Іфігенія в Авліді

Сторінка 5 з 7

Евріпід

СТАСИМ ТРЕТІЙ
ХОР
Строфа
На весільнім ладу
1030] Лотос лівійський солодко грав,
Кликав до танцю кітар передзвін,
Милі звуки дірчастих тростин
Ген до неба злітали,
Коли музи пишноволосі
Злотом сандаль
Пелія схили топтали, аби
В колі богів розділити
Учту на честь
Славного шлюбу Пелея;
1040] Гомоніли, голосисті,
Про Фетіду й Еакіда —
Спів їх чули й кентаврів крутизни,
Й темні дебрі пелійські.
А фрігієць, Дардана син —
Зевсова втіха п'янка —
Злотим кухлем вино черпав
Із кратерів об'ємистих —
Ганімед ніжнолиций.
А на піску, що, мов сніг, білів,
1050] П'ятдесят нереїд у танку
Легконого вінком вились —
Пару шлюбну вітали.
Антистрофа
Тут кентаври стрімкі
В громі копит із списами в руках — [320]
Соснами — вінчані свіжим гіллям,
Між богів, на гостину, де Вакх
Пінить вина, з'явились.
І гукнули: "Донько Нерея!
Вславиш навік
1060] Землю Фессалії — сина спов'єш,
Мудрий Хірон це провидів:
"Трої сягне
Він на чолі списоборців —
Щитоносних мірмідонян,
Щоб славетний край Пріама
В прах повергнути силою зброї,
Що із щирого злота
Йому викує вмілець Гефест —
Матері дар осяйний,
1070] Німфи, що привела на світ,
Сина богоподібного".
Так боги святкували
Високородної діви шлюб —
Першої з-поміж сестер-німф
Із Палеєм, володарем
Фессалійського краю.

ЕПОД
Ну, а тобі,
Діво, аргосці вінцем
Пишноволосу голівку впов'ють,
1080] Полохливій, наче сарні,
Що верхогір'ями
Вчора гасала ще.
Людське тобі скривавлять горло,
Зрослій не при дуді сільській,
Не при співі пастушому —
Ні, коло неньки-володарки,
Щоб з Інахідів комусь
Буть нареченою.
Що ж тобі, діво, чеснота дасть?
1090] Що — твоя соромливість?
Тільки-но верх нечестивість бере,
Люд, чесноту забувши,
Топче закон беззаконністю,
Та й не дбає, що гнів богів
З неба громом ударить. [321]

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
Клітемнестра виходить з намету.
КЛІТЕМНЕСТРА
Надвір я вийшла — мужа виглядаю тут,
Перед наметом: довго десь він бариться.
Донька ж моя тим часом тільки сльози ллє
Й жалі снує, нещасна, лиш довідалась,
1100] Яку їй батько долю вготував гірку.
Так от, про кого думка, той іде сюди,
Владар наш, Агамемнон. Зараз викрию
Супроти діток чорні батька задуми…
Входить Агамемнон.
АГАМЕМНОН
Як добре, дочко Леди, що я стрів тебе
Надворі: тут, без доні, поговоримо,
Про те, чого й не треба нареченій чуть.
КЛІТЕМНЕСТРА
Яке ж то слово миті жде догідної?
АГАМЕМНОН
Скажи дочці, що з батьком їй іти пора:
Освячено вже воду, в очисний вогонь
1110] Ячмінь і сіль зернисту час нам кинути.
Й телиці перед шлюбом слід зарізати,
Щоб Артеміду кров'ю втішить чорною.
КЛІТЕМНЕСТРА
Говориш наче й гарно, що ж до діл твоїх,
Не знаю справді, як назвать їх правильно.
Виходить, доню, що задумав батько твій,
Докладно знаєш. Огорнувши пеплосом,
Бери й Ореста, доню, свого братика.
Виходить Іфігенія з Орестом на руках.
Ну ось перед тобою вже стоїть вона
Слухняно. За обох я говоритиму.
АГАМЕМНОН
1120] Ти плачеш, доню? Вже мені не рада ти?
Похнюпилась… Обличчя вкрила пеплосом…
КЛІТЕМНЕСТРА
О горе, горе!
