та серед інших богів учинилася раптом страшенна
386] Звада, — серця з їх грудей поривались у сторони різні.
387] З шумом великим зіткнулись вони, аж земля застогнала
388] Й небо велике вгорі загриміло. З висот олімпійських
389] Зевс їх почув, і радістю серце у нього заграло
390] В грудях, коли він побачив, як битись богове зійшлися.
391] Довго вони не вагалися. От розпочав тоді битву
392] Щитопробивний Арей, із мідяним ратищем перший
393] Кинувся він на Афіну і слово їй мовив лайливе:
394] "Знову ти, мухо собача, на зваду богів підбиваєш,
395] Горда й зухвала, куди завела тебе високодумність?
396] Не пам'ятаєш хіба, як сина Тідея підбила
397] Ранить мене, а сама спрямувала свій спис проти мене
398] Й перед очима усіх пройняла мені тіло прегарне.
399] Нині ж за вчинене зло сподіваюсь тобі відомстити".
400] Мовлячи так, по страшній, отороченій пишно егіді,
401] Що не проб'є її й Зевсова блискавка, тяжко ударив, —
402] В неї Арей закривавлений списом ударив великим.
403] Трохи назад одступивши, камінь схопила Афіна
404] Чорний, великий, пощерблений, — за давнини його в поле
405] Ціла громада людей прикотила межу позначати.
406] Вцілила в шию Ареєві ним і всю міць одібрала.
407] Впавши, він вкрив сім пелетрів, скупав у пилюці волосся,
408] Брязнула зброя на нім. Засміялась Паллада Афіна
409] І з похвальбою до нього промовила слово крилате:
410] "Дурню, то й досі не знав ти, наскільки міцніша твоєї
411] Сила моя, що зважився нині зі мною рівнятись!
412] Матері так ти своєї спокутуєш врешті прокльони, —
413] Лиха наслала вона тобі в гніві за те, що ахеїв
414] Кинув і став ти до помочі високодумним троянам".
415] Мовивши це, одвернула Афіна ясні свої очі.
416] В час той Арея, що тяжко стогнав, Афродіта за руку,
417] Зевсова донька, взяла, і з натугою він опритомнів.
418] Щойно це Гера-богиня побачила, білораменна,
419] Зразу ж вона до Афіни промовила слово крилате:
420] "Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!
421] Знову ця муха собача веде людовбивцю Арея
422] Крізь колотнечу жорстокого бою. Жени її далі!"
423] Мовила так, і побігла Афіна, радіючи серцем,
424] І, Афродіту догнавши, ударила в груди рукою
425] Дужою. В тої ж і любеє серце, й коліна зомліли.
426] Разом лежали обоє вони на землі многоплідній,
427] І з похвальбою Афіна промовила слово крилате: