Друга свого. Під мурами Трої осяйливий Гектор
Списом Патрокла уб'є, як многих той воїв погубить
І серед них богосвітлого сина мого Сарпедона.
Ректора вб'є за це в розпалі гніву Ахілл богосвітлий.
Але тоді лише від кораблів я влаштую суцільний
Відступ троянського війська, коли опанують ахеї
Трої високу твердиню, послухавши ради Афіни.
Гніву проте не вгамую свого і нікому з безсмертних
Допомагати ахеям також не дозволю раніше,
Аніж Пелідове сповнено буде бажання — тож сам я
Пообіцяв йому, схвально кивнувши на те головою.
Так сказав владно Зевс Громовержець. Пригнічена його віщими словами, золотошатна Гера вже не перечила, а слухняно подалася на захмарний Олімп і досягла його так швидко, що хіба тільки людська думка може так швидко літати.
Безсмертні саме розкошували у Зевсовому палаці, та, побачивши поважну Геру, посхоплювалися з місць, вітаючи її повними келихами. Але державна богиня поминула їх і взяла келих лише з рук гарнолицьої Феміди, що перша підбігла і здивовано спитала:
— Що тобі сталося, Геро? Здається, хтось налякав тебе. Чи не Зевс темнохмарний?
— Не питай мене, Фемідо. Ти гаразд знаєш, яке в Зевса горде й суворе серце.
Сівши до столу, Гера перебігла присутніх очима і всміхнулася, та чоло над чорними бровами в неї не проясніло. І похмуро повела вона далі:
— Ось ви всі, богове, безтурботно бенкетуєте тут і гадки не маєте, яким страшним лихом вам погрожує Зевс. Це лихо вже торкнулося тебе, могутній Арею,— твого смертного сина, героя Аскалафа, убито. [120]
Тяжко застогнав Арей, ударив себе в розпачі дужими руками по стегнах і мовив:
— Не осудіть мене; блаженні богове, коли я подамся до бойовища помститися за сина. Хай навіть Зевс покарає мене за це своїми вогненними стрілами.
По тих словах Арей звелів Страху і Сполохові запрягти коні, а сам швидко вбрався в блискучий обладунок війни.
Цього дня боги-олімпійці стягли б на себе ще страшніший гнів і помсту всевладного Зевса, та підвелася зі свого крісла мудра Афіна Паллада і стала на дверях. Зірвавши з Арея щит та шолом, вона вихопила в нього з рук смертоносний спис і гостро сказала:
— Либонь, ти зовсім позбувся розуму, жорстокий Арею! Хіба ти не чув, що сказала нам Гера, як повернулася від нашого батька Кро-ніда? Чи ти прагнеш зазнати великої кари від нього? Але ж тоді і на нас, блаженних богів, ти накликав би лихо: наш батько кинув би спостерігати, як б'ються смертні, та з'явився б сюди, розгніваний, лютий, і покарав би нас усіх — і винних, і невинних. Тож послухайся розумної ради і вгамуй своє серце, адже, крім твого любого сина, у бою полягло ще багато героїв, може, славніших та хоробріших за нього,— весь людський рід неможливо врятувати від смерті.
Послухався мудрої ради мужовбивець Арей і повернувся до столу. А Гера звеліла Аполлонові й Іріді податися мерщій на верховину високої Іди, де й досі самотньо сидів Громовержець.
Мовила так і, назад повернувшись, володарка Гера
Сіла у крісло. Ті ж двоє, схопившись, у путь полетіли.
Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
Широколунного Зевса знайшли, що сидів на вершині
Гаргару,— хмара його запашна, мов вінок, огортала.
Разом удвох підійшли й перед Зевсом вони хмаровладним
Стали. А він, побачивши їх, не розгнівався серцем,
Скорий-бо послух явили вони його любій дружині.
Спершу Зевс звернувся до вітроногої Іріди:
— Спустися мерщій на землю до Посейдона і перекажи йому мою волю — негайно покинути бойовище. Хай підіймається на захмарний Олімп чи спускається в море священне, як хоче. Коли ж він здумає не коритись мені, то хай згадає, що я старший і дужчий за нього. Знаю я: він потай зухвало гадає, що рівний зі мною — зі мною, перед ким тремтять усі безсмертні боги! [121]
Так, як падає сніг із темної хмари, що жене її суворий холодний Борей, швидко линула золотокрила Іріда з високої верховини Гаргару до самого троянського узбережжя. Стала там прудконога вісниця перед могутнім хитачем землі й переказала йому Зевсову волю.
Розгнівився темнокудрий Посейдон і вигукнув люто:
— Бач, як зарозуміло вимагає Зевс моєї покори! А ми ж із ним рівні! В наших батьків, у Кроноса і Реї, було троє синів: Зевс, я та похмурий Аїд. Кинувши жереб, ми весь світ поділили на три рівні частини. Навіки дісталося мені безкрає море, Аїдові — підземне царство, а Зевсові — небо блакитне. Спільними для нас зосталися земля та високий Олімп. Ось чому я не хочу коритися Зевсові, хай він краще вимагає покори від своїх численних дітей, а мене не злякають його зухвалі погрози.
— Чи повинна я,— спитала Іріда,— переказати Зевсові твою відповідь, сувору і грізну? Чи, може, поступишся братові? Адже згадай, що невблаганні Ерінії завжди прихильніші до старших.
— Мудре слово почув я від тебе, Ірідо. Гаразд, хоч Зевс і образив мене, та я поступлюся і піду з бойовища. Тільки одного я Зевсові не подарую: якщо він всупереч мені та Афіні Палладі, всупереч Гері, Гефесту й Гермесу не дасть ахеям звоювати високої Трої, то хай начувається — тоді між нами і Зевсом спалахне непримиренна ворожнеча.
По тих словах Посейдон повагом пішов із бойовища до берега і щез у синіх хвилях священного моря.
А тим часом на високій їді Зевс Громовержець казав срібнолукому Аполлонові:
— Любий мій сину, мерщій спустися на землю, а щоб настрахати ахеїв, візьми ось мою егіду, яка в смертних нестримний жах викликає, і нею грізно розмахуй. На березі світлого Ксанту побачиш блискучого Гектора, тож вдихни йому в серце велику снагу, щоб він знову відігнав ахеїв аж до самого моря. А згодом я вже сам подбаю про битву.
Наче меткий сокіл, найшвидший серед птахів, злетів далекосяжний бог з високої Іди до берега світлого Ксанту. Гектор уже не лежав, а сидів серед друзів, і в голові йому поволі ясніло. Мабуть, легше стало героєві од самої Зевсової згадки про нього. Спинившись неподалік, син пишнокосої Лето промовив:
Гекторе, сину Пріамів, чого ти покинув бій і сидиш собі тут? Може, скоїлося якесь лихо? [122]
Кволим голосом відповів на те шоломосяйний Гектор:
-' Хто ти, найдобріший з богів, що до мене звертаєшся з лагідним словом? Хіба ти ще не чув: коли ми билися вже біля самих ахейських кораблів, гучномовний Еант кинув мені в груди важкий камінь і змусив піти з бойовища? Я вже гадав, що сьогодні побачу тіні померлих у похмурому царстві Аїда — життя вже мене залишало.