Не знаю, чим почати: серед бід моїх
Ні більшої немає, ані меншої —
Одна в одну, на мене йдуть навалою! [322]
АГАМЕМНОН
Та що таке, нарешті?.. Мовби змовились:
Потуплюєте очі, брови хмурите!..
КЛІТЕМНЕСТРА
Даси, про що спитаю, щиру відповідь?
АГАМЕМНОН
Лише не манівцями — навпростець питай.
КЛІТЕМНЕСТРА
Мою й свою дитину вбити думаєш?
АГАМЕМНОН
1130] Жахливе слово!.. І спаде ж на ум таке!..
КЛІТЕМНЕСТРА
Не гарячись!..
Даю питання — хочу вчути відповідь.
АГАМЕМНОН
Питай щось розумніше — відповім тоді.
КЛІТЕМНЕСТРА
Ти чув питання? Дай, нарешті, відповідь!
АГАМЕМНОН
О доле невблаганна!.. О мій жеребе!..
КЛІТЕМНЕСТРА
І мій, і доні: спільний для нещасних трьох!
АГАМЕМНОН
Тебе хтось кривдить?
КЛІТЕМНЕСТРА
Ти мене запитуєш?
Ці хитрощі надмірні — вже не хитрощі.
АГАМЕМНОН
О горе!.. Що ховав я, те розкрилося…
КЛІТЕМНЕСТРА
Про все, що ти задумав, добре знала я,
1140] Та й сам себе ти видав — і зітханнями,
Й мовчанкою. Не мучся: слів не треба вже.
АГАМЕМНОН
Мовчу. Ні слова більше. Що то дасть мені
Приточувать до горя ще й брехню якусь?.. [323]
КЛІТЕМНЕСТРА
Отож послухай. Зараз говоритиму.
По суті, прямо в вічі та без натяків.
Такий докір спочатку: за жону мене
Ти взяв насильно, мужа мого першого,
Тантала, вбивши, а тоді й дитя моє,
Що до грудей тулилось, грубо вирвав ти
1150] у мене та об землю вдарив з розмаху.
А славні кіньми два близнята Зевсові,
Брати мої, на тебе піднялись тоді,
Й лиш Тіндарей, мій батько, врятував тебе,
Благальника, — ти знову моїм мужем став.
Примирена з тобою, — сам же свідком ти, —
Дружиною була я бездоганною:
В любові незрадлива й до майна твого
Ощадлива; чи з дому виїжджав кудись,
А чи вертався — дбала я про спокій твій.
1160] Таку дружину мати — щастя рідкісне,
Зате нерідко — на поганій женяться.
Тобі трьох доньок народила й сина ще;
З тих трьох одну зарізать ти намірився.
Спитав би хтось: "Для чого?" Що відмовиш ти?
Чи я скажу? — Щоб брат твій, Менелай, вернув
Єлену?.. Гарний звичай: за розпусницю
Розплачуватись дітьми!.. За ненависне —
Давати найрідніше, найдорожче нам!..
От рушиш ти походом, дім покинувши
1170] Й мене у ньому — певно, й не на рік один, —
То як, гадаєш, як я почуватимусь,
Покої всі безлюдні споглядаючи…
Дівочі, спорожнілі?.. Одинцем у них
Сидіти буду, плакать і жалі снувать:
"Це батько, рідний батько, моя донечко,
Убив тебе — не інша, не чужа рука
Наш дім обдарувала горем-тугою!.."
Завваж: найменший привід — і жона твоя
З твоїми, що в живих зостались, доньками
1180] Тебе, як заслужив ти, може стрінути.
Богами заклинаю: мого гніву ти
На себе не накликуй, гнівний сам не будь!
Гаразд. Уб'єш дитину. А богів про що
Молитимеш за вбивством? Про повернення
Ганебне, як ганебним був до Трої шлях?
Але чи вправі я добра бажать тобі?..
Богів за нерозумних уважала б я,
Для дітогубця ласки в них благаючи.
Дітей своїх обняв би, повернувшися?
1190] О ні! Не мав би права: дітовбицеві
Котра, скажи, дитина в вічі б глянула? [324]
На це ти зважив? Чи живеш одним лишень:
Аби лиш берло — й військом верховодити?
А мав би до аргів'ян так звернутися:
"Пливти, ахейці, треба вам до Фрігії? —
Хай жереб чиюсь доню в жертву вибере".
