538] "От я хоч трохи полегшив свій дух од нестерпного смутку
539] За Менойтідом полеглим, хоч воїна слабшого вбив я".
540] Так він сказав і, скривавлену зброю собі в колісницю
541] Склавши, на неї вийшов і сам із ногами й руками,
542] Кров'ю залитими, наче той лев, що бика роздирає.
543] Знов над Патроклом жахлива тоді розпростерлася битва,
544] І многослізна, й жорстока. Ту зваду збудила Афіна,
545] З неба зійшовши на землю. Послав її Зевс громовладний
546] Дух бадьорити данаям: до них-бо він серцем схилився.
547] Мов пурпурову над смертними райдугу в небі високім
548] Зевс простирає, віщуючи людям війни небезпеку
549] Або зими незогрійної, що зупиняє людині
550] Працю всю на землі і засмучує овні отари, —
551] Так, в пурпурову закутавшись хмару, зійшла до ахеїв
552] Діва Афіна і в кожному дух піднесла войовничий.
553] Першому сину Атрея, стояв він до неї найближче,
554] Для підбадьорення мужньому мовить вона Менелаю,
555] Фенікса постать прибравши і голос до того ж дзвонистий:
556] "Сором великий на тебе впаде, і ганьба, Менелаю,
557] Буде навічна тепер, якщо вірного друга Ахілла
558] Тут, біля мурів троянських, терзатимуть пси бистроногі!
559] Отже, тримайся міцніше і воїв своїх підбадьорюй".
560] В відповідь так їй сказав Менелай, у бою гучномовний:
561] "Феніксе, батечку мій довгоденний! Якби ж то Афіна
562] Силу дала мені й зброї навалу од мене відбила!
563] Вийшов би радо тоді Патроклове я захищати
564] Тіло, — так тяжко сумна його смерть мені вразила серце.
565] Гектор же, полум'я сили жахливої повен, невтомно
566] Міддю все нищить навколо, бо Зевс йому славу дарує".
567] Так він сказав. Ясноока зраділа богиня Афіна,
568] Що між богів він до першої неї з благанням звернувся,
569] Й силу велику в плечі уклала йому і в коліна,
570] Груди ж наповнила й серце йому зухвалістю мухи —
571] Скільки не гонять її, вона повертається знову
572] Тіло кусати: кров-бо людини така їй приємна!
573] Вклала зухвалість таку вона в серце йому спохмурніле.
574] Став біля тіла Патрокла й блискуче він ратище кинув.
575] Жив у ту пору Подес між троянами, син Етіона.
576] Сміливий муж і багатий; над всіх шанував його Гектор
577] З-поміж троян, — товаришем учт йому був він і другом.
578] Мав він тікати, та в пояс його Менелай русокудрий
579] Раптом ударив і списом навиліт пройняв його мідним.
580] Тяжко той гримнув об землю. Й Атрід Менелай русокудрий
581] Тіло його від троян поволік до загонів ахейських.
582] Гектору дух піднімав Аполлон, підійшовши до нього
583] Й вигляд прибравши вождя Асіада Фенопа, що гостем
584] Гектора був найлюбішим, а сам проживав в Абідосі.
585] В постаті цій тоді мовив йому Аполлон дальносяжний:
586] "Гекторе, хто тебе досі з ахеїв здолав би злякати?
587] Нині ж тікаєш ти й від Менелая, який списоборцем
588] Завжди слабким був. Тепер він один у троян викрадає
589] Тіло Патрокла, вірного вбивши товариша твого,
590] Кращого з воїв, Подеса, що сином вважавсь Етіона".
591] Так він сказав, і чорною млою скорботи вповитий
592] Гектор пройшов наперед у міднім одінні блискучім.
593] Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочками
594] Пишно оздоблену, й, хмарами Іди верцАну вповивши,
595] Блиснув, і громом ударив, егідою тою потрясши,
596] І перемогу троянам послав та втечу ахеям.
597] Перший із бою тікати подавсь Пенелей-беотієць.
598] Прямо вперед пориваючись, був у плече він ізверху
599] Злегка поранений. Тільки до кості роздряпала тіло
600] Полідамантова зброя, хоч списа і зблизька він кинув.
601] Зблизька і Гектор у руку над кистю ударив Леїта,
602] Алектріонові сина, й той мусив облишити битву.
603] Кинувсь тікать, озираючись, він, вже не мавши надії
604] Втримати списа в руках і, як досі, з троянами битись.
605] Гектора, що за Леїтом погнався, тим часом настигши,
606] Ідоменей над соском по броні у груди ударив.
607] Та біля вістря зламалося ратище довге. Трояни
608] Голосно скрикнули. Гектор націливсь тоді в Девкаліда
609] Ідоменея, що вийшов на повіз. Та, схибивши трохи,
610] Вразив Койрана, що був Меріона супутцем-візничим,
611] Мужа, прибулого з ним із будовами славного Лікта.
612] Пішки спершу до Трої прийшов з кораблів крутобоких
613] Ідоменей і велику троянам віддав би звитягу,
614] Та незабаром Койран йому коней пригнав прудконогих.
615] Світлом для нього він став, загибелі день одвернувши,
616] Сам же життя загубив од Гектора-мужозвитяжця.
617] Той його в щелепу, близько від вуха ударив і списом
618] Вибив зуби йому, язик розрубавши надвоє.
619] З повоза випав Койран і виронив віжки на землю.
620] Та Меріон нахиливсь, і, з землі їх піднявши руками,
621] Ідоменееві швидко подав, і до нього промовив:
622] "Коней хутчіше жени до своїх кораблів бистрохідних.
623] Бачиш ти й сам, перемогу здобудуть тепер не ахеї!"
624] Так він сказав. Девкалід пишногривих погнав тоді коней
625] До кораблів глибодонних. І острах обняв йому серце.
626] Від Менелая, проте, і Еанта, великого духом,
627] Зевс не втаїв, що звитягу мінливу дає він троянам.
628] Перший озвався до них великий Еант Теламоній:
629] "Горе нам! І найдурнішій людині тепер зрозуміло,
630] Що всемогутній наш батько, сам Зевс помагає троянам:
631] Всі-бо їх стріли й списи досягають мети, хто б не кинув —
632] Добрий боєць чи поганий, — сам Зевс їх летом керує.
633] Наші ж летять навмання і падають марно на землю.
634] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,
635] Як нам Патроклове тіло відбить і поверненням скорим
636] Товаришам своїм любим сподівану радість подати.
637] Дивляться пильно на нас вони в смутку, не певні, чи зможем
638] Гектора-мужозвитяжця і рук його міць нездоланну
639] Стримати ми, й до човнів чорнобоких почнемо тікати.
640] Хоч би знайшовся товариш, що звістку б відніс якнайшвидше
641] До Пелеїда, він-бо, гадаю, ще й досі не знає
642] Вісті сумної, що впав у бою його любий товариш.
643] Тільки нікого не можу побачити я між ахеїв, —
644] Темною хмарою всі — і люди, і коні вповиті.
645] Зевсе, наш батьку! Розвій оту хмару над дітьми ахеїв,
646] Небо кругом проясни, щоб бачити все нам очима,
647] І погуби нас при світлі, якщо вже бажаєш губити".