119] Доля й його подолала і гнів невблаганної Гери.
120] Так же і я, якщо доля й на мене така дожидає,
121] Мертвий поляжу. Та нині я славу здобуду велику.
122] Тож багатьох повногрудих троянських жінок і дарданських
123] Сльози із ніжних облич обома витирати руками
124] Я незабаром примушу і в смутку тяжкому стогнати, —
125] Знатимуть, що недарма спочивав я від бою так довго!
126] Ти ж, хоч і любиш, не втримуй од битви мене, — не скорюсь я!"
127] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:
128] "Все говорив ти, мій сину, цілком справедливо. Не сором
129] Товаришів захищати у скруті від гибелі злої.
130] Тільки ж в руках у троян із плечей твоїх пишне, блискуче
131] Мідне озброєння. Сам уже Гектор шоломосяйний
132] Гордо на плечі його одягнув. Хоч не довго, вважаю,
133] Ним величатися буде: близька-бо його вже загибель.
134] Ти ж не спіши в колотнечу Ареєву кидатись, поки
135] Власними сам не побачиш очима мене біля себе.
136] Завтра із першим сонячним променем я повернуся
137] І принесу тобі зброю ясну від Гефеста-владики".
138] Мовивши це, відійшла від свого вона любого сина
139] І до сестер, що у морі, з такими звернулась словами:
140] "Йдіть і пориньте тепер у лоно широкого моря.
141] В отчу вернувшись оселю, морського провідайте старця,
142] Щоб розказать йому все. Я ж піду на вершину Олімпу
143] І попрошу Гефеста, славетного майстра, скувати
144] З міді блискучої сину моєму озброєння славне".
145] Мовила так, і поринули в хвилю морську нереїди,
146] А срібнонога Фетіда тоді на вершину Олімпу
147] Вийшла, щоб любому синові зброю славетну здобути.
148] Швидко богиню несли на Олімп її ноги. Ахеї ж
149] З криком жахливим тікали від Гектора-мужозвитяжця
150] І досягли Геллеспонту й своїх кораблів глибодонних.
151] Не пощастило, проте, в наголінниках мідних ахеям
152] Вбитого взяти Патрокла з-під стріл, що був другом Ахілла,
153] Знову-бо тіло його настигли і люди, і коні
154] З Гектаром, сином Пріама, що схожий на полум'я бурне.
155] Тричі за ноги хапав його Гектор шоломосяйний,
156] Щоб волокти його в місто, і кликав троян на підмогу,
157] Тричі обидва Еанти, охоплені запалом бурним,
158] Гектора геть відганяли. Та, певний власної сили,
159] То в бойову колотнечу він кидавсь, то, враз зупинившись,
160] Криком своїх підбадьорював. А відступати й не думав.
161] Як зголоднілого лева рудого від тіла худоби,
162] Вбитої в полі, ніяк пастухи відігнати не можуть,
163] Так не могли обидва Еанти, у зброю закуті,
164] Гектора, сина Пріама, одкинуть од тіла Патрокла.
165] Так би його й поволік, невимовною славою вкрившись,
166] Та вітронога Іріда з Олімпу до сина Пелея
167] Потай од Зевса та інших безсмертних примчала із вістю,
168] Щоб готував свою зброю. Сама її Гера послала.
169] Стала вона біля нього й промовила слово крилате:
170] "Встань, Пелеїде, мерщій, між воїв усіх найстрашніший,
171] І заступись за Патрокла. Жахливий бій через нього
172] Перед човнами палає. Бійці один одного гублять —
173] Вої ахейські стоять, захищаючи вбитого тіло,
174] Вої ж троян — за вітрами овіяний мур Іліона
175] Прагнуть його затягнуть, а найбільше — осяйливий Гектор
176] Рветься до того, — Патроклову голову хоче на палю
177] Він настромити, від ніжної шиї її відрубавши.
178] Отже, не гайся, вставай! Посоромся лиш думки, що може
179] Тіло Патроклове втіхою стати для псів іліонських!