Було. б це справедливо. Ти ж один рішив
Під ніж оддать данайцям свою донечку.
Та, врешті, й Герміону задля матері
1200] Міг Менелай убити, раз пішло на те.
Мені, дружині вірній, доню втратити,
Щоб повернуть повію, щоб, дитя своє
Зберігши, в Спарті гоже зажила вона?..
Ну, що? Чи помиляюсь? Щось не так кажу?
Коли ж права я — не вбивай же донечки
Твоєї і моєї!.. Будь розсудливий!..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Дитя порятувати, Агамемноне, —
Почесне діло. Кожен з цим погодиться.
ІФІГЕНІЯ
Якби-то в мене, батьку, був Орфея дар,
1210] Щоб камінь зворушити словом-піснею,
Щоб розм'якшити ним могла я будь-коли, —
До нього б я вдалася. Ба, в сльозах лишень —
Уся моя вимовність, весь мій хист у них.
Немов та гілка у руках благальників,
До ніг тобі хилюся — рідна кров твоя:
Не убивай завчасно!.. Надивитись дай
На сонце!.. В млу підземну не жени мене!
Тебе ж я перша називала батеньком,
Ти — донею; я перша до колін твоїх
1220] Горнулась, та й до мене пригортався ти
І мовив: "Чи побачу тебе замужем
У цвіті літ, у щасті — доньку владаря?
І тут же, підборіддя твоє гладячи
Рукою, як от зараз, відмовляла я:
"Якби ж то і тебе я, сивочолого,
Могла в своєму домі доглядать колись,
Тобі за ласку вдячна щиру, батьківську!"
Слова ті чую, мовби нині мовились…
А ти забув їх. Ти готуєш смерть мені…
1230] Молю Пелопом і Атреєм — предками,
І матір'ю, що в муках привела мене
На світ, і вдруге має настраждатися!
Та й що мені до того, що Паріс украв
Єлену?.. Звідки взявсь він на біду мою?
Поглянь на мене, батьку, поцілуй дочку,
Щоб одійшла я із життя з тим приданим,
Коли моїм благанням не зворушишся. [325]
Мій братику! Хай рано ще вступатися
Тобі за друзів, — слізьми долю сестрину
1240] Вимолюй в батька! Є передчуття якесь
Біди й у немовляти нетямущого.
Дитя тебе ось молить, батьку, поглядом.
То змилостися, пощади життя моє!
Обоє, твої рідні, слізно просимо —
Малий синок твій, з ним і я, доросліша.
Одним ще словом охоплю все сказане:
Для смертних наймиліше — сонце бачити;
Хто вмер — нічим став. Безум — смерті прагнути:
Життя погане — краще смерті славної.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
1250] Єлено підла! Через тебе й хіть твою
Така біда Атріду й діточкам його!..
АГАМЕМНОН
І співчувати вмію, і суворим буть,
Люблю й дітей, як кожен, хто при розумі.
Зробити крок цей, жінко, не наважуся,
Бо страшно; не зробити — то ще більший страх.
Погляньте, скільки суден бойових стоїть
В Авліді! Скільки міднозбройних воїнів!
Не попливуть на Трою, не зруйнують там
Осель високих, поки — так віщун прорік —
1260] Дочки не вб'ю своєї на жертовнику.
Жагою пройнялося військо еллінське —
Пливти чимшвидше і провчити варварів
За те, що в греків жінку сміли викрасти.
Уб'ють, я певен, моїх дочок в Аргосі,
І вас зі мною, хай лиш, як Калхант велить,
Богині не вшаную. Тож не брат мене,
Не Менелай до вбивства, доню, змушує —
Еллада: задля неї мушу жертвувать
Тобою проти волі… Я безрадний тут.
1270] її свободі кожен з нас покликаний,
І ти, і я, служити! Жоден варвар хай
Жони не сміє викрадати в еллінів!
(Відходить).
КЛІТЕМНЕСТРА
О дитино моя! О прибулі жінки!
Твоя доля жахна мені душу рве!
Отакий-то твій батько: дитя своє
Посилає в Аїд!..
ІФІГЕНІЯ
Ох, біда мені, нене! Журбу одну
Снуємо нині разом востаннє вже: [326]
Не побачу ні дня,
1280] Ні проміння сонця ясного!..
