Так сказав старий Пріам Дарданід, і всі скорилися його мудрій волі.
А наступного ранку троянський оповісник Ідей уже був у ворожому стані. Ахейські старійшини зібралися біля корабля державного Агамемнона, і, ставши серед них, Ідей гучно переказав те, що звеліли йому троянці.
Коли Ідей закінчив, надовго запала тиша. Нарешті озвався Діомед:
— Тепер уже, звісно, ніхто не візьме в Паріса ні скарбів, ані навіть прекрасної Єлени. І дитина тепер розуміє, що над багатолюдною Троєю вже нависли чорні сіті неминучої згуби.
Звідусіль гучно залунали схвальні вигуки. Тоді сказав Агамемнон:
— Ти чуєш, Ідею, як відповідають тобі воїни? То є і моя відповідь теж. А про мертвих ви слушно згадали: треба якнайшвидше заспокоїти небіжчиків вогнем. Тож задля цього припинімо на один день війну, хай буде нам свідком у тому сам Зевс Громовержець.
Сонце промінням новим вже навколо осяяло ниви,
З плавно пливучих глибин Океану зійшовши на світлий
Шлях свій небесний, як стрілись у полі обидва загони.
Важко було впізнавать серед мертвих їм кожного мужа,
Поки запеклої крові із трупів не змили водою.
[59]
Сльози гіркії ллючи, їх на повози зносили потім.
Вголос ридать боронив їм Пріам. І безмовно трояни
Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,
І, попаливши вогнем, в Іліон повертались священний.
З другого боку, так само і мідноголінні ахеї
Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,
І, попаливши вогнем, до човнів крутобоких вертались.
А вночі ахеї навезли з долини піску, насипали високу могилу, а потім її та весь берег, де стояли крутобокі кораблі, обвели валом із вежами й великою брамою, щоб вільно могли виїздити бойові колісниці.
Навіть вічні боги дивувались, бачачи, як тяжко і швидко ахеї працюють. Тільки одного Посейдона не зворушив цей подвиг ахеїв. Розгнівився володар морів за те, що не вшанували вони гекатомбою безсмертних, і поскаржився Зевсові.
— Заспокойся, могутній Посейдоне! — відказав Громовержець.— Коли ахеї вирушать нарешті додому, я дозволю тобі зруйнувати на березі все, що вони тут позводили, все змити водою та засипати навіки піском.
А тим часом ахеї, закінчивши важку працю, розкошували вином, що його привезли лемноські купці славетним Атрідам у дар та на продаж. Бенкетували й троянці, радіючи з відпочинку. Але всю ніч грізно гримів з неба темнохмарний Зевс, віщуючи смертним нові напасті й лихо.
ПЕРЕРВАНИЙ БІЙ
Ледве світосяйна Еос заясніла у шатах щафранних на млистому небі, як громовладний Зевс зібрав на захмарнім Олімпі всіх безсмертних і мовив їм слово крилате:
— Слухайте мою волю, богове! Тепер не здумайте спускатися на землю й допомагати смертним. Той, хто зухвало знехтує мою волю, повернеться на Олімп ганебно побитий, а може, я навіть звергну його в темний Тартар — у ту глибочезну безодню, що нижча від Аїда настільки, наскільки земля нижча від неба. Тоді зухвалець знатиме, що я дужчий за всіх. Чи, може, ви хочете впевнитися в цьому? То спустіть із неба на землю золотий ланцюг, почепіться всі за нього і спробуйте стягти мене додолу. Марно, богове, ви б силувалися! А я, коли схочу, легко підніму вас усіх, разом із землею і морем, а ланцюг обв'яжу круг найвищої верховини Олімпу, щоб увесь Всесвіт повис у повітрі. От наскільки я дужчий за всіх безсмертних і смертних.
Замовк Зевс, і принишкли всі боги. Тільки улюблена Зевсова донька насмілилася порушити тишу. Спокійно дивлячись ясними очима, вона перша озвалась: [61]
— Зевсе всевладний, наш батьку! Ми всі добре знаємо, що сила твоя нездоланна. І ніхто з-поміж нас не насмілиться втручатися в битву, тільки дозволь дати пораду ахеям, щоб усі вони не загинули від гострої зброї та твого жахливого гніву.
Усміхнувся Зевс своїй яснозорій дочці й заспокоїв її лагідним словом. А тоді
...коней запріг в колісницю свою бистролетну
Міднокопитних, ще й гриви на них золоті розвивались;
В золото сам одягнув своє тіло, батіг взяв у руки,
Золотом гарно оздоблений, став на свою колісницю
Й ляснув по конях бичем. Вони залюбки полетіли,
Високо знявшись поміж землею і зоряним небом.
Незабаром досяг Громовержець гори Іди, багатої на звірину, ліси та чисті джерела. Вийшов Зевс із колісниці, огорнув її хмарою, а сам сів на верховині, звідки добре було видно Пріамове місто священне та при березі чорнобокі ахейські кораблі.
Обидва війська вже лаштувалися до бою. Ось розчинилася Скейська брама, і троянці, на колісницях і піші, поспішили в долину.
Знову завирувала битва. Довго, поки розгорявся день, свистіли стріли, бряжчали списи й мечі, падали люди. А коли ясне сонце досягло середини високого неба, Зевс узяв золоті терези і поклав на них два жереби — троянців та ахеїв. Одразу жереб ахейський опустився аж до землі — віщувало те смерть! — а жереб троянський піднявся високо, до самого неба.
Страшно загримів темнохмарний Зевс із верховини джерельної Іди і шпурнув огненну блискавку просто в ахейське військо. Блідий жах пойняв ахеїв. Кинулися вони мерщій тікати, кинулися всі — і прості воїни, і славетні герої, побіг навіть сам володар мужів Агамем-нон. Зостався тільки старий Нестор, бо в його коня влучила ворожа стріла.
Аж закрутився кінь від болючої рани, а старий Нестор не встиг навіть обрубати збрую, як завважив, що просто на нього мчить блискучий Гектор, правуючи вітроногими кіньми. Отут володар пілоський і позбувся б життя, та побачив його у скруті могутній Діомед і поспішив на поміч, ще й чимдуж гукнув Одіссея:
Зевсів нащадку, розумний Одіссею! Хіба тобі личить тікати від ворога? Стережися, щоб тобі не кинули гострого списа в спину. Краще повернись, треба оборонити старого Нестора! [62]
Та хитромудрий Одіссей наче нічого не чув і біг далі, до своїх кораблів. А Діомед під'їхав упритул до Нестора, і старий перейшов до нього в колісницю, помінявшись місцями з візничим.
— Побачиш тепер, які в мене коні,— мовив Діомед.— А Гектор нарешті відчує, що недаремно я тримаю списа в дужій руці.
І вони помчали назустріч шоломосяйному Гекторові. Замахнувся Діомед і кинув свого довгого списа, та влучив не в Гектора, а в його візничого. Упав той мертвий з колісниці додолу, аж зброя на нім забряжчала, а коні сахнулись назад. Та Гектор міцно схопив віжки і озирнувся довкола. Вмить знайшов він собі іншого візничого, хоч краялося йому серце за тим, убитим, що з ним навіть не зміг попрощатись — Діомед уже знову мчав на Гектора.