180] Вічна ганьба тебе жде, якщо тіло спотворено буде!"
181] В відповідь мовив тоді богосвітлий Ахілл прудконогий:
182] "Хто із безсмертних, Ірідо-богине, послав тебе з вістю?"
183] Відповідаючи, мовить йому вітронога Іріда:
184] "Гера послала мене сюди, Зевсова гідна дружина.
185] Цього не знає ні високовладний Кронід, ані інший
186] Хтось із богів, що домують на вкритому снігом Олімпі".
187] В відповідь знову до неї промовив Ахілл прудконогий:
188] "Як я на битву піду? У троян-бо мій весь обладунок.
189] Матінка люба звеліла мені не рушати на битву,
190] Поки не прийде сама і очима її не побачу.
191] Гарне озброєння має вона принести від Гефеста.
192] Тут же не знаю, який обладунок я б міг одягнути,
193] Тільки один хіба щит Еанта, Теламоніда.
194] Але, гадаю, він сам, змагаючись в лавах передніх,
195] Списом січе ворогів, захищаючи тіло Патрокла".
196] Відповідаючи, мовить йому вітронога Іріда:
197] "Знаємо добре і ми, що в троян обладунок твій славний.
198] Але ж і так, підійшовши до рову, ти їм покажися, —
199] Може, їх острах огорне, і шал войовничий припинять
200] Вої троянські, — хай трохи спочинуть синове ахеїв
201] Від сум'яття бойового, — недовгий в бою відпочинок".
202] З цими словами геть одійшла бистронога Іріда.
203] Встав тоді Зевсові любий Ахілл. Афіна ж на дужі
204] Плечі поклала егіду, оздоблену всю торочками.
205] Оповила у богинях пресвітла йому золотою
206] Хмарою голову, пломінь навкруг осяйний запаливши.
207] Так же, як з дальнього острова самого неба сягає
208] Марево димне над містом, що рать обложила ворожа;
209] Б'ються вони цілий день в Ареєвій битві жорстокій,
210] Місто своє захищаючи; й ледве закотиться сонце,
211] Вогнища палять усюди, і вгору до самого неба
212] Світло здіймається їхнє, щоб бачили й дальні сусіди
213] Й на кораблях прибули рятувать од загибелі злої, —
214] Так і в Ахілла з чола його сяєво неба сягало.
215] Вийшов за мур він і став біля рову, та з військом ахеїв
216] Він не змішався, шануючи матері мудре веління.
217] Стоячи там, він гукнув, а здаля і Паллада Афіна
218] Крикнула, й враз сум'яття охопило троян невимовне.
219] Так же, як дзвінко лунають іздалеку звуки суремні
220] З вражих загонів, що в наступ нещадний рушають на місто,
221] Так же дзвонисто лунав і голос гучний Еакіда.
222] Мідний почувши іздалеку голос гучний Еакіда,
223] Дух у троян занепав. Повернули назад пишногриві
224] Коні свої колісниці, біду відчуваючи духом.
225] Жах і візничих обняв, як уздріли вогонь неугасний,
226] Що над чолом у великого духом сина Пелея
227] Страшно палав, — його ясноока світила Афіна.
228] Тричі над ровом страшенно Ахілл закричав богосвітлий,
229] Тричі лякались трояни й союзники з ними славетні.
230] Кращих дванадцять тоді троянських загинуло воїв
231] Від колісниць і списів своїх гострих. Тим часом ахеї,
232] З радістю із бойовища Патроклове витягти тіло,
233] Вклали на мари. Із слізьми юрбою його оточили
234] Товариші. Між ними ішов і Ахілл прудконогий,
235] Сльози гарячі ллючи над пробитим гострою міддю
236] Вірним товаришем, що на ношах лежав бездиханний.
237] Сам-бо недавно його з колісницею й кіньми послав він
238] В битву, але не діждав, щоб той повернувся додому.