О горе нам!..
Зарості Фрігії, снігом притрушені,
Гориста Ідо,
Де Пріам колись ніжне дитя поклав,
Од материнського лона відірване,
Щоб загибало там, — був це Паріс, кому
Ймення їдейського дано фрігійцями, —
Нащо ти його зростила,
Пастуха між пастухів, —
1290] Александра-красеня
Серед блискучих джерел, де грайливі
Сходяться німфи,
Де луги буйнотраві,
Де троянди квітують
І гіацинти —
На віночки для богинь?..
Якось прийшли туди: Пеллада,
Скора до підступів Кіпріда,
Й Зевсів посланець — Гермес.
1300] Серця жагою — Кіпріда горда,
Списом сяючим — Паллада,
Гера — шлюбом із верховним
Повелителем — Зевсом.
Спір завели там, котрій належить
Першість у вроді, — мені на загибель:
Лишень тоді данайці рушать суднами,
Як Артеміді жертву принесуть людську.
А хто зродив мене, нещасну,
Матінко, матінко,
1310] Той пішов, покинув доню…
Пропала я, побачивши
Горе-Єлену, красуню кляту!..
Протне мене, вкладе мене
Злочинний ніж на веління батька-злочинника!
Хай би в Авліду тісну
Не пливли кораблі мідноносні
Перед тим, як у Трою дальню
Переправити люд оружний!
Хай на Евріп не слав би
1320] Супротивного подуву Зевс, що з висот
На свій розсуд чергує людям вітри:
Ходовий шле одним,
Несприятливий — іншим, а ще комусь —
Віє згубним: хто парус підняв, хто — спустив.
Хто — без діла сидить.
Горе тобі, роде нещасних людей-одноднівок!
Так уже випало кожному смертному —
Лиха зазнати!.. [327]
Гай-гай! Які ж то біди всім нам, еллінам,
1330] Тіндаріда принесла!..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Твоєму горю співчуваю глибоко.
Якби ж тебе той присуд оминути міг!
ІФІГЕНІЯ
Нене, воїнів я бачу… Йдуть сюди… Багато їх!
КЛІТЕМНЕСТРА
І богині син між ними. Ти ж до нього прибула.
ІФІГЕНІЯ
Відчиніть, служниці, двері, хай сховаюся мерщій!
КЛІТЕМНЕСТРА
Ти тікаєш?..
ІФІГЕНІЯ
Бо Ахілла, матінко, соромлюся.
КЛІТЕМНЕСТРА
А чому ж то?
ІФІГЕНІЯ
Бач, не вийшло з мене нареченої.
КЛІТЕМНЕСТРА
Все це — жарт супроти того, що загрожує тобі,
Доню люба! Що тут сором? Таж ідеться про життя!
АХІЛЛ
1340] О нещасна донько Леди…
КЛІТЕМНЕСТРА
Справді ти не помиливсь.
АХІЛЛ
Чув жахне я між аргів'ян…
КЛІТЕМНЕСТРА
А що саме? Говори!
АХІЛЛ
Що дочку твою…
КЛІТЕМНЕСТРА
Початок не провіщує добра…
АХІЛЛ
Треба вбити… [328]
КЛІТЕМНЕСТРА
Горе, горе!.. Й не спротивився ніхто?
АХІЛЛ
Я один лише насміливсь.
КЛІТЕМНЕСТРА
Чи й тобі грозило щось?
АХІЛЛ
Ледь камінням не побили.
КЛІТЕМНЕСТРА
Лиш за те, що заступивсь?
АХІЛЛ
Лиш за те.
КЛІТЕМНЕСТРА
А хто б на тебе руку зважився піднять?
АХІЛЛ
Всі ахейці.
КЛІТЕМНЕСТРА
А з тобою мірмідонян не було?
АХІЛЛ
Ті насамперед повстали проти мене…
КЛІТЕМНЕСТРА
Горе нам!..
АХІЛЛ
Молодій, мовляв, піддався…
КЛІТЕМНЕСТРА
Ну, а ти їм що на те?
АХІЛЛ
1350] "Не вбивайте — кажу — діви…
КЛІТЕМНЕСТРА
Справедливо мовив ти!
АХІЛЛ
Заручив нас батько, владар!.."
КЛІТЕМНЕСТРА
І спровадив з Аргосу.
