Угледівши кількох воїнів, що явно збиралися тікати з бойовища, Агамемнон узявся їх прилюдно ганьбити:
— Гей ви, боягузи, чого тупцяєтеся тут, як безтямні вівці, і не ладнаєтесь до битви? Чи дожидаєте, поки вороги дійдуть аж до наших крутобоких кораблів? Чи, може, чекаєте, щоб Зевс захистив вас своєю могутньою рукою?
Так обходив володар мужів Агамемнон свої лави. Аж ось побачив він мужів з великого острова Кріту, що гуртувалися круг свого вождя Ідоменея, силою схожого на вепра. Щиро зрадів Агамемнон і привітав їх ласкавим словом. Далі побачив він обох Еантів на чолі величезного війська, що сунуло, наче темна хмара, а наїжені списи й мідні щити раз у раз спалахували яскравими блискавками.
— Хоробрі Еанти! — гукнув до них Агамемнон.— Вас і воїнів ваших не треба підбадьорювати, ви завжди серед перших у битві.
.Коли б усі були такі хоробрі й завзяті, як ви, то недовго простояло б міцномуроване місто старого Пріама. [31]
Привітав цар Агамемнон і мудрого Нестора — той шикував пілосців до бою. Наперед він поставив воїнів на колісницях, позаду — піше військо хоробре, а всередину пхнув полохливих, щоб навіть боягуз змушений був воювати.
Побачивши це, зрадів володар мужів Агамемнон, похвалив пілосців і пішов хутко далі. Та як же він здивувався, коли, зайшовши аж туди, де вже не чулося бойового гуку, нараз угледів хитромудрого Одіссея. Той спокійно чекав із своїм військом, поки інші ахеї почнуть битву. Розгнівався цар Агамемнон і кинув йому образливе слово докору. Однак ітакійський володар тільки зиркнув похмуро з-під насуплених брів і стримано мовив:
— Навіщо кажеш таке, славетний Атріде? Ось почнеться бій, і ти побачиш мене у перших шерегах. Тож слів на вітер не кидай.
Усміхнувся тоді Атрід і вибачливо сказав:
— Коли я помилився, то хай швидкий вітер розвіє образливе слово. Знаю: так само, як я, прагнеш ти бою, тож посувайся із своїми воїнами вперед.
Тут, далеко від бойовища, стрівся Агамемнонові й Діомед, високодумний син славетного Тідея. Герой стояв на гарно кованій колісниці, а вірний візничий Стенел стримував за віжки вітроногих коней.
Знову лють пойняла Агамемнона, і він гостро кинув:
— Слухай-но, Діомеде! Невже ти лякливо ховаєшся від бою? Твій рідний батько, відважний Тідей, кажуть, ніколи не тремтів зі страху і завжди перший ішов на ворога. Та, певне, ти в нього не вдався!
Нічого не відказав на те Діомед, тільки шанобливо схилив голову. А тоді скочив із колісниці й кинувся туди, де ось-ось мав початися бій, тільки грізно забряжчала мідь його багато: зброї.
Згуртоване ахейське військо сунуло до високої Трої. Здавалося, то велетенські морські хвилі, збурені вітром, мчать до землі, огинають прибережні стрімчасті скелі і високо здіймаються вгору, вкриваючи берег білим шумовиння. Так одна за одною посувались ахейські шереги, мовчки, покірні наказам вождів. Ніхто б не подумав, що тут — безліч мужів і в кожного голос є в грудях, така панувала тиша над військом, тільки ясно виблискувала гарно оздоблена зброя. А над троянським військом стояв якийсь стугін, наче незліченна отара овець вибігала з кошари.
Грізна Афіна Паллада вела вперед ахеїв, а троянців надихав сам бог війни Арей. Та всіх однаково підбурювала його рідна сестра [32] і товаришка вірна — невситима Звада, та Звада, що з'являється на світ маленька і квола, а незабаром зростає до самого неба і владно ступає землею, сіючи горе та смерть. І от два війська зійшлися.
Щойно на місці однім супротивні дві раті зійшлися,
Разом зіткнулися шкіра щитів, і списи, і зусилля
Мідянозбройних мужів. Одні об одні ударялись
Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.
Все тут змішалось — і крики звитяжні, і стогони людські
Тих, що губили і гинули, й кров'ю земля підпливала.
Так, як у повінь потоки, із пагір спадаючи буйно,
Котять ярами із сніжних джерел свої води бурхливі
І у долині просторій їх шумно зливають докупи,
А з-над бескету пастух іздалеку гомін той чує,-
Так і од військ протиборних брязкіт і крики лунали.
Ахеї так навально і нестримно йшли в наступ, що троянці на чолі з блискучим Ректором мусили відступити. Завважив це з твердині Пергама розгніваний Аполлон і гучно крикнув:
— Сміливіше, троянці! Не віддавайте звитяги ахеям, адже шкіра у них не з каменю і не із заліза, їй не затримати гострої міді! До того ж немає серед ахеїв наймогутнішого їхнього войовника — Ахілла. Скривджений, він не схотів допомагати Атрідам. Тож нумо вперед!
А серед ахейського війська в той час походжала Афіна Паллада й підбадьорювала потомлених героїв.
І битва тривала.
ДІОМЕДОВІ ПОДВИГИ
Могутньому Діомеду, синові славного Тідея, Афіна Паллада дала особливу силу й відвагу, щоб серед інших ахейських героїв він відзначився великим подвигом і здобув собі славу звитяжця. Навкруг його шолома й щита богиня запалила незгасне сяйво, ясне, мов та осіння зоря, що, вмившись у глибокій течії Океану, виблискує яскравіше за всіх на темному небі. Осяявши так Діомедові голову й плечі, Афіна Паллада спрямувала його в самісіньку гущавину бою.
Угледіли Діомеда два троянські герої, рідні брати Ідей і Фегей, сини Гефестового жерця Дарета, і помчали на бойовій колісниці йому навстріч. Та розмахнувся дужий Діомед, метнув щосили свого списа, і Фегей, смертельно поранений в груди, упав з колісниці Загинув би й другий юнак, та бог Гефест не схотів, щоб подвійна жалоба зігнула плечі й сиву голову його жерця Дарета, і не допустив юнакової смерті: густою млою укрив він Ідея і тим врятував. Діомед же забрав їхню бойову колісницю і звелів своїм воїнам, відвести її до ахейських кораблів.
А далі вже й не видно було, де б'ється Діомед — чи оточений [31] троянцями, а чи в шерегах ахейського війська. Він бушував у долині, наче бурхлива гірська річка. Як у весняну повінь рве вона греблі й мости, так рвав Діомед троянські шереги.
Тим часом Афіна Паллада наблизилася до буйного бога війни Арея і мовила гостро:
— Мужовбивче Арею, кров'ю людською умитий! Облишмо ахеїв і троянців, хай собі б'ються. Зевс Громовержець сам дасть перемогу тому, кому схоче. А нам краще піти звідси, щоб не накликати його нестримного гніву.