Асій лежав, шарпаючи землю пальцями, поруч конав його візничий,— розгубився і не встиг утекти на колісниці. А рудих коней, що страшно хропли, погнав до ахейського стану Несторів син Антілох.
Тоді підбіг троянський герой Деїфоб, славний Пріамів син, побачив мертвого Асія та його візничого і в розпачі й гніві кинув списа в Ідоменея. Але той пригнувся, затулився щитом, і спис, пролетівши в нього над головою, влучив у славного Гіпсенора, сина вождя Гіппаса.
Зрадів Деїфоб і хизуючись крикнув:
— Я помстився за Асія! Тепер спускатися до похмурого Аїда йому, напевне, веселіше, бо має попутника.
Прикро було це чути ахейцям, тож Ідоменей, розлютившись, ударив списом у груди Алкотоя, любого зятя царя Анхіса. Алкотой не встиг ні відскочити, ні ухилитись. Гордо стояв він, ніби мармурова колона, та, поранений просто в серце, враз упав горілиць, і смертна мла повила йому очі. Тепер уже Ідоменей хизувався перед ворогом:
— Що, Деїфобе, хіба це зветься відплатою — вбити одного героя за трьох? А ще ж як голосно ти похвалявся! Тепер виходь зі зброєю супроти мене, щоб упевнитися, чи справді я Зевсів нащадок. Колись од Зев°а народився могутній охоронець острова Кріту — цар Мінос, а від сина його народивсь я і став володарювати на просторому Кріті. Сюди, до священної Трої, я приплив із багатьма кораблями — на горе тобі, твоєму батьку Пріаму та всім іншим троянцям.
Завагався Деїфоб, не знаючи, що далі робити — чи стати самому на герць, а чи шукати собі підмогу. Нараз згадав він про відважного Енея, сина царя Анхіса. От хто міг би тепер зарадити! Притьмом відступивши, Деїфоб побіг шукати Енея.
Той стояв позад усього війська, байдужий до битви, бо гнівився на старого Пріама, що не шанував його, хоч бачив доблесть і силу Анхісового сина.
— Славний Енею, ходімо мерщій,— сказав йому Деїфоб,— та відіб'ємо в ахейців тіло твого родича Алкотоя. Як ти був ще малий, Алкотой ніжно бавив тебе у своєму палаці. А тепер він лежить на землі, пробитий Ідоменеєвим списом.
Розчулився Еней і, пойнятий войовничим запалом, пішов із Деїфобом на Ідоменея. Але крітський володар не злякався, мов безсила дитина, він чекав ворога, як чекає, напруживши ноги й тіло, дикий вепр у горах, коли чує гомін мисливців і валування собак. Гостра щетина гороїжиться на ньому, полум'ям палають хижі очі, а вишкірені ікла от-от розірвуть того, хто посміє наблизитися...
Не здригнувся Ідоменей, помітивши Анхісового сина, тільки гукнув до вірних товаришів:
— Друзі, сюди! Іде на мене прудконогий Еней, що завжди нещадний у битві. Відвагою ми, мабуть, рівні, але юність квітчає його, а це сила найбільша.
Не встиг закінчити крітський володар, як друзі стали біля нього стіною, виставивши в один ряд щити.
Тоді й Еней узявся скликати своїх товаришів, хоробрих троянських героїв. Приєдналися вони, а за ними посунули й решта воїнів. Так вівці поспішають до водопою за бараном, і, дивлячись на них, радіє щиро пастух. Радів і Еней, спостерігши, як багато мужів поспішають за ним.
Круг Алкотоя списами великими бій врукопашну
Розпочали вони, й мідь на могутливих грудях героїв
Страшно бряжчала, бійці ж в сум'ятті один з одним шалено
Бились. З них два бойовим перевершили інших завзяттям —
Ідоменей та Еней, подібні в бою до Арея,
Прагли пройнять один одному тіло нещадною міддю.
Та відважний герой Ідоменей не мав уже колишньої сили, ноги не тримали його вже так міцно, руки потомилися від зброї. Завважив це Деїфоб і метнув у крітського володаря свій ясний спис, але схибив і влучив не в нього, а в славного Ареєвого сина Аскалафа. Той упав, хапаючи пальцями землю, і завмер.
Не знав грізний мужовбивець Арей, що його смертний син поліг у бою — бог війни сидів у той час на високому Олімці під золотавими хмарами, як і всі безсмертні, скутий суворою забороною Зевса спускатися до бойовища.
А там запекла битва точилася тепер навколо мертвого Аскалафа. Неугавний Деїфоб зірвав з нього блискучий шолом, але в ту ж мить Ме-ріон, меткий, наче сам бог Арей, кинувся наперед і встромив гострий спис Деїфобові в руку. Задзвенів щит, падаючи додолу, а Меріон іще раз налетів шулікою, вихопив із рани свій спис і щез серед воїнів.
Тяжко стогнав Деїфоб, спливаючи кров'ю, і троянці мерщій посадовили його на колісницю та погнали вітроногих коней до міста.
Битва розгорялася. Раз у раз падали герої на скривавлену землю, і безжально оповивала їх чорна смерть.
Ось зійшлись у двобої Парісів брат Гелен і ясночолий Менелай, улюбленець бога Арея. Вигукуючи погрози, Менелай наставив гострий спис і пішов на Пріаміда. А той, напнувши свій лук, стрелив просто в груди спартанському вождеві, але стріла не пробила міцного панцера. Як під час обмолоту відскакують чорні боби чи зелений горох од широкого віяла, кинуті дужою рукою селянина, так одлетіла стріла й упала далеко позаду на землю. А відважний войовник Менелай влучив Геленові в руку, і той, тікаючи від жорстоких Кер, хутко відступив у натовп троянців.
Тоді на Менелая пішов інший троянський герой, та лиха доля повела його просто до смерті. Ось уже спартанський володар зняв з нього, мертвого, зброю і, ставши ногою йому на груди, гордо промовив, щоб чули всі вороги довкола:
— Так поляжете ви всі перед нашими чорнобокими кораблями, о ненависні, зухвалі троянці! Більше ви не зможете скривдити мене так, як скривдили колись, потай забравши дружину й скарби в подяку за мою щиру гостинність. Не злякалися ви тоді громовладного Зевса, а тепер він незабаром зруйнує ваше священне місто. Батьку наш, Зевсе могутній! Ти наймудріший з усіх, то чого ж допомагаєш цим лютим псам? Одна у них думка, одна палка мрія — повбивати нас, усіх ахейців, і спалити наші швидкі кораблі.
Ще не закінчив Менелай говорити, як знову полетіли в нього стріли. Та не стояли без Діла й ахейці.
Битва гриміла по всьому широкому узбережжі.
Великий Гектор бився посередині, там, де прорвався вперше крізь браму і де дужі Еанти із Тевкром нищили страшно троянців. Не знав шоломосяйний Пріамід, що стільки вже полягло його воїнів і що сам хитач землі Посейдон допомагає міднозбройним ахейцям.
Пліч-о-пліч стояли обидва Еанти. Наче два темно-руді воли тягнуть міцно збитого плуга, тягнуть щосили, аж піт виступає в них біля крутих рогів,— так і обидва Еанти трималися поруч і поруч робили важке діло війни. А мужі, що прийшли воювати разом із молодим Еантом, без упину стріляли у ворогів, і від тих стріл потомилися троянці.