Іліада (переказ для дітей)

Сторінка 58 з 62

Гомер

Вона здійснилася, коли Шліман був уже літньою людиною. Торгівля дала йому необхідні для археологічних розкопок кошти.

Він вирядився до Греції й Туреччини з "Іліадою" Гомера в руках. Невтомний шукач провадив розкопки в Греції на місцях давніх міст — Мікен, Тірінфа, Орхомена, на острові Ітаці — батьківщині Одіссея.

Нарешті, розкопуючи горб Гисарлик на малоазійському березі, він, як йому здалося годі, знайшов руїни здобутої ахейцями твердині троянського царя Пріама, оспіваної Го-мером Трої.

ІЛІОН, АЛЕ НЕ ТОЙ!

Уже згодом виявилося, що хоч розкопки Шлімана відбулися на місці гомерівської Трої, але зруйноване пожежею місто, яке він вважав за руїни Іліона, перестало існувати ще в двадцять першому сторіччі до н. є., тобто за тисячу років до загибелі Трої. Після Шлімана археологи розкопали на тому самому місці залишки принаймні десятьох міст, що існували від 26 ст. до н. є. до середини четвертого ст. до н. є. Серед нашарувань різних епох Шліман не помітив Трої, оспіваної Гомером, 1300-1150 р. р. до н. є. Проте, так чи інакше, факт історичного існування Трої був незаперечно доведений. Залишалося довести, що й події, оспівані в "Іліаді", також були історичні, хоч і прикрашені міфологією, наприклад, такими епізодами, як поява богів серед людей, їхні втручання до боїв ахейців із троянцями тощо.

ХЕТТИ ПРО АХЕЙЦІВ

У другій половині другого тисячоріччя до нашої ери в Малій Азії перестала існувати колись могутня хеттська держава. Архіви клинописних табличок її столиці Хаттусаса (недалеко від сучасної столиці Туреччини Анкари) зберігають назву народу аххіява, ім'я Алаксанду, правителя міста Вілуса, назву Таріус Дехто з сучасних нам дослідників ототожнює народ аххіява з ахейцями, Алаксанду — з Александром (інакше — Парісом), Ві-лус — із Іліосом (Іліоном), Таріус із Троєю. Це також може бути свідченням на користь історичної основи "Іліади".

ХТО ВОНИ, АХЕЙСЬКІ Й ТРОЯНСЬКІ ГЕРОЇ?

Деякі вчені й до цього часу сумніваються, що події, оспівані в "Ідіаді", справді відбувалися під мурами стародавнього Іліона на суворому узбережжі Троади.

Проте на початку п'ятдесятих років нашого сторіччя світ учених-філологів облетіла звістка: молодий англійський архітектор Майкл Вентріс (1922-1956) навчився розуміти й перекладати написи на глиняних табличках, знайдених у руїнах двох давніх міст: Кно-са на острові Кріті та Пілоса на південному заході Пелопоннесу в континентальній Греції. Ці написи були зроблені близько середини другого тисячоріччя до нашої ери якимось письмом не з 24 літер, як у грецькій абетці, а приблизно з 50 знаків для окремих складів і багатьох знаків для цілих слів *.

Коли вчені розшифрували написи на цих глиняних табличках, то вони прочитали імена Ахіллеса (Ахілла), Гектора, Агамемнона та багатьох інших героїв "Іліади", хоч написи з названими іменами були складені ще до можливого зруйнування Трої ахейцями. Це навело їх на думку, що в цих написах, які всі мали суто діловий характер, ідеться про історичних, а не міфічних осіб.

А ЧОМУ СТАЛАСЯ ТРОЯНСЬКА ВІЙНА?

Якщо вірити міфові, то до війни ахейців проти троянців спричинилося викрадення троянським царевичем Парісом-Александром красуні Єлени, дружини спартанського царя Менелая, брата мікенського царя Агамемнона. За міфом цьому викраденню посприяла богиня краси й кохання Афродіта, і сталося воно не без волі верховного бога-олімпійця З68" са, який шукав способу втягти людей до згубної війни.

На весілля фессалійського царя Пелея і богині Фетіди, майбутньої матері героя Ахіллеса, були запрошені всі олімпійці, крім богині чвар і розбрату Еріди. Ображена Еріда прийшла без запрошення і кинула на стіл прегарне яблуко з написом: "найпрекраснішій". Три найповажніші богині — Гера, Афіна, Афродіта — засперечалися, котрій з них має належати те яблуко (звідси, до речі, й вираз "яблуко розбрату"). Кожна вважала себе за найпрекраснішу. Врешті-решт вони попрохали Зевса розсудити їх. Громовержець не хотів ображати жодну з трьох великих богинь і вирішив так: нехай цю суперечку розв'яже Па-ріс, син троянського царя Пріама, найвродливіший чоловік. Паріс розгубився, а богині почали наввипередки спокушати його щедрими обіцянками. Гера за яблуко обіцяла йому владу й багатство, Афіна — військову славу, а ніжна Афродіта — найвродливішу з усіх смертних жінок. Царевич дав яблуко Афродіті. Ображені Гера і Афіна розгнівалися не тільки на нього, але й на всіх троянців. А навчений Афродітою Паріс приїхав до Спарти і вмовив красуню Єлену (якій він теж дуже сподобався) втекти з ним до Трої. Розлючений Менелай поскаржився своєму братові Агамемнону, а той скликав усіх ахейських володарів, щоб разом вирушити в похід проти троянців і повернути Менелаеві його дружину Єлену.

Оце, на думку давніх греків, і стало першопричиною десятирічної війни ахейців із троянцями. Можна сперечатися про те, була чи не була Троянська війна. Якщо ж ця війна була насправді, то причину її слід шукати в зіткненні матеріальних інтересів ахейських племен Європи (в "Іліаді" — ахейців, аргосців, данайців) і, можливо, також ахейців Малої Азії — троянців та їхніх союзників. Припустімо навіть, що ахейці з Еллади вимагали, щоб троянці повернули Єлену Менелаєві, але це могло стати хіба що приводом до війни, а не її основною причиною, яка загублена для нас у темряві минулих" століть.

[* Коли вас цікавить, як були прочитані написи глиняних табличок із Кноса та Пілоса, прочитайте книжку професора С. Я. Лур'є "Заговорившие таблички", Москва, Детгиз, 1960, (Школьная Гіиблиотека).]

Безсумнівне лише те, що була Троя (чи Ідіон), і буди певні події, спогад про які зберігся в давньогрецьких епічних творах. В епосі про ці події розповідається як про такіг що відбулися в далекому минулому. Давні греки цікавилися і самими подіями і їхнім художнім відображенням. Ця цікавість була успадкована від них наступними поколіннями. І сьогодні люди читають в оригіналі, в перекладах, у переказах не лише багату на захоплюючі пригоди "Одіссею", але й віршовану повість про битви ахейців із троянцями — "Іліаду". Ахіллес, Агамемнон, Гектор, Андромаха, Єлена, Паріс, Діомед, Одіссей, Патрокл, Пріам — це не просто імена, а живі люди, чиї добрі та погані вчинки, слова, доля і досі хвилюють нас.