Ахейці обмили Патроклове тіло, вбрали у білі шати й поклали на високому ложі. Тоді став над убитим Пелід і врочисто промовив:
— Видно, обом нам, любий Патрокле, судилося полягти на троянській землі. Тебе поховаю я з великою шаною, але звелю розпалити погребне вогнище тільки тоді, як покладу отут, біля тебе, голову невгамовного Гектора та його зброю.
На Олімпі тим часом срібнонога Фетіда вступила в оселю кульгавого бога Гефеста — у світлий, прегарний, прикрашений зорями дім, що його-збудував сам господар. Угледівши богиню, назустріч їй вийшла Харіта в блискучій намітці — дивовижна красуня, дружина кульгавого бога. Взяла вона за руку гостю і приязно спитала:
— Люба Фетідо, вбрана у довгі шати, що привело тебе до нашого дому? — І голосно гукнула: — Гефесте, іди-но сюди, до нас завітала богиня Фетіда.
Господар дому саме працював у своїй кузні — роздмухував ковальські міхи. Почувши жінчині слова, він одразу ж озвався:
— О, богиня Фетіда — бажана й дорога для нас гостя. Вона врятувала мене, пожаліла у скруті великій, коли моя мати, безжальна Гера, скинула мене з Олімпу на землю, щоб не бачити, як я шкутильгаю. 0, як би я страждав, аби не срібнонога богиня, що сховала мене за течією ріки Океану, і там, у далекій печері, я переховувався дев'ять літ. Тепер Фетіда завітала до нас, і треба зустріти її, як належить, та віддячити безсмертній за ласку.
І бог-митець швиденько поскладав своє начиння до срібної скрині, витер рясний піт з голови, грудей і рамен, а тоді вбрався в гарний хітон і вийшов, кульгаючи, з кузні. За ним поспішали дві служниці, що їх Гефест сам змайстрував із щирого золота, дав їм розум, мову і силу, а богині ще й навчили їх гаптувати.
Узяв Гефест свою гостю за руку і мовив:
— Люба Фетідо, вбрана у довгі шати, що привело тебе до нашого дому? Я виконаю будь-яке твоє прохання, коли тільки зможу.
— Скажи мені, Гефесте, чи є на Олімпі богиня, нещасніша за мене? Породила я на світ найхоробрішого героя. Доглядала його, як гарну рослину в саду, і він виріс гінкий та міцний, наче ясен сріблистий. Сама я послала Ахіллеса воювати священну Трою, та переможцем його не зустріну. Не повернеться він до свого рідного дому, до батька Пелея. Вже недовго лишилося моєму смертному синові жити, недовго буде милуватися він сяйвом яскравого сонця. Тож хай хоч останні дні він натішиться славою. Я припадаю
тобі до ніг і слізно благаю: зроби Ахіллесові зброю, бо свою він оддав другові і тепер зостався беззбройний. Тільки ти можеш зарадити моєму синові!
— Не журися, люба Фетідо. Коли б мені було так легко врятувати твого сина від чорної смерті, як легко зробити для нього прегарну зброю!
І, не гаючи часу, Гефест подався до кузні. Розпалив два десятки горен, що по-різному кожне горіло, в полум'я кинув оливо й мідь, а тоді ще додав золота й срібла. В праву руку взяв молот, у ліву — кліщі й заходився робити величезний щит. Рівний, потрійний, з п'ятьма металевими смугами, той щит Гефест прикрасив гарно й мудро:
Землю на нім зобразив він майстерно і небо, і море,
Сонця невтомного коло, і місяць срібляний уповні,
І незліченні сузір'я, що неба склепіння вінчають,
Посеред них і Плеяди, й Гіади, і міць Оріона,
ЇЇ навіть Ведмедицю — інші ще Возом її називають.
Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона,
Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.
Далі Гефест зобразив на щиті двоє великих міст; у першому панує свято, бенкет, бучні весілля. Ось при палахкотливім світлі смолоскипів ведуть кілька пар молодих, лунають весільні пісні, а юнаки та дівчата кружляють у невпиннім танку, і ніжно виспівує флейта... А далі, на міському майдані, зібралася на раду громада. Старійшини сидять у священному колі, і кожен підводиться по черзі та, спершись на посох, виголошує свою мудру думку.
Друге ж місто обложили два пишно озброєні війська. І засперечалися: чи брати навалою місто, чи укласти мир і з половини одержати здобич. А за містом, біля гірського потоку, обложені влаштували засаду. На чолі їх стоять грізні боги — Арей та Афіна Паллада, обоє із щирого золота, ще й об ладунки на них яскрять золоті, тож їхні постаті видно далеко. І ось край гірського потоку спалахує бій. Виблискує зброя, свистять стріли, здіймається страшенний галас. Смерть полює живих, а поранених цупко тримає, і шати її вже червоні від людської крові.
Далі виднілася на щиті велика нива, що її зорали круторогі воли; вона — хоч золота — чорніла, як справжня родюча земля, і зробити це диво було до снаги тільки богові, як і той виноградник, що вбирав очі своїми великими гарними гронами. Молодь збирала їх у плетені кошики, а тоді відносила ті кошики, пританцьовуючи під звуки веселої музики.
Ще й танок показав майстер-бог: вродливі дівчата у квітучих вінках та стрункі юнаки, взявшися за руки, легко кружляють, розходяться, ідуть одне на одного і знову невпинно кружляють. Посередині ж кола гарно співає та виграє на кіфарі схожий на бога співець.
А край щита вирує могутній потік Океану...
Скінчив Гефест дивний свій витвір, та не кинув роботи: ще викував він для Ахіллеса міцний панцер, що палав здалеку, наче яскравий вогонь, викував пишний шолом із золотим гребенем, ще й наголінники з гнучкого олива вилив. Тоді кульгавий бог усе це зібрав та й відніс срібноногій богині Фетіді. Щиро зраділа богиня і пташиною злетіла з Олімпу, несучи синові божественний дарунок.
АХІЛЛЕС ЗРІКАЄТЬСЯ СВОГО ГНІВУ
З першим сяйвом золотошатної Еос, що поволі виходила з хвиль ріки Океану, несучи ясний день і безсмертним і смертним,— до ахейських суден примчала срібнонога богиня з Гефестовими дарами для її любого сина. Той і досі ридма ридав над тілом свого вірного друга Патрокла, а навколо, скрушно зітхаючи, юрмилися воїни.
Фетіда взяла Ахіллеса за руку і лагідно мовила:
— Годі, любий мій сину, облиш мертвого, хоч це й важко тобі, та не нарікай на волю богів. Ось прийми від самого Гефеста бойову зброю, якої ще жоден смертний не мав.
Мовивши це, поклала вона все озброєння гарне
Перед Ахіллом. Воно аж дзвеніло, оздоблене пишно.
Трепет пойняв мірмідонян, що на обладунок не сміли
Навіть дивитись, і всі відсахнулись. Ахілл же як глянув,