АХІЛЛ
Та мене перекричали. [329]
КЛІТЕМНЕСТРА
Звісно, натовп — річ страшна!
АХІЛЛ
Захищу тебе одначе.
КЛІТЕМНЕСТРА
Сам-один — від багатьох?
АХІЛЛ
Глянь он: слуги мою зброю піднесли…
КЛІТЕМНЕСТРА
Щасти тобі!
АХІЛЛ
Пощастить!
КЛІТЕМНЕСТРА
Мою дитину смерть жахлива омине?
АХІЛЛ
Все зроблю, щоб оминула.
КЛІТЕМНЕСТРА
Хто по доню йде сюди?
АХІЛЛ
Йде багато. А вестиме — Одіссей.
КЛІТЕМНЕСТРА
Сісіфа син?
АХІЛЛ
Так.
КЛІТЕМНЕСТРА
Чи сам хотів, чи військо віддало наказ йому?
АХІЛЛ
1360] Напросився — та й обрали…
КЛІТЕМНЕСТРА
Щоб невинну кров пролить…
АХІЛЛ
Усмирю-таки зухвальця!
КЛІТЕМНЕСТРА
Візьме доню силоміць? [330]
АХІЛЛ
За волосся золотаве.
КЛІТЕМНЕСТРА
Що ж мені робить тоді?
АХІЛЛ
Обійми свою дитину.
КЛІТЕМНЕСТРА
Не віддам її під ніж!..
АХІЛЛ
Можуть силою відняти…
ІФІГЕНІЯ
Мамо, ти й мені дозволь
Слово мовити. На батька непотрібно живиш ти
В серці гнів: що невідхильне — неможливо відхилить.
А що муж цей нам сприяє — похвали достойний він.
Поміркуй однак, чи варто — не зарадимо ж біді! —
Нам його сварити з військом, небезпеці піддавать?
1370] Тож послухай, люба нене, що мені на ум прийшло:
Я наважилась померти. І робити це берусь
Благородно, щоб на мене й тінь найменша не лягла.
Зваж зі мною — і побачиш: гарне рішення моє.
Нині дивиться на мене вся Еллада, бо лиш я
Можу з місця зрушить судна й повалити Іліон,
Щоб не смів надалі варвар посягати на жінок
Із щасливої Еллади, щоб довіку не забув
Покарання за Єлену, що Паріс у нас відняв!
Ось за що життя оддам я; моя слава у віках
1380] Не прив'яне, бо ж Елладі волю, честь вернула я.
Та скажи, чи маю право так тремтіти над життям:
Ти й Елладі, не собі лиш, привела на світ мене.
Врешті, скільки щитоносців, скільки тисяч веслярів
Піднялось, коли вітчизна чорну кривду понесла!
Всі готові в лютій січі полягти за рідний край.
Я ж одна з жалю до себе все звела б їм нанівець?
То яка тут справедливість? Оправдання тут яке?
Та й чи варто ради жінки проти війська всього йти
Цьому воїну? Чи варто власним важити життям?
1390] Муж один таки цінніший, ніж сто тисяч нас, жінок.
Захотіла ж Артеміда мого тіла, то хіба,
Смертна, — діві несмертельній я пішла б наперекір?
Та нізащо! Тож Елладі віддаю своє життя!
Жертву склавши — всі на Трою. Буде пам'ятник мені —
Прах її: і шлюб мій в ньому, й діти, й слава у віках.
Еллін варваром хай править, а не варвар — елліном:
Той у рабстві народився, еллін — до свободи звик. [331]
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Високий дух твій, діво. Завзялась, однак,
На тебе доля заодно з богинею.
АХІЛЛ
1400] Незмірним щастям, доню Агамемнона,
Вважав би я — жоною наректи тебе!
Не знаю, чи тобою, чи Елладою
Пишатись більше! Батьківщини-матері
Достойна твоя мова: проти вищих сил
Не йдеш — обрала необхідне й корисне.
Що більше приглядаюсь до чеснот твоїх,
То більш горю бажанням одружитися.
Подумай: я хотів би врятувать тебе,
В свій дім узяти. Бо, клянусь Фетідою,
1410] Страждатиму, якщо не відіб'ю мечем
Тебе в данайців! Смерть-бо — верх нещасть усіх.
ІФІГЕНІЯ
Скажу відверто: я гадаю, досить вже
Змагань та крові через Тіндареєву
Дочку. Ні сам, мій друже, не клади життя
За мене, ані других убивать не смій.
Дозволь за батьківщину заступитися.
АХІЛЛ
Ну що додать до слів тих, гідних подиву?
Високим духом твої груди повняться.
Якщо це правда, хто б її замовчував?
1420] Та, може, в мить останню передумаєш?
То пам'ятай: на вітер не пускаю слів —
З оружним людом буду при жертовнику,
Не з тим, щоб боронити, — перешкодити
Тобі померти, тільки-но до слів моїх
Ти звернешся, при горлі ніж побачивши;
Загинуть легковажно, знай, не дам тобі.
Рушаю із загоном до жертовника
Богині, й там на тебе, діво, ждатиму.
(Відходить із загоном воїнів).
ІФІГЕНІЯ
Чому безмовно сльози рониш, матінко?
КЛІТЕМНЕСТРА
1430] Не без причини, доню, туга серце рве.
ІФІГЕНІЯ
Мене схилить не пробуй… Обіцяй лишень…
КЛІТЕМНЕСТРА
Кажи, дитино. Не відмовлю — сповню все… [332]
ІФІГЕНІЯ
Свого волосся по мені не зрізуй ти,
Ані ходи у темнім — жалібницею…
КЛІТЕМНЕСТРА
Що мовиш, доню?.. Чи тебе я втратила?..
ІФІГЕНІЯ
О ні! Моїм іменням будеш вславлена!
КЛІТЕМНЕСТРА
То що? Тужить не маю за життям твоїм?
ІФІГЕНІЯ
Нітрохи. Не в могилу ж доню кластимеш.
КЛІТЕМНЕСТРА
Що кажеш ти? Чи вмерти — не в могилу йти?
ІФІГЕНІЯ
1440] Вівтар богині за могилу матиму…
КЛІТЕМНЕСТРА
Прекрасно мовиш, доню. Покорюсь тобі.
ІФІГЕНІЯ
Елладу порятую — щастя звідаю.
КЛІТЕМНЕСТРА
А як же твої сестри? Що ж я їм скажу?..
ІФІГЕНІЯ
Й вони нехай не носять, нене, темного.
КЛІТЕМНЕСТРА
Щось передати їм од твого імені?
ІФІГЕНІЯ
Вітай їх. А з Ореста — муж хай виросте.
КЛІТЕМНЕСТРА
Востаннє брата бачиш. Обніми ж його!
ІФІГЕНІЯ
Мій любий!.. Як умів, так помагав мені.
КЛІТЕМНЕСТРА
А як велиш нам, доню, жити в Аргосі?
ІФІ ГЕНІЯ
1150] На мого батька, свого мужа, зла не май. [333]
КЛІТЕМНЕСТРА
Багато через тебе настраждається!..
ІФІГЕНІЯ
Мене він проти волі — для Еллади вбив.
КЛІТЕМНЕСТРА
Та підступом, Атрея рід ославивши.
ІФІГЕНІЯ
А хто, поки потягне за волосся жрець,
Мене вестиме?
КЛІТЕМНЕСТРА
Я…
ІФІГЕНІЯ
О ні! Не слід тобі!..
КЛІТЕМНЕСТРА
За одяг твій вхопившись…
ІФІГЕНІЯ
Нене, тут лишись:
Так буде краще для обох нас, вір мені!..
На луг священний з батькових прислужників
Хай поведе хтось — там на мене вістря жде.
КЛІТЕМНЕСТРА
1460] відходиш, доню?..
ІФІГЕНІЯ
Так. І не повернуся.
КЛІТЕМНЕСТРА
Покинеш матір?..
ІФІГЕНІЯ
Мимоволі скривджену…
КЛІТЕМНЕСТРА
Стривай! Не залишай нас!..
ІФІГЕНІЯ
Ні, не треба сліз!
А ви святковим співом, діви, смерть мою
Вітайте; Артеміду, доню Зевсову,
Вславляйте. Люд побожно хай вуста зімкне.
Коші нести пора вже і крупи сипнуть
В огонь жертовний. Час моєму батькові
Вівтар направо обійти: дочка його
Несе рятунок переможний еллінам